ЕС, НАТО, Украина – теперь это как "Армія. Мова. Віра"
"В темні часи особливо добре видно світлих людей", – часто-густо згадують ці слова Ремарка, добре знаного автора, про Першу світову. Нині вже точиться Третя світова, в якій ми воюємо за всіх.
Зброю нам постачають десятки країн, за що їм велика вдячність. Але тим самим вони допомагають не тільки нам, але й захищають себе. Адже ми б'ємося не лише за свою незалежність, а за увесь вільний і демократичний світ. Вони витрачають лише гроші, без яких теж війну не виграти, але ми втрачаємо життя найкращих з нас.
Саме нам випав тягар сусідити з біснуватим фюрером і його не менш божевільним народом. І то ще питання, хто з них від кого заразився. Але відповідальність вони мають понести спільну.
А от ми, українці, і є ті самі люди, які світять у темні часи, навіть коли у нас годинами немає світла.
В європейських і американських столицях усвідомили необхідність безпекових гарантій і ресурсів для воєн – для захисту від тих, хто не визнає міжнародного права і законів дипломатії.
За вісім років, з 2014-го по сьогодні, ми справді змінили світ і його світогляд. Погляньмо, для прикладу, на ті тектонічні рухи, які сталися з німецькою політикою.
Німці змінили свою енергетичну політику, закладену ще в часи Брежнєва-Шмідта угодою "газ-труби", якій не завадило навіть вторгнення совєтів до Афганістану. Німеччина виділяє в рази більше грошей на розвиток Бундесверу. Донедавна вважала це неактуальним, а тепер, схоже, повірила, що московські параноїки "могут и повторить".
Сполучені Штати теж змінюються. В 2014 році присилали ковдри, а потім ми домовилися про Javelin, 2022 року – дійшло вже аж до поставок Patriot. Сподіваюся, під час грудневого саміту у Вашингтоні українська сторона навела переконливі аргументи, і Санта Клаус вже готує для нас і літаки F-16, і ракети ATACMS, і ударні безпілотники.
Ми віримо в ЗСУ, і наші партнери вірять. Раніше казали, що українці воюють, як герої, тепер кажуть – герої воюють, як українці.
Змінюючи світ, наша країна змінювалася сама, починаючи ще з 2014-го. Кривавий від втрат і чорний від згарищ 2022-ий розпізнав нас справжніх. Не гречкосіїв, а воїнів. Не малоросів, а українців. Не байдужих, а затятих.
В рік сторіччя срср українці остаточно порвали з радянсько-російським минулим і стали не просто соборною, а монолітною політичною нацією.
Нема більше сходу чи заходу, півдня чи півночі. Жирну крапку поставлено в дискусіях про важливість ідентичності. Це як та нитка, на яку нанизуються намистини підсумків, реалій і планів.
росія прийшла нас вбивати тому, що ми українці. росія на окупованих територіях або розстрілювала, або примушувала до колаборації вчителів, бо вони формують сенси в головах наступного покоління.
росія відкритим текстом визнає: усвідомлена Україна, чи, як вони кажуть, "політичне українство", є смертельною загрозою для пораненої та контуженої імперії.
Наша сила стала для них несподіванкою. Бо ми з 2014 року стали іншими і змінили країну. Ми створили нову українську армію і відновили нашу обороноздатність, посилили мовну ідентичність, вибороли церковну самостійність.
На жаль, були ті, хто сміявся, "что путін нападьот", і брехав, що війна тому, що "Порошенко на ній заробляє" і "надо только перестать стрелять". Але формула "Армія. Мова. Віра" стала загальноприйнятою.
Як у тому мемі: "Чому ви перейшли на українську? – Легли мы спать 23 февраля, а прокинулися 24 лютого". Тренд року на Duolingo – сплеск інтересу іноземців до української. Її почали вчити майже півтора мільйона людей.
54% українців, згідно з оприлюдненими днями даними КМІС, вважають, що слід повністю заборонити Українську православну церкву (Московського патріархату), яка насправді – екзархат РПЦ. Ще 24% висловлюються за дещо "м'якший" підхід, який "передбачає встановлення державного контролю та нагляд".
Саме час проголосувати за відповідний законопроєкт, який підготувала "Європейська Солідарність", і не ламати комедію з експертизою, чи належить УПЦ (МП) до РПЦ, чи ні. Зрештою, майже 80% – чотири (!) з п'яти – українців виступають за те, що держава так чи інакше має втрутитися в діяльність УПЦ (МП). До речі, саме за "втручання" проти мене в 2019 році порушили кримінальну справу за Томос. Її й досі не закрили, але, як бачите, "історія мене виправдала".
Пригадую, як 24 лютого, буквально через кілька годин після початку вторгнення, зустрівся із Зеленським і запропонував потиснути руки: "Починаємо з чистого листа. Наша команда на час воєнного стану – не опозиція. У нас є що захищати разом – це Україна. У нас є навколо чого об'єднуватися – це Збройні сили. І у нас є єдиний ворог – це путін, рашисти, загарбники і вбивці". Зеленський щиро погодився.
Саме єдність в Україні – те, що не дало путіну підірвати нас зсередини, на що він дуже розраховував. Саме внутрішня єдність дала потужний імпульс зміцненню солідарності всього демократичного світу, чим кратно посилила міжнародну коаліцію на підтримку України.
Єдність у самій Україні заохотила всіх – від Вашингтона до Лондона, від Берліна до Парижа – до зміцнення трансатлантичних лав у протидії російській навалі. Рамштайн – наслідок нашої єдності.
Єдність – це імператив до всіх, в тому числі і до мене. Бо відомо ще з євангельських часів, що царство, розділене в собі, впаде. Тому 2023 рік має бути роком єдності.
Розпочати переговори про вступ до ЄС та НАТО, перемогти у війні, розпочати будувати нову Україну з новою економікою – ось наші головні завдання на 2023, стратегія в одному реченні.
Сьогодні у світових столицях вже припинили розмови про будь-який інший варіант миру, ніж українська перемога. Але геть рожеві окуляри! Женіть думки, ніби ми легко здолаємо росію.
Попереду – виснажливі, важкі бої. Ми виграли чимало битв, від Київщини до Херсона, але ще не виграли війну.
Вже з початку року українська дипломатія зобов'язана, мусить просто забезпечити кількісний та якісний стрибок у озброєнні України.
Нам конче потрібні винищувачі F-16. Не для того, щоб атакувати москву, хай вона на те і заслуговує, а щоб збивати російських стерв'ятників.
Друга позиція – далекобійні ракети ATACMS. Для того, щоб ми нищили російські склади зброї та пункти управління за сотні миль від фронту.
Третє – ударні безпілотники.
Четверте – отримати усі обіцяні засоби Протиповітряної оборони (ППО) і створити її єдину систему – наш український купол.
Те, що влада подала заявку на членство в НАТО – крок абсолютно правильний. Це крок на виконання прямої норми Конституції. І це повною мірою відповідає суспільним запитам: вступ до НАТО підтримує понад 80% українців, тоді як з 2010 по 2014 рік така підтримка коливалася в межах 15-20%.
Та подати заявку то замало – її треба втілити в життя. На Вільнюському саміті 2023 року – як мінімум добитися її політичного схвалення. Це надзвичайно важке завдання, але посильне.
Якщо членство нашої держави в НАТО для російського неоімперського режиму завжди було червоною лінією публічно, то членство в ЄС напоказ таким подразником ніби не було. Однак за своїм історичним змістом воно матиме набагато серйозніші наслідки.
Європейська, демократична, успішна Україна для росії є світоглядним та екзистенційним викликом. Наш успіх в ЄС – крах російської неоімперської ідеї на покоління. І саме тому не маємо жодного права схибити у 2023 році й повинні розпочати перемовини про вступ до Євросоюзу.
Нам у цьому питанні надали величезний кредит, який українці вибороли потом і кров'ю. Тож наполегливо раджу владі не водити партнерів за ніс, щоб самим не залишитися з носом. А просто виконувати рекомендації наших європейських союзників для старту таких переговорів. За аналогією: ми виконали майже понад півтори сотні пунктів Плану з візової лібералізації й отримали безвіз. Такий самий підхід і тепер.
Уже в січні варто переглянути механізм добору кандидатів до Конституційного Суду з посиленням ролі міжнародних експертів при визначенні доброчесності кандидатів, що повністю виправдало себе при формуванні Вищого антикорупційного суду. Ми розробили відповідний законопроєкт, але на авторстві не наполягаємо – залікуйте його собі і виносьте на голосування.
Уже в січні вимагаємо зняти обмеження на мовлення патріотичних телеканалів, належним чином відреагувати на антикорупційні розслідування журналістів, а в парламенті – почати цікавитися ще чиєюсь думкою, крім своєї. Щоби звикла до гарячих дискусій Рада, не дай Боже, з часом не виродилася в думу, де "не место для дискуссий".
Війна з росією – це війна не лише за територію, а й за цінності. За права і свободи, за демократію. Це і є наш європейський цивілізаційний вибір.
Вже очевидно, що після перемоги над росією одним із ключових стане виклик авторитаризму – з урахуванням довоєнної практики безконтрольної монобільшості, помноженої на досвід застосування воєнного стану. Це не тому, що хтось хороший чи поганий. Є об'єктивні закони влади. Лорд Актон колись писав: "Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно".
Повернення до демократичних процедур буде непростим. Але війна назавжди закрила опцію повернутися до "як було".
Можемо із чистого аркуша написати, як має бути. Написати, а потім зробити. Все те, до чого не доходили руки раніше, можемо, не озираючись, робити тепер. Прямо зараз – глибоко осмислювати і в деталях планувати, після перемоги – негайно втілювати.
Візьмемо промисловість і типових донедавна найбільших наповнювачів бюджету. Це була металургія, заводи-гіганти. Їхня філософія лишилася нам від срср, вони завдавали шкоди екології, не відповідали технологічному рівню XXI століття, споживали неймовірні обсяги потужностей енергетики.
Чи відновлювати їх у тому ж вигляді? Чи шукати інші індустрії, що будуть економічними локомотивами країни після перемоги?
Що варто відновити/побудувати за останнім словом техніки, а що – розібрати на брухт, бо людство вже давно пішло вперед?
Криза – не тільки випробування, а й можливості. Те, що ми втратили багато що з промисловості ХХ століття, дає нам можливість будувати промисловість з середини ХХІ століття. І в цьому буде конкурентна перевага України.
Ще приклад, українські надра містять до 10% світових запасів літію. Специфіка взаємин із Китаєм вже спричинила світовий дефіцит чіпів, то чому б не зробити розташування виробничих майданчиків в Україні економічно вигіднішим, ніж у Піднебесній?
Україна будуватиме найпотужнішу армію і військово-промисловий комплекс у Європі – бо ми форпост.
Сучасна національна безпека спирається на власну науку, технології, виробництво. Причому "і собі, і людям". Українські двигуни в турецьких безпілотниках довели: ми можемо, і перспективи великі.
Світ відчув загрозу авторитарних режимів і почав усвідомлювати помилку беззбройності, тож буде нарощувати м'язи. Україна може бути не лише споживачем у цьому процесі, а й постачальником.
Окремий шанс, який нам відкриває трагедія 2022 року, це відбудова зруйнованих міст і містечок. Наші населені пункти переважно росли за інерцією правил і логіки, що була закладена за срср. Звідти теплотраси, що втратами енергії обігрівають траву взимку; застарілий морально і фізично житловий фонд; промзони посеред житлових кварталів; дефіцит зелених насаджень.
Зруйновані населені пункти потрібно буде не відновлювати, а заново створювати в іншому, сучасному форматі. Нам бракувало духу і фінансів це зробити за попередні десятиліття? 2022 рік підштовхує – починайте це робити зараз, безкомпромісно, за найвищою планкою вимог. Зберігаючи децентралізацію.
Як показує досвід післявоєнної відбудови багатьох держав, вони здатні дуже швидко не лише поставати з попелу, але й ставати новими технологічними гігантами, державами-лідерами.
В нас сьогодні як ніколи є шанс здійснити стрімкий історичний прорив, квантовий стрибок на зовсім інший рівень розвитку. За цей шанс заплачено найвищу ціну… Не маємо права його змарнувати. Слава Україні!
Петро Порошенко
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
