"Стыдно быть русским" – будущая мировая парадигма   

Мій добрий знайомий німець нещодавно ділився своїм болем від того, що він та декілька поколінь його співвітчизників виросли з розумінням, що німцем бути соромно. Їм дивно спостерігати наші прояви патріотизму. 

Споглядаючи українських біженців зараз, німці дивуються, як віддано можна любити свою країну.

–  На чемпіонатах світу американці виходять зі своїми прапорами, французи – зі своїми, британці також. Ми як вболівальники ніколи не пишаємось німецьким прапором. Нас виховали із розумінням того, що німцем бути соромно. І це дуже боляче.

Як вдалося виростити толерантне суспільство в постнацистській Німеччині – дуже цікава тема для вивчення і подальшого застосування для лікування населення сучасної нацистської росії.

–  Це дуже боляче – знати, що твоя країна така. Мої дідусі були нацистами. І їхнє покоління було в Україні. Це дуже страшно усвідомлювати. І ви не маєте дякувати за те, що ми робимо для вас зараз.

Підхід, який військова коаліція переможців у Другій світовій війні розробила та застосувала для денацифікації німців, може нам знадобитися надалі. Власне, метою їхньої кампанії було зробити так, щоб німці відчули свою колективну відповідальність за всі злочини, скоєні під час війни. 

Ця методика після нашої перемоги, на мою думку, може бути застосована і до росіян.

Днями, після влучення ракети в житловий будинок у Дніпрі, дуже потужно написала у своєму Фейсбук відома режисерка, волонтерка та військова Леся Літвінова:

– Я не хочу їм смерті. Я хочу їм вічного життя. І прозріння. Щоб кожен "день сурка" був наповненим розумінням того, що вони наробили. Господи, дай цим потворам емпатії. Не як спасіння. Як спокуту. Разом з вічним життям в тому пеклі, яке вони самі створили.

Щодо закінчення війни, то воно можливе лише у трибуналі та після безпосереднього виконання вироку. 

Мене дуже лякає риторика, яка шириться у європейських ЗМІ про те, що українцям час сідати за стіл переговорів, віддавати росії окуповані нею землі, щоб лишень відновити мир. 

Це дуже небезпечний наратив, який швидше за все просуває в інфопростір російське лобі.

Спустити з рук рф всі військові злочини, злочини проти людства – означає поставити остаточну крапку на міжнародному правосудді.

Остаточну – тому що навіть після нещодавнього рішення Гаазького суду у справі рейсу MH17 нідерландське суспільство, яке втратило у цій катастрофі 192 громадян, вважає поширювану місцевими ЗМІ картину війни в Україні – "прийнятною". Що й казати, якщо досі прапор рф майоріє біля входу до зали засідань Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Проте Нідерланди дійсно вміють прощати. Переможена нацистами за 5 днів у 1940-му році та окупована протягом всієї війни, ця країна наразі втілює кропіткий проєкт з пошуку, ексгумації та поховання загиблих німецьких льотчиків-винищувачів.

– Так вони ж німці…

– Це вже не має значення.

Можливо, колись і для нас не матиме значення, чиїх синів ховати. Сьогодні ж ми масово ховаємо своїх, а живих посилаємо на смерть. Віддаємо у жертву за нашу незалежність.

Це неймовірно висока ціна. Але іншого вибору не маємо: ми загинемо або у бою, або у тортурах. Це дуже важливо усвідомлювати.

Коли мені важко, я слухаю пісню мого побратима Сергія Василюка, лідера гурту "Тінь сонця".

Пекельну журбу навік поховай,

Рости козаків

І знов у бій проводжай.

Убий лютий щем! Чуєш чи ні?

Ще стане на всіх цієї борні!

...Ніколи не плач...

Для нашої перемоги ще має бути зроблено багато роботи. Багато крові ще буде пролито. І я не виключаю, що для перемоги нам вкрай знадобиться другий фронт та обов'язково – надійні союзники.

Читайте також: "Ви винні!" Як денацифікувати Росію – досвід гітлерівської Німеччини

"Стыдно быть русским" – має стати новою світовою парадигмою, а усі причетні до злочинів – понести справедливе покарання за міжнародним законом.

Тільки так переможемо.

Ірина Сєргєєва