Как война и перемещение влияют на психическое здоровье украинцев и почему с этим нужно справиться

Життя ніколи не буде таким, як раніше. Цю думку я найчастіше чую від колег та інших людей в Україні, незалежно від того, чи йдеться про урядовців, осіб, які перебувають у постраждалих від війни районах, або переселенців, із першого ранку повномасштабної війни в Україні.  

Вони кажуть це з сумом і мужністю водночас, демонструючи відчайдушну стійкість до нескінченних стресових ситуацій, від яких український народ потерпає майже десять місяців.  

На зміну шоку від вторгнення Російської Федерації прийшли страх, горе, зіткнення зі звірствами та втрати в усіх проявах — близьких людей, домівок, особистих речей, заощаджень і планів на майбутнє.  

Нормального життя більше не існує, але водночас зусилля, спрямовані на збереження бодай якоїсь нормальності, допомагають українцям долати цю кризу. 

"Де я можу купити морозиво – таке ж, як продавали вдома? Чи нормально це – насолоджуватися морозивом, коли довкола нас лютує війна?" – якось запитала переселенка з найбільш постраждалих районів східної України психолога Міжнародної організації з міграції (МОМ) під час групової сесії у Вінниці.

Я почув цю історію від колеги, який допоміг цій жінці знайти саме таке морозиво, яке вона шукала. Потім вони обоє сиділи надворі, гріючись на сонці, й обговорювали, чому дозволити собі відчувати радість і займатися речами, які ми любили робити, є вирішальним для нашого психічного здоров’я та самопочуття.  

З самого початку цієї безпрецедентної гуманітарної кризи МОМ зосередила зусилля на реагуванні на масову вимушену міграцію всередині України та поза її кордонами.

Відзначаючи Міжнародний день мігранта, вкрай важливо замислитися не лише над масштабами переміщення та руйнування. Більшість із тих, хто виїхав, з часом повернуться. Будівлі, будинки та інфраструктуру можна відремонтувати або відбудувати. Кількість загиблих ще належить встановити, водночас вплив війни на психічне здоров’я, ймовірно, залишиться її найбільш руйнівною і довготривалою спадщиною. 

За даними нещодавнього дослідження Міжнародної організації з міграції, понад 15 мільйонів українців зазначили про погіршення свого психічного здоров’я з початку війни.

Покидати домівки в пошуках безпеки та переживати повторні переміщення, бути біженцем за кордоном без знання мови, ховатися в підвалах від обстрілів, намагатися прогодувати родини після втрати роботи, бути розлученими з близькими, стикатися з перебоями в електропостачанні – всі ці стресові ситуації викликають тривожність, паніку, легку або важку депресію, безсоння та інші розлади, пов’язані зі стресом, які є нормальною реакцією на ненормальну ситуацію. Втім, якщо їх не усунути вчасно, вони можуть спричинити незворотний вплив на громадське здоров’я. 

Хоча найбільші потреби фіксують у районах, що постраждали від війни найдужче, люди у відносно безпечних частинах країнах також переживають стрес, а життя тих, хто виїхав за кордон, затьмарює відчуття провини за те, що вони покинули рідну країну в ці критичні часи.  

Не є таємницею, що у певних ситуаціях люди вдаються до негативних методів подолання стресу, наприклад, зловживаючи психоактивними речовинами. Однак швидкий аналіз ситуації засвідчив, що відчуття єднання з іншими людьми, національної ідентичності та гордості, безкорисливість і підтримка інших, релігія, а також гумор і сміх, сприяли колективній стійкості українців. 

Ця стійкість також мотивує нас, гуманітарних працівників. Нас глибоко вражають ситуації, коли ми привозимо матеріали для ремонту у віддалене село, а літня жінка зустрічає нас з їжею, приготованою на печі у її дворі біля груди цегли, яка колись була її домом.

Коли власниця ірпінського кафе, зруйнованого в перші дні війни, знову починає приймати відвідувачів. Коли переселенці в центрах колективного проживання зголошуються допомагати нашим мобільним бригадам у ремонтних роботах.  

Останнє дослідження щодо внутрішнього переміщення свідчить, що кожен четвертий респондент (23%) потребує психічної та психосоціальної підтримки (ПЗПСП). МОМ надає ці послуги з початку повномасштабної війни для підтримки людей в Україні, включно з внутрішньо переміщеними особами, особами, що повернулися, іноземцями та приймаючими громадами. Ці заходи спрямовані на те, щоб відновити відчуття захищеності та безпеки, заохотити відновлення або створення нових соціальних зв’язків, а також розробити інструменти для постраждалих громад для боротьби з минулими та поточними стрес-факторами.

З 24 лютого наша організація охопила понад 19 000 людей в Україні, надаючи індивідуальні консультації, проводячи тренінги, групові сесії, консультуючи через Гарячу лінію емоційної підтримки 0 800 211 444, а також організовуючи творчі психосоціальні заходи для дітей та їхніх батьків у громадах. У сусідніх з Україною державах було надано понад 27 тисяч послуг. 

Працюючи в умовах, що постійно змінюються, ми намагаємося адаптувати свою діяльність до щоденних викликів. Зокрема, після однієї з перших масованих атак проти енергосистеми України ми подовжили години роботи нашої гарячої лінії, аби люди під тиском обставин могли подзвонити і поспілкуватися з фахівцями. Також ми збільшили кількість психологів, які працюють на гарячій лінії, і розширили її роботу на п’ять інших країн, зробивши консультації доступними українською, російською, англійською та арабською мовами.  

Іноді нашим психологам доводиться виконувати функції екстреної служби. Якось під час ракетного обстрілу Миколаєва звідти зателефонувала жінка, яка була вдома сама і не могла дістатися бомбосховища, адже ліфт у будинку не працював. Використовуючи стабілізаційні дихальні практики, наша психологиня допомогла жінці зайняти  безпечне місце в її квартирі за принципом двох стін і залишалася з нею на зв’язку, допоки не закінчилася повітряна тривога.  

Міжнародна організації з міграції підтримує зусилля Уряду щодо подолання довготермінового впливу війни на психічне здоров’я, зокрема Національну програму психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, започатковану в червні Першою леді Оленою Зеленською.  Разом із іншими агентствами ООН, представниками державного сектору, міжнародними та національними організаціями, що працюють у галузях розвитку та гуманітарного реагування, МОМ підтримує оперативну дорожню карту "Пріоритетні багатосекторні заходи із психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в Україні під час та після війни". Цей документ визначає пріоритетні дії та принципи психічного здоров’я і психосоціальної підтримки в різних секторах, включно з системою охорони здоров’я, галузями соціальної роботи та освіти.

Він також підтримує розвиток системи психічного здоров’я відповідно до найкращих світових практик.

Посібник МОМ щодо психічного здоров’я та психосоціальної підтримки на рівні громад в умовах надзвичайної ситуації та переміщення населення перекладено українською мовою, і він слугуватиме важливим довідником для діяльності в громадах для всіх організацій, які узгоджують свою роботу з дорожньою картою. 

Учора, сьогодні і завтра МОМ залишатиметься в Україні і надаватиме допомогу, разом із партнерами докладаючи зусиль для покращення послуг у галузі психічного здоров’я. Відновлення України та її подальший розвиток можливі лише за умови зцілення невидимих та внутрішніх ран війни, які мають бути загоєні у  переміщених осіб, ветеранів та їхніх родин, осіб із інвалідністю, а також тих, хто зазнав гендерно зумовленого й сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, та інших. 

Усі вони повинні мати змогу відшукати власний аналог "морозива" і почати знову відчувати радість, оптимізм та прагнення втілювати мрії та потенціал, без страху чи провини. Життя може не бути таким, як раніше. Але воно варте того, аби жити на повну.  

 Ан Нгуєн