Почему важно восстановить демократический и гражданский контроль над ВСУ
Останні політичні негаразди навколо Міністерства оборони щодо закупівель продуктів харчування для військових перетинаються з небезпечнішою проблемою – послабленням демократичного та цивільного контролю над Збройними силами України.
Коли розгорівся скандал із закупівлями та, зокрема, через комунікацію з боку Міноборони, деякі депутати заговорили про відставку міністра оборони Олексія Резнікова або його переведення на іншу посаду. Проте ці розмови точилися напередодні лютневої зустрічі в форматі Рамштайн і, очевидно, без жодної попередньої розмови з міністром.
За деякий час заяву про ймовірну відставку Резнікова "відкликали", що виявило неузгодженість у владі, тобто Кабінеті міністрів України, Комітеті Верховної Ради з питань безпеки, оборони та розвідки, Офісі президента тощо.
Стрімка зміна оцінки від "хорошого міністра" до того, кого можна легко відпустити після одного публічного інциденту, в його галузі можна краще зрозуміти, звернувши увагу на наступні події, пов'язані з можливим призначенням цивільного чи військового міністра оборони, яке мало відбутися одразу після скандалу.
Читайте також: Олексій Резніков: Я вже несу репутаційну відповідальність за скандали в Міністерстві
Щоб не обговорювати причинно-наслідковий зв'язок, виглядає так, що намір змінити цивільного міністра на військового, здається, мав місце незалежно від скандалу із закупівлями.
Хтось може подумати, що заміна цивільного керівника на військового – частково реакція на скандал. З одним аргументом, який всім варто читати між рядків тих поодиноких коментарів – "нам потрібен військовий міністр, бо у нас війна", й нібито він "наведе порядок".
Адже доволі зненацька з'являється повідомлення про ініціативу керівної партії "Слуга народу" призначити військового очільником Міноборони. "Зненацька" означає, що цьому не передували жодні дебати чи дискусії.
На відміну від процесу становлення експертної і політичної позиції в 2016-2018 роках, коли розроблявся закон "Про національну безпеку", головним питанням якого було "політична взаємосумісність" із Заходом у сфері національної безпеки та військово-політичної взаємодії.
Також видається, що ініціатива змінити цивільного міністра на військового руйнує положення закону "Про національну безпеку", де йдеться про те, що це цивільна посада.
Дуже швидко після цієї спроби на широкий загал були представлені редакції законопроєкту, написані нашвидкуруч. Жодних причин, жодних обґрунтувань ні депутати, ні будь-хто інший в уряді не надали, окрім повторення заяви, що "це лише на період воєнного стану" (який уже триває 1/5 звичайного політичного циклу).
Експертне та активне громадське середовище відповіли одразу аргументованими запереченнями та десятком аргументів, чому цього не повинно бути. Засоби масової інформації звернули на це увагу та поширили меседж по всій країні через різні публікації. Це змусило депутатів почати обговорення доцільності цього рішення.
Читайте також: Цивільний чи військовий міністр оборони?
Законопроєкт 4210, який понад рік відкладався та не обговорювався, ще сирий і недопрацьований, раптом винесли на розгляд. Його редакція від 9 лютого була в частині ДКЗС (Женевський центр демократичного контролю за збройними силами) абсолютно суперечливою в тому, що прозвучало від керівної партії. Ця редакція фактично посилювала би ДКЗС, пропонуючи 5-річний карантин під час роботи робочої групи над законопроєктом перед війною.
Поки в Комітеті тривали дебати, а закон "Про національну безпеку" досі не змінений, президент своїм указом призначив першим заступником МО чинного військового – попри норми Закону, де чітко прописана ця посада як цивільна. Згодом Кабмін своїм розпорядженням призначає на цю посаду генерала Павлюка. Ці дії послабили демократичний і цивільний контроль над Збройними силами.
Водночас Комітет поки не підтримав законопроєкт 4210 у чинній редакції. Однак на тлі подій і розмов, що голова Головного управління розвідки генерал Буданов є головним кандидатом на пост очільника Міноборони, Резнікова у цей час президент запевнив, що той продовжить керувати міністерством.
Ця ситуація вже привернула увагу наших найближчих союзників, і це не та увага, яка нам потрібна. Особливо під час війни нам необхідно зберегти і фактично посилити демократичний і цивільний контроль над ЗСУ.
Як і в довгостроковій перспективі, це не лише засіб протидії ризикам військових неправомірних дій, але й інструмент розвитку та вдосконалення Збройних сил.
Зрозуміло, що відсутність демократичного та цивільного контролю є одним із наріжних каменів слабкості та безладу в Збройних силах РФ. Водночас посилення контролю в Україні з 2018 року є однією з причин кращої організації, підготовки і боєготовності та управління в ЗСУ, попри всі недоліки та виклики.
Беручи до уваги, що курс на ЄС і НАТО закріплений у нашій Конституції, конституційно випливає, що принципи та цінності членів НАТО в цьому питанні потрібно сприймати серйозно.
Нагадуємо, що в Дослідженні НАТО щодо розширення Альянсу 1995 року зазначено, що країни, які прагнуть приєднатися до Альянсу, повинні поважати цінності, закріплені в Північноатлантичному договорі, і відповідати певним політичним, економічним і військовим критеріям. Серед основних параметрів можна виділити наступні:
- ефективна демократична політична система з ринковою економікою;
- належний демократичний і цивільний контроль над силами оборони;
- забезпечення прав національних меншин;
- зобов'язання вирішувати конфлікти мирним шляхом (бути добрими сусідами, поважати суверенітет за межами своїх кордонів);
- здатність і готовність надавати військовий внесок у рамках операцій під проводом Альянсу (співпраця з силами НАТО).
Крім того, в Кодексі поведінки ОБСЄ щодо військово-політичних аспектів безпеки, прийнятому всіма членами, зазначено, що:
- Держави-учасниці вважають демократичний політичний контроль над військовими, воєнізованими та внутрішніми силами безпеки, а також розвідувальними службами та поліцією невіддільним елементом стабільності та безпеки. Вони сприятимуть інтеграції своїх збройних сил із громадянським суспільством як важливого прояву демократії.
- Кожна держава-учасниця завжди забезпечуватиме та підтримуватиме ефективне керівництво та контроль над своїми військовими, воєнізованими силами та силами безпеки конституційно встановленими органами влади, наділеними демократичною легітимністю. Кожна держава-учасниця забезпечить контроль для забезпечення виконання такими органами своїх конституційних і правових обов'язків.
Минув рік цієї війни. Зараз, як ніколи, наш курс на євроатлантичну інтеграцію – беззаперечний та безальтернативний.
Вступаючи до ЄС, до НАТО, ми беремо на себе зобов'язання дотримуватися принципів, норм і правил, які існують в цих організаціях, і існують з добрих причин, перевірених часом.
Цінності – це не політичні обіцянки перед виборами, які потім можна не виконувати. Цінності, це те, чого треба дотримуватись без жодних обіцянок. Це не може бути "ширмою" для вступу чи тимчасовим камуфляжем.
Ми знаємо, чому нам треба в НАТО – щоб забезпечити власне виживання та Незалежність у довгостроковій перспективі.
Ми маємо бути відповідальними перед собою та перед всіма, хто буде після нас, цементуючи у нашій національній пам'яті те, що ми вибрали інший шлях, ніж той, що нам затято нав'язував наш ворог – разом зі своїми "цінностями", якщо їх так взагалі можна назвати.
Є така приказка: "Перебуваючи в Римі, роби як римляни". У всій цій ситуації з демократичним та цивільним контролем так і треба зробити. Як, певно, ще й у багатьох інших ситуаціях.
Артур Переверзєв, керівник проєкту реформи оборонних закупівель за підтримки Міністерства оборони Великої Британії
