Хватит улещивать коллаборантов
У Верховній Раді за рік-півтора до великої війни ніхто не хотів навіть чути про введення відповідальності за колабораціонізм. Опозиція подавала законопроєкти, але більшість не хотіла приділяти їм серйозної уваги, а подекуди сприймала наші ініціативи як політиканство і політичні спекуляції.
Вже після широкомасштабного вторгнення Комітет правоохоронної діяльності в авральному режимі напрацював нову статтю 111-1 Кримінального кодексу України "Колабораційна діяльність".
Ця стаття передбачає відповідальність за співпрацю з окупантом. Парламент ухвалив її 3-го березня минулого року на своєму, без перебільшення, історичному засіданні в Києві.
З того часу стаття працює, СБУ і Нацполіція розслідують справи. Станом на зараз зареєстровано, напевно, понад 4000 проваджень, близько 1000 осіб отримали підозри, понад 500 справ передано до суду, є вже рішення першої інстанції в понад 370 справах.
Безумовно, це тільки початок роботи.
Те, що осіб, які прямо чи опосередковано сприяли окупаційним силам у вбивстві українців, багато, не є ні для кого сюрпризом. Роботи зі встановлення справедливості попереду чимало.
Щойно українська перемога перестала бути мрією і її образи почали чітко вимальовуватися на історичному горизонті, з різних боків почали надходити пропозиції щодо вдосконалення відповідальності за колабораціонізм.
Цікаво, що ці пропозиції надходять не так від СБУ, яка є відповідальною за розслідування цих злочинів, чи прокуратури, а загалом від деяких політиків, об'єднань підприємців і, як не дивно, деяких міністерств.
Лейтмотив, який зараз домінує в пропозиціях і який добре чутно, полягає в тому, що не можна засуджувати десятки тисяч людей. Мовляв, правоохоронна і судові системи не впораються з навантаженням, тому буде вибіркове правосуддя. Буцімто точно не всі є зрадниками, є професії і види діяльності, за якими ніяк не можна карати людей, які перебували на тимчасово окупованих територіях. Нібито чинні норми занадто суворі тощо.
Тобто є очевидний тренд на бажання послабити відповідальність, щоб, напевно, більше подобатися людям, які пережили окупацію.
Так чи інакше, це все співзвучно з трендом, який домінував у 2015-2021 роках – про потребу м'якої комунікації з тимчасово окупованими територіями. Аби вони про нас не забули, добре про нас думали і все це мало би формувати основи для поступової деокупації.
Наївність всіх цих ідей, сподіваюсь, зараз цілком зрозуміла.
Читайте також: Чому важливо не допустити колаборантів до політичної системи?
Після року повномасштабної кривавої війни я, відверто кажучи, значно більше переймаюся морально-психологічним станом тих українців, які будуть повертатися у звільнені міста і села з евакуації. І тих, хто воював за Україну, втрачав друзів, побратимів і своє здоров'я.
Саме вони, повернувшись у звільненні міста і села, мають почуватися справжніми переможцями. І відчувати, що держава забезпечила справедливість і невідворотність покарання для тих, хто фактично стріляв їм в спину.
Цього точно не буде, і завдання держави грати першим номером, аби не допустити масового самосуду.
Хоча чинна стаття 111-1 ККУ ніби непогано працює, але судова практика ще вочевидь не напрацьована.
Робити якісь остаточні висновки щодо ефективності чинної юридичної конструкції, яка покликана карати злочинців за колаборацію, ще рано. Але я схильний погодитися з тим, що навіть зараз стаття 111-1 потребує доопрацювання.
Моя позиція щодо відповідальності за колабораціонізм є цілком категоричною і зводиться до деяких простих і зрозумілих тез:
- Будь-яка особа, яка перебувала на тимчасово окупованих територіях, за визначенням не є автоматично злочинцем;
- Сам факт перебування на тимчасово окупованих територіях є обмеженням прав і свобод людини і громадянина України, тому це має розглядатися як перебування в складних і ризикових життєвих обставинах, що має впливати на кваліфікацію правопорушень у разі їх скоєння;
- Перебування на тимчасово окупованих територіях суттєво збільшує ризик вчинення злочину, передбаченого статтею 111-1 Кримінального кодексу;
- Чинне кримінальне законодавство і судова практика чітко розмежовують умисел і примус. Будь-які дії, вчинені під очевидним примусом, звільняють від відповідальності;
- Часи вмовляння, пояснення і сигналів давно минули. Всі дорослі і всі мають добре розуміти, що з 2014-го і ще в більшому масштабі з 24 лютого 2022-го року відбувається в Україні. Людям на тимчасово окупованих територіях іноді це видно навіть значно краще, ніж у більшості вільних земель України. Тому має бути добре зрозуміло, що всі, хто прямо чи опосередковано допомагає або співпрацює з окупаційними силами чи окупаційними адміністраціями, допомагають вбивати тисячі та прирікати на страждання мільйони українців;
- Надання окупантам чи їхнім представникам на тимчасово окупованих територіях ресурсів, устаткування, матеріалів, харчів, грошей (включаючи податки чи збори), визнання юридичних документів держави-агресора є щонайменше допомогою і сприянням ворогу;
- Не існує жодної професії чи роду занять, який би давав повну індульгенцію від відповідальності за колабораціонізм. Мову можна і треба вести виключно про рівень відповідальності і суспільну шкоду тих чи інших категорій правопорушників;
- Суть кримінального судочинства в тому, що кожний випадок правопорушення, кожне кримінальне провадження потребує індивідуального вивчення і розслідування, бо не існує узагальнених форматів звільнення від або притягнення до відповідальності;
- Питання притягнення колаборантів до відповідальності є питанням фундаментальної справедливості і основою для побудови нової України. Якщо в будь-якому форматі на тілі нашого народу залишиться московська тля, яка буде і далі роз'їдати нас зсередини, ми не матимемо майбутнього.
Швидше за все, саме виходячи з цих простих тез і буде доопрацьовуватися стаття 111-1 Кримінального кодексу України. Насамперед з метою зробити неможливим уникнення відповідальності за пряме чи опосередковане сприяння у вбивстві, катуванні, ґвалтуванні українців і знищенні їхніх міст і сіл.
Андрій Осадчук
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.