Могут ли ветераны объединиться в политические силы?
В основі війни росії проти України лежить ідея "національної безпеки" росії. Путін, лякаючи своїх підданих "а то НАТО нападе", створив простір для розвитку державної влади без нагляду і звітності.
А ще великий "подарунок" дістався у спадок росії, як правонаступниці радянського союзу – кастовість суспільства. Мабуть, жодна інша країна колишньої в’язниці народів так не страждала від цього.
Проте саме "імперії", хоч і "недо", – притаманна жорстка єрархія в суспільстві. Чіткий поділ "хазяїн – холоп" – поширене явище: від армії до побутових ситуацій. Чудово, що у них в суспільстві немає горизонтальних зв’язків. Адже фрагментоване суспільство часто іммобілізоване. Воно імпотентне, не може гуртуватися, бо немає ідей, які їх об’єднують.
Відсутність горизонтальних зв’язків означає, що волонтери не здатні закривати потреби їхньої армії. А ще не можуть, або їм не дають організовуватися у партії чи навіть комьюніті, які просто належатимуть громадянському суспільству. У них всюди має бути рука царя.
17 березня 2024 року в росії мають відбутися президентські вибори. Тому зграя так званої політичної еліти вже зараз намагається розіграти карту електоральних симпатій.
Хоча в рф вибори – радше пародія на демократію, та все ж вони їх проводять, знищуючи мільйони дерев на бюлетені. Під вибори путіну потрібна перемога. Бо хоч і вкинута вкінці пачка "переможних бюлетенів" (і тут навіть не важливо, чи буде змінюватися обличчя лідера), проте виборці до дільниць можуть не дійти. Росія може мобілізувати "м’ясо", але не внутрішній ресурс.
На тлі абсолютної автократії росіян у всіх сферах, Україні вдалося зробити неймовірний поступ в демократичних цінностях за 10 років.
Але, пригадайте 2014 рік, коли російське телебачення накачувало своїх громадян фейками та пропагандою про те, що "Київ захопила військова хунта".
Що говорить соціологія про політичні вподобання українців зараз?
Український ветеранський фонд спільно з соціологічною групою "Рейтинг" проводить загальнонаціональні опитування щодо образу ветерана в українському суспільстві.
Звісно, ми не уникаємо питань і щодо ставлення до чинних військових, адже вони – майбутні ветерани. І потрібно розуміти, з якими запитами вони повертатимуться з фронту.
За даними опитування, проведеного в січні 2023 року, рівень суспільної підтримки чинних військових – неймовірний високий. 95% висловлюють цілковиту довіру до захисників і захисниць.
На питання, чи підтримує суспільство те, що різні політичні сили можуть запрошувати балотуватися ветеранів на виборах, 47% висловилися позитивно. Проте 32% опитаних ставлять до цього негативно. Ще 15% відповіли, що їм байдуже, й 6% не змогли відповісти.
В опитуванні від УВФ, проведеному в лютому 2023 року, 34% чинних та майбутніх ветеранів негативно ставляться до того, що їхніх побратимів та посестер можуть залучати до політики. Дані виглядають таким чином:
Досвід політичного спринту 2014 – 2019 років показав, що ветерани не змогли організуватися в єдину політичну силу для протиставлення старим політичним елітам чи новосформованим, завдяки телевізору та технологіям.
Також досвід показав, що не завжди будучи розкрученим героєм можна мати вплив на політичні процеси, як на партійному рівні, а тим паче державному.
Чому не всі ветерани зможуть стати політиками?
Часто спостерігаю думку, що ветерани – нонконформісти, вони не терпітимуть свавілля влади, коли повернуться – всіх зметуть, самі підуть в політику, наведуть порядок. Проте це не спрацювало у попередні роки.
З особистих розмов зрозуміла декілька причин.
По-перше, не всі були готові бруднитися об політичний процес. Швидше за все, досвід Надії Савченко найбільше сприяв формуванню враження, що яким би ти не заходив у політику, на виході результат один.
По-друге, військові та ветерани не відчувають реальну підтримку. Коли ти не розкручений медійно, потрапляти у телевізор та новини – складно.
Можна бути весь час на плаву, коли довкола тебе формується спільнота, яка в принципі сприяє розвитку твого персонального бренду, якщо ти на топмісці. Але це дуже вузька бульбашка. Яка враз може перетворитися у армію хейтерів. Що вже можна було спостерігати неодноразово, адже всі люди і зазвичай неідеальні.
Ми поцікавились у ветеранів, чи відчувають вони, що суспільство їх поважає. Маємо такий результат:
Вийти за межі своєї бульбашки стало складно у зв’язку зі спаданням активності бойових дій на Донбасі.
Так, героїв 2014-2016 років знають. Були гучні операції та бої: Донецький аеропорт, Іловайськ, Дебальцеве. Проте згодом активність на фронті почала спадати, бо росія перемикнулась на Близький Схід, відповідно і новин з Донбасу ставало менше.
Бійці, які йшли на війну після 2016 – стримували ворога, не давали йому просуватися, проте увага суспільства вже не була настільки прикута до подій. Відповідно, про звитяги і подвиги окремих героїв знала тільки військово-волонтерська бульбашка.
Далі інформаційні кола не розходились. Тому й трансформувати звитягу на фронті у соціальний капітал за межами його – не дуже вдавалось...
Умови диктують переможці?
Яким буде політичне майбутнє країни загалом залежить від формату перемоги.
Якщо це буде повна капітуляція росії, розгром їхнього війська, – багато українців почуватимуть приналежність до перемоги. Адже завжди хочеться бути причетними до чогось хорошого, великого. Це спонукатиме більшу кількість людей, які зараз навіть не задумуються про таку кар’єру, йти у велику політику.
Перемога викликатиме бажання формувати нове майбутнє держави, що вже показують і дані дослідження.
Якщо це знову буде сценарій довготривалого млявого конфлікту на кшталт АТО/ООС, навряд зможе формуватися сильна політична партія.
Ветерани, ймовірно, поділятимуть відчуття невизначеності й не матимуть яскраво виражених політичних амбіцій. Не зможуть підписуватись на "політичний контракт, тривалістю 5 років", якщо у будь-який момент побратимам потрібне буде підсилення на фронті. А з цивільних лише ті, хто має досвід у політиці, зможуть наважитись ступити на цю стежку.
У такому сценарії суспільство та ветерани радше формуватимуться довкола 2-3 медійних персон, які активно волонтерили, допомагали фронту. Адже медійну впізнаваність легше конвертувати в політичну підтримку ширшого загалу.
Однак в залежності від динаміки, активності та географії бойових дій буде залежати ймовірність проведення виборчого процесу. Тому при створенні партії навколо медійних персон та плину часу необхідно буде зберегти кришталево чисту репутацію, як фронтмена, так і самих рядових членів партії, що зважаючи на досвід таких проєктів і не так просто.
Третій сценарій може перегукуватися з першим. Але в цьому випадку можуть виникати окремі дрібні ветеранські політичні партії, які будуть радше закономірною відповіддю на суспільний запит. Адже якщо триватиме війна чи буде нетривке гібридне перемир’я, суспільство прагнутиме того, щоб до влади прийшло більше політиків саме з воєнним досвідом. Це буде певною запорукою того, що при владі "справжні дорослі, які знають, що робити".
Але зважаючи на те, що ветерани не мають політичного досвіду, а також не мають розуміння політичних та публічних процесів у державі, є великий виклик не стати статистичною одиницею перейменованих маргінальних партій.
Руслана Величко-Трифонюк
***
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
