Кто такие украинцы и чего они хотят?
Здавалося б, що це доволі прозаїчне запитання, але воно сповнене екзистенційного виміру і вкрай важливе для сьогодення. А варто зазначити, що саме під такою назвою великий українець Михайло Грушевський ще в далекому 1917 році опублікував засадничу програмну статтю.
Я би хотів уявно долучити його до нашої з вами дискусії, адже ще більше 100 років тому в цій невеликій брошурі він писав:
"Хто може бути Українцем, і кого Українці приймуть у свої ряди як свого товариша? Передусім, розуміється, всі ті, хто зроду Українець, родився і виріс з українською мовою на устах і хоче тепер іти спільно зі воїм народом, з усіми свідомими синами українського народу, які хочуть працювати для його добра, боротися за його свободу і кращу долю.
Але не тільки хто природжений Українець, а також і всякий той, хто щиро хоче бути з Українцями, і почувай себе їх однодумцем і товаришем, членом українського народу, бажає працювати для його добра.
Якого б не був він роду, віри чи звання – се не важно. Його воля і свідомість рішає діло. Коли він почуває себе найближчим до Українців і ділом се показує, він Українцям – товариш і земляк."
Власне, ця цитата є програмовою для розуміння української політичної нації, яка лежить в основі побудови української державності.
На превеликий жаль, більшовицька совєтізація з її центром у Москві не дала змоги реалізуватися українцям. Було втрачено довгих 70 років. Але я хотів би також наголосити на тому, що як би прикро це не звучало, але Україна de facto не стала незалежною в 1991 році.
Річ у тім, що ця незалежність не була виборона, а політична нація, про яку писав Михайло Грушевський, не була сформована.
Моє покоління є свідком розпаду СРСР, "Революції на граніті", "Помаранчевої революції", "Революції гідности", повномасштабної війни з росією, яку остання розв’язала. Кожна з цих подій – це наче цеглинка до успішної побудови свідомого українського суспільства та формування суб’єктної держави.
Наголошую, що лише зараз під час цієї війни з росією українці всіх етнічних приналежностей та віросповідань, проливаючи кров на фронті та ковтаючи піт та сльози в тилу, не тілький формують свідому політичну націю, але й закладають фундамент майбутньої держави.
Держави, з яку будуть поважати всі цивілізовані країни, яка буде трендсеттером багатьох світових процесів, зрештою, держави, духом політичної нації якої пишатиметься вся світова спільнота.
За іронією історії саме ця війна розірвала це імперсько-совєтське коло, в траєкторію якого була вписана Україна починаючи з XVII століття.
Ми вже перемогли в нашій незламності, довівши не просто право на свою незалежність, але змінивши свідомість та ціннісні настанови нашого народу. І цей процес вже не зупинити. Михайло Грушевський би точно пишався своїми майбутніми поколіннями.
2023 – рік остаточної Перемоги
Українці вже перемогли у цій війні, тому що ми стали іншими.
Нам вдалося за допомогою шаленої самоорганізації на всіх рівнях побудувати унікальну горизонтальну структуру управління всіми соціально значущими процесами.
Сьогодні кожен українець, незважаючи на етнічну та релігійну приналежність, політичні погляди, свідомий розуміння одного – об’єднання заради збереження України. Не просто збереження, а формування нової української держави з гідним майбутнім її поколінь.
Варто також наголосити на тому, що ми воюємо за людей, наших людей, життя кожного з яких - це абсолютна цінність.
Ми перемогли вже в тому, що на відміну від "братської" росії, сформували зрілу свідому політичну націю, націю відповідальних громадян, для яких невідчужувані права та права і свободи людини і громадянина – це альфа і омега подальшого державного розвитку. Інтеґрація цієї ідеї до колективного розуму українців вже відбулася, і "ніщо не зупинить ідеї, час якої настав".
Освіта – запорука успіху післявоєнної України
Вже сьогодні ми повинні думати про завтра.
Питання перемоги у війні – це питання лише часу, позак, особисто я певен, що 2023 рік буде роком перемоги.
Український політичний клас суттєво трансформується. На мою думку, авангардом політичного процесу, метою якого буде післявоєнна відбудова нашої держави, виступатимуть військові ветерани, волонтери, представники середньо класового бізнесу та інтелектуали, думки яких роками іґнорували.
Саме ці люди виступили потужною самоорганізованою рушійною силою, яка в критичні моменти існування української держави взяла на себе відповідальність за її не просто екзистенційне виживання, але й майбутнє. І в цьому контексті освіта – це ключ до майбутнього післявоєнного відновлення України, який необхідно надати новим представникам політичного класу. Саме вони потребують нових знань та навичок в царині державного управління для подальшої трансформації країни.
Це критично важливо з огляду на продовження побудови ефективної української державності. Не варто також забувати, що освіта – це борг, який теперішнє покоління має сплатити майбутньому, якщо ми дійсно розраховуємо на успіх.
Зрештою, мені хотілося би наголосити на тому, що освічена Україна сьогодні – це запорука безпеки Європи та її цінностей a priori.
Все дуже просто: Україна – це європейська держава, яка поділяє відповідні цінності. І війна з росією – яскраве й водночас трагічне цьому підтвердження.
І поки сьогодні європейці сплять спокійно, відвідуючи Starbucks та попиваючи каву, десь під Бахмутом та Соледаром в окопах тримають оборону та гинуть кращі сини українського народу, боронячи Європу та нашу з вами свободу!
Андрущенко Максим, кандидат політичних наук
