Руки прочь от Пташки, или Несколько аргументов на защиту парамедика с "Азовстали", которые в здоровом обществе были бы лишними

На допитах і так званих пресконференціях, які влаштовували для федеральних пропагандистів в окупованій Оленівці, захисник "Азовсталі" Владислав Дутчак із позивним "Доцент" руйнував міфи росіян.

Доцент – історик. Він не має "сумнівних" та "підозрілих" татуювань. Взагалі жодних не має. Він безмежно поважає свого діда, котрий захищав Сталінград. У розмовах та "дискусіях" про історію та сучасність, до яких його залучали в полоні, Доцент не підходив на роль "упоротого націоналіста", якими "азовців" бачать росіяни.

Восени, коли Владислава звільнили, стало зрозуміло: "азовців" по-своєму, подекуди спотворено, бачать і деякі патріотичні українці. Переважно ті, хто не здатні виходити за межі своїх переконань, емоцій, сторінок соцмереж.

Іронія в тому, що це бачення багато в чому перетинається з баченням російських пропагандистів.

Автор: Дмитро Ларін

В інтерв'ю "Українській правді", яке Доцент дав після полону, він із гумором, по-доброму та зі щирим захопленням відзначив одну з головних змін, що відбулися у суспільстві:

"Виявилося, що ми ("азовці" – УП) не такі дикі націоналісти, як деякі пересічні кияни. Люди кажуть: "Треба російську літературу в макулатуру здавати!" Прекрасно їх розумію, поважаю їхні погляди. Але себе особисто ловлю на тому, що застряг десь до 24 лютого.

Я знаю, що Булгаков – українофоб. Але здавати "Майстра та Маргариту" в макулатуру не хочу. Ну, чесно. У мене є російськомовна література, яку я потихеньку збирав у минулому, але серед тих книжок немає мотлоху, який я б викинув чи спалив. Я так не можу. Втім, розумію, що українське суспільство зараз має право на все. Чи не хочете бачити пам'ятник Пушкіну? Це ваш вибір".

Реакція на такі слова була прогнозованою. Знайшлися ті, хто звинуватив мене як автора інтерв'ю, та й всю редакцію разом, у схильності до хайпа. За їхньою логікою, "УП" взагалі не мала публікувати цю думку "азовця", яка йде врозріз із їхньою картиною світу та "грає на руку ворога".

На жаль, таких людей не влаштовує навіть пояснення самого Доцента. Людини, яка пережила жахи "Азовсталі" та російського полону. Пояснення з перших вуст, яке було в тому ж інтерв'ю, на тій самій сторінці:

"Трохи розпишуся за хлопців з "Азова", хай вони мені дарують, але вони б'ються саме за те, щоб кожен мав вибір. Як не дико це звучить для російської пропаганди, ми відстоюємо право обирати. Українці самі вирішуватимуть, якою мовою говорити, що читати і які фільми дивитися.

Хлопці з "Азова" роблять смерть ворогам на фронті. Не думаю, що в них буде час воювати з книжками чи пам'ятниками. Нехай ці питання вирішують громади та особисто кожен".

Автор: Дмитро Козацький (Орест)

У п'ятницю, 2 грудня, президент Зеленський нагородив українців та українок, які повернулися з полону. Серед них була знаменита парамедик Пташка.

У відповідь Катерина Поліщук, яка, перебуваючи у маріупольському оточенні, надихала весь світ своєю безстрашною посмішкою та співом, отримала порцію дикого хейту. За те, що відкрито заявила, що змінила свою думку про Зеленського після 24 лютого. За те, що після отримання нагороди назвала його лідером. Без лапок.

Сама Пташка відповіла гідно:

"Чужі не зламали і своїм не дам. Я чекала такої ситуації, бо ідеальний образ мене малював кожен, і риси цього ідеалу були в кожного свої. А тут виявляється, в мене і думка своя є, і людиною без позиції мене не назвеш, і ще й огризаюсь, а не мовчки каміння спиною ловлю. А я до того ще й лаюсь, сплю на боку і не люблю яблук".

АВТОР: Світлана ПОЛІЩУК (COURTESY РHOTO)

Історикиня родом із Донецька Лариса Якубова, яка після 2014 року поринула у вивчення феномену "руского міра", в інтерв'ю "УП" влучно порівняла Росію з тоталітарною сектою. 

Про те, як росіяни перетворилися на глобальне Зло, яке загрожує всьому цивілізованому світу, Якубова вже написала декілька наукових праць. Ґрунтовні відповіді, якщо є бажання, можна знайти там. 

Історія з Пташкою ставить для українців одне, більш актуальне питання. Вже не до росіян, а до себе: як нам самим не перетворитися на ту секту, навалу якої відбивають на фронті захисниці та захисники ціною свого здоров'я та життя? 

Здається, відповідь не надто складна. Під час нещодавного тренінгу для молодих журналістів і студентів університету Грінченка серед головних правил, до яких треба прагнути не тільки в роботі, а й у житті, передусім я виділив два основних.

Перше: не ідеалізуйте людину, навіть якщо вона – справжній герой, з нагородами чи без. Дозвольте навіть герою залишатися реальною людиною. 

Друге: не демонізуйте людину, якщо тільки вона не справжній ворог, а лише має іншу точку зору.

Мені здалося, що студенти, яким ще немає 20 років (тут треба перепросити за ейджизм), такі прості правила зрозуміли. Це дає надію, що Україна після війни не стане сектою. Такою ж, як ті, кого вона неодмінно переможе.

Євген Руденко, УП