Почему повторный запуск военной прокуратуры – опасная советчина?
Три роки тому, у вересні 2019-го, військові прокурори були законодавчо виведені зі структури прокуратури через те, що вони були абсолютно неефективними та надто корумпованими.
Військові прокурори під керуванням Анатолія Матіоса тоді займалися будь-чим, але тільки не провадженнями щодо злочинів, вчинених у зоні бойових дій.
Тоді ж у Законі "Про прокуратуру" було закріплено право Генпрокурора створювати відділи спеціалізованих прокуратур. І такий відділ, який займається питаннями воєнних злочинів, створений і функціонує.
Однак, Верховна Рада 1 квітня 2022 року ухвалила законопроєкт №7058, який відкрив можливість для військових прокурорів знову перебувати в структурі прокуратури. Але президент обґрунтовано ветував цей законопроєкт, правильно вказавши, що наявність військових прокурорів "не узгоджується з концептуальними засадами діяльності та функціями прокуратури, визначеними Конституцією України".
Проте, 5 серпня 2022 року член "правоохоронного" комітету парламенту, "слуга" Владлен Неклюдов подав законопроєкт №7576-1, яким, всупереч позиції Президента, він пропонує відновити окрему вертикаль військових прокурорів.
Важливо зазначити, що цей документ став альтернативним до законопроєкту №7576 від 21 липня 2022 року, який підписав депутат Максим Павлюк та більше десяти його колег від пропрезидентської фракції. Відмінність між двома законопроєктами несуттєва.
Вони обидва подані "під соусом" того, що відновлення військової прокуратури нібито допоможе більш ефективно розслідувати до доводити до кінця провадження щодо воєнних злочинів, здійснених російськими окупантами. Проте аналіз обох законопроєктів свідчить про те, що депутатами від "Слуги народу" насправді керують, скоріше за все, зовсім інші цілі.
Так, проєктами Закону запропоновано надати "військовим офіцерам правосуддя" ще більш розширені повноваження, ніж це було до їхньої ліквідації у 2019 році.
Так, до компетенції військових прокурорів пропонується тепер віднести здійснення своєрідного нагляду за всім майном, земельними ділянками та діяльністю державних підприємств, що так чи інакше мають стосунок до оборонної функції держави.
Крім того, військові прокурори набувають права представляти в суді інтереси Міністерства оборони, Національної гвардії, СБУ, а також державних підприємств зі сфери "оборонки".
Таким чином, у фокусі уваги "відновлених" військових прокурорів будуть в основному не злочини, вчинені у зоні бойових дій, а тиша кабінетів керівників державних підприємств. Але ж для розслідування та представництва обвинувачення в суді у таких злочинах вже давно створені НАБУ та САП.
Отже, авторів зазначених законодавчих новацій турбують передусім не проблемні кримінальні провадження щодо воєнних злочинів, а створення нового прокурорського підрозділу, який буде здійснювати незрозумілий за обсягом і процедурою "нагляд" за військовим майном і витратами відповідних бюджетних коштів.
Цікаво, для виконання такої специфічної функції законопроєкти пропонують призначати військових прокурорів абсолютно без всякого конкурсу, не встановлюють граничної чисельності таких прокурорів, а також не висувають до рівня підготовки таких прокурорів жодних спеціальних вимог.
У зв’язку з цим виникає питання: якщо навіть визнати, що всі вказані функції у сфері оборони є важливими, то чому їх не можуть виконувати наявні прокурори Офісу Генерального прокурора?
Отож, законопроєкти №7576, і №7576-1 є такими собі нехитрими кроками депутатів від пропрезидентської фракції для необгрунтованого законодавчого відродження військової прокуратури. І це відродження може призвести до масштабних корупційних зловживань з боку таких "нових контролерів".
Прикметно, що все це відбуваються на фоні того, що президент вже один раз у цьому році вказав парламентарям на недоцільність повернення військової прокуратури в будь-якому вигляді.
Наостанок додамо, що у випадку відновлення відповідних підрозділів, Україна буде йти всупереч рекомендаціям Ради Європи, бо такі новопризначені військові прокурори матимуть подвійний статус підпорядкування (Міністерству оборони та Офісу Генпрокурора).
У випадку проступку, щоб врятувати військового прокурора від повноцінного покарання, безпосередній керівник швидко накладає дисциплінарне стягнення і надалі такого прокурора вже неможливо притягнути до відповідальності через Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів (принцип, що двічі за одне і те ж правопорушення не можна покарати). Так робив колись головний військовий прокурор Анатолій Матіос.
Більше того, відповідні прокурори будуть отримувати по факту дві зарплатні – прокурорську та суттєві надбавки від оборонного відомства.
Отож, ухвалення законопроєктів №7576 та №7576-1 стане прямолінійним поверненням до радянських корупційних практик, коли військові прокурори "сиділи на двох стільцях", відчували через це свою безкарність, і їм було дозволено робити якщо не все, то майже все.
Олександр Лємєнов
