"Мы не в рашке. Мы не будем молчать". Военнослужащие защищают комбата "Купола"
Ми позиціонуємо себе, нашу державу, наше суспільство як повну протилежність РФ та совку як її предтечі.
"Ми вільні, ми сильні, ми демократичні", "ми ніколи не станемо на коліна", "в нас немає і не буде царя" та усі інші заїжджені до дір гасла.
Це теорія.
На практиці все трохи не так.
На практиці є невеликий (більше, ніж був 9 років тому, але менший, ніж треба) відсоток активного та свідомого суспільства, для якого ці гасла не просто набір літер.
На практиці в нас знімають з посади одного з найкращих комбатів цієї дев'ятирічної війни.
На практиці в нас намагаються заткнути рота військовим, щоб вони, не дай Боже, не зруйнували ідеальну картинку світу, змальовану владою для пересічного.
На практиці ми дуже швидко і болісно про*бем все, за що вже загинули десятки тисяч людей.
На практиці ми вже починаємо повторювати історію сторічної давнини. Танок на граблях відбувається чітко та як по нотах.
Комбат третього батальйону 46-ої десантно-штурмової, моєї бригади, дає інтерв'ю "The Washington Post".
Інтерв'ю правдиве та максимально по суті справ. Обережне та виважене насправді. Бо реальність набагато гірша.
Дає інтерв'ю, після якого вище військово-політичне керівництво мало б зібрати термінову нараду з усунення означених проблем. Бо це реальність.
І це не думка псевдоексперта про "двє-трі нєдєлькі". Це виважена експертна думка професіонала найвищого класу.
Людини, яка користується стовідсотковою та безумовною повагою своїх підлеглих та всіх інших підрозділів, які з ним перетиналися.
Але замість цього вище військово-політичне керівництво вирішує покарати надто розумного комбата та зняти його з посади.
"Прівєт, савєт" v2.0.
Не хочу довго писати про те, яке це дно. Це очевидно. Про те, що зараз ми повністю і як під кальку копіюємо сусіда епохи раннього ху*ла.
Про те, що так не можна з професіоналами такого рівня під час вирішальної війни.
Я хочу написати про наслідки.
Головний з наслідків буде демотивація війська. Професійної та інтелектуальної його частини.
Ці люди – не бидло без права голосу. Вони вибороли своє право на експертну оцінку та думку кров'ю, потом та роками війни. І немає іншого, більш вдалого, часу для її озвучення, ніж зараз – під час цієї війни.
Бо інакше ми її програємо. Без цієї експертної думки ми її програємо. Так. Перемога зовсім не очевидна. І ми не на фінішній прямій. І в нас не все добре.
З третього батальйону точно піде значна частина досвідченого особового складу. Я б сам пішов, якби з моїм комбатом вчинили так само. Бо особовий склад надихає не президент.
Несподівано.
Армії пофігу на президента. Взагалі. Зовсім. Абсолютно.
Армію надихають ті, хто лишаються вдома, позаду, та ті, хто ведуть вперед – командири. Комбати, ротні, взводніки, сержанти.
Нереальна ефективність нашої бригади не є заслугою президента чи будь-якої іншої особи.
Це в першу та єдину чергу заслуга всіх цих командирів, за якими і йде особовий склад. Їхньої здатності організувати, спланувати та забезпечити. Частіше за все, на жаль, не завдяки державі, а всупереч.
Ось думки деяких військовослужбовців цього батальйону, тих, кого добре та давно знаю особисто: Ірини Коваленко, Олександра Погребиського. Підписуюсь під кожним словом цих військових.
Анатолій Анатолійович (командир батальйону 46-ої окремої аеромобільної бригади з позивним "Купол" – ред.) не тільки комбат третього бату нашої бригади. Він був замкомбата мого другого батальйону 95-ої десантно-штурмової бригади. І це окрема історія. Загугліть "бог конвоїв". Не повірите. Але це буде правда.
Я спілкувався з ним лише один раз особисто, але запам'ятав назавжди. Настільки мене вразив рівень цього командира.
Я дуже сподіваюся, що все ж таки ця історія спричинить суспільний резонанс, який змусить вище військово-політичне керівництво відновити справедливість та переглянути своє ставлення до нас, до військових.
Ми – не бидло. Ми не в рашці. Ми не будемо мовчати.
Звичайний солдат 46-ої десантно-штурмової бригади Володимир Шевченко.
Можете карати.
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
