Задолженности не было, об аренде знал Аппарат Верховной Рады: почему суд оправдал Юрия Камельчука

Автор цієї колонки Андрій Слюсар представляв інтереси народного депутата Юрія Камельчука у цій справі

Колегія суддів Вищого антикорупційного суду виправдала народного депутата Юрія Камельчука та визнала його невинуватим у декларуванні недостовірної інформації. У цьому його звинувачували прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. 

До слова, прокурори скерували до суду немало схожих справ. Хоча навіть їм очевидно, що про жодну небезпеку для суспільства не йдеться.

Шкода, що на такі справи витрачається час і ресурси детективів НАБУ, прокурорів САП та суддів ВАКС, які достойні кращого "застосування".

Ще більше шкода, що людям, яких прокурори обвинувачують у таких "правопорушеннях", доводиться витрачати місяці в судових засіданнях, щоб просто підтвердити, що біле є білим.

І вже зовсім прикро, що прокурори витратять ще немало і свого, і чужого часу на оскарження справедливих судових рішень у таких справах. Антикорупційна прокуратура уже заявила, що оскаржуватиме виправдувальний вирок щодо Юрія Камельчука.

В чому обвинувачували Юрія Камельчука

Прокурори антикорупційної прокуратури обвинувачували Юрія Камельчука у тому, що він "умисно, з метою приховування від контролюючих, правоохоронних та інших державних органів і громадськості" не вказав у декларації за 2020 рік орендовану квартиру у м. Києві та "фінансове зобов’язання" перед банком на суму майже 49 тисяч доларів США.

Що встановив суд щодо орендованої квартири

Колегія суддів відзначила, що квартиру, яку прокурор згадував у обвинувальному акті, Юрій Камельчук орендував для здійснення депутатської діяльності та отримував з бюджету компенсацію витрат на її оренду.

Відтак про оренду цієї квартири не лише знав Апарат Верховної Ради, але і регулярно оприлюднював цю інформацію як на сайті Парламенту, так і в газеті "Голос України". Більше того, ще до подання декларації Юрій Камельчук сам повідомив НАЗК про те, що він орендує цю квартиру і яку орендну плату сплачує за неї.

Через те, що факт отримання депутатом Камельчуком компенсації за оренду такої квартири був загальновідомим, колегія суддів прийшла до логічного висновку про те, що невнесення цього об’єкту до декларації не може бути обумовлено будь-якою протиправною метою.

Також, колегія відмітила, що ініціювання засудження за невнесення депутатом до декларації квартири, якою він користується за рахунок бюджетних коштів у зв’язку з виконанням функцій держави, а відомості про це систематично оприлюднюються, не відповідає меті кримінальної відповідальності та є формалізованим.

Що встановив суд щодо "фінансового зобов’язання"

У обвинувальному акті прокурор написав, нібито, здійснені Юрієм Камельчуком у 2017 році видаткові операції перевищили залишок на його рахунку на суму 16,5 тисяч доларів США, а у подальшому банк ще нібито нарахував на цю суму ще понад 32 тисячі доларів США процентів за користування.

Проте надані прокурором суду докази чітко продемонстрували, що після усіх операцій, здійснених Юрієм Камельчуком, на його рахунку залишалось ще 5,75 доларів США і ніякого залишку він не перевищував.

При цьому прокурор не надав суду жодного кредитного договору, договору позики або іншого договору, на підставі якого у Юрія Камельчука могли б виникнути фінансові зобов’язання перед банком. Так само, як прокурор не надав і будь-якого підтвердження того, що банк з 2017 року намагався у досудовому чи судовому порядку стягнути стверджувану "заборгованість".

Судді констатували, що з наданих прокурором доказів неможливо встановити наявність будь-якого фінансового зобов’язання, яке підлягало відображенню у декларації.

Як прокурор отримав чутливу персональну інформацію

По-перше, просто для того, щоб перелічити усі надані прокурором докази, які були неналежними і ніяк не стосувались висунутого обвинувачення, суддям знадобилось два аркуші вироку (формату А4).

По-друге, у цій справі з’ясувалось, що незважаючи на нормальне функціонування антикорупційного суду, прокурори здійснювали тимчасовий доступ до документів, керуючись нормами "воєнного часу".

Прокурори отримали повний перелік усіх абонентів, з якими народний депутат Камельчук спілкувався по телефону упродовж року, без дозволу суду. Це вже не кажучи про те, що ця інформація не мала жодної практичної користі для розслідування.

Цю інформацію прокурори отримали без рішення суду (як того вимагають статті 159, 162 КПК України) і навіть без постанови керівника прокуратури (як це дозволяє у виключних випадках під час воєнного стану робити стаття 615 КПК України).

Таку чутливу персональну інформацію прокурор вимагав і отримав просто на підставі постанови, яку сам і підписав. При цьому він керувався пунктом 20-7 Перехідних положень КПК України, який був прийнятий 15 березня 2022 року, коли ще не існувало жодного врегульованого порядку реагування на перепони у розслідуваннях, викликані збройною агресією армії російської федерації.

Після цього у "основній" частині кодексу (а не перехідних положеннях) з’явився цілий спеціальний розділ, який визначає спрощені процедури на період воєнного стану. У Києві у жовтні 2022 року взагалі ніщо не заважало застосувати ординарний порядок судового контролю, оскільки антикорупційний суд працював навіть під час відключень електроенергії (що заслуговує на окрему подяку).

Але ані "штатна" робота суду і можливість отримати ухвалу про доступ до таких документів, ані існування спеціальних норм статті 615 Кодексу, не змогли переважити той факт, що пункт 20-7 так і залишився у Перехідних положень Кодексу з березня 2022 року, а тому прокурор вирішив, що може застосувати саме його.

Я переконаний, що існування пункту 20-7 у Перехідних положень ніяким чином не може виправдовувати ігнорування належних процедур.

Якщо народним депутатам не хочеться, щоб прокурори і надалі могли безконтрольно збирати інформацію про їхні телефонні розмови, можливо, дієвіше буде прибрати з Кодексу цей атавізм, ніж розраховувати, що принципи співвідношення загальних і спеціальних норм чи застосування норми, що була прийнята пізніше, зроблять свою справу.

Андрій Слюсар 

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.