Постимперская реальность. Политика Великобритании и последствия Брекзита
Велика Британія й Україна подібні одна до одної. Обидві країни розташовані на краях Європи. Та якщо Велика Британія сама була імперією, Україна – була частиною іншої. Перша – стара і втомлена країна на схилі своїх літ, друга – молода, яка виборює своє існування й набирає потужних обертів.
Незначна більшість британців (52% проти 48%) у 2016 році проголосувала за Брекзит, хоча зараз соцопитування демонструють, що рішення про вихід Великої Британії з ЄС було помилкою.
Більшість українців у 1991 році проголосували за незалежність від Росії, а пізніше – підтвердили свій вибір Помаранчевою Революцією. І якщо на британських прибічників Брекзиту суттєво вплинула ностальгія за минулим, то активісти Майдану в Україні з минулим прагнули розпрощатися.
Сьогоднішню невизначеність у британській політиці зумовило те, що Брекзит, за прогнозами багатьох, став економічною катастрофою, і дуже багато людей, особливо з Консервативної партії, яка зараз при владі, не можуть цього визнати.
Так, у Європейського Союзу багато недоліків, але він збудований на фундаменті демократії, соціального добробуту і верховенства права.
ЄС серйозно загрожує клептократичній автократії Путіна (тому він і розпочав війну), а також американським мільярдерам (таким, як брати Кохи) та олігархам у всьому світі, які фінансують праві популістські партії, що пропагують низькі податки для вельми заможних людей та мінімальну підтримку для бідних. А щоб замаскувати свою жадібність й егоїзм, вони використовують мову патріотичного націоналізму.
Консервативна партія вже багато років глибоко розмежована ставленням Великої Британії до Європи. Тому за останні шість років прем’єр-міністр країни змінювався чотири рази. Тепер на посаду заступив пʼятий.
Ймовірно, більшістю тих, хто голосував за Брекзит, керувало не бажання радикальних економічних чи політичних змін, а страх перед імміграцією. У ті дні телевізійні новини рясніли сюжетами про біженців із Сирії та інших зон бойових дій, які намагалися дістатися Європи.
Переважно люди пенсійного віку, які живуть у районах з низьким рівнем імміграції, сприймали свободу пересування – право, надзвичайно важливе для ЄС, – як загрозу британській ідентичності. Якби більше молоді у Великій Британії була залучена у політичний процес так само як і в Україні, і голосувала б на референдумі щодо Брекзиту – Британія все ще була б у ЄС.
Насправді сучасна Велика Британія успадкувала від свого імперського минулого надзвичайну поліетнічність суспільства. Зниження народжуваності в Британії означає, що заради економіки країни нам потрібні молоді іммігранти. Крім того, багато наукових досліджень підтверджують, що імміграція зазвичай корисна для економічного добробуту країни.
Ця група ненавидить ЄС і його філософію "соціального ринку", в межах якої держава підтримує найслабших членів суспільства.
Ненавидить ідею "бюрократів у Брюсселі", які диктують, як жити Великій Британії – колись славетній імперській державі.
Ненавидить Національну службу здоров'я, яка всім пропонує безкоштовне лікування. Вона сповідує псевдорелігію, яка походить від "неоліберальної" Чиказької школи економіки та економіста Мілтона Фрідмана й виступає за те, що "вільні ринки" і низькі податки – це єдиний шлях до економічного успіху та ефективного суспільства. До речі, це та сама філософія, яка привела Росію до катастрофи внаслідок "шокової терапії" часів Єльцина.
Ця група виправдовує свою віру вщент дискредитованою теорією "просочування благ згори донизу", в основі якої лежить ідея ще більше збагатити багатих у надії, що якась частка їхнього добробуту "просочиться" до людей на дні суспільства.
Не дивно, що за останні роки багато російських олігархів робили пожертви на користь Консервативної партії. Шириться багато чуток, що Путін таємно фінансував кампанію Брекзит, щоб послабити ЄС, адже це явно в його інтересах.
Всім добре відомо, що лондонський Сіті став світовою столицею відмивання грошей – ось така тепер роль Британії у світі після розпаду своєї імперії.
У 2016 році Девід Кемерон ініціював референдум щодо Брекзиту, сподіваючись, що британська громадськість проголосує за те, щоб залишитися в ЄС, прагнучи таким чином розвʼязати цю проблему у Консервативній партії. Про благо для Британії жодним чином тут не йшлося. Він, як ми всі тепер розуміємо, катастрофічно помилявся й отримав абсолютно протилежний результат.
Наступний прем’єр-міністр Тереза Мей не змогла домовитися з ЄС про угоду після Брекзиту, яка б задовольнила більшість членів Консервативної партії, тому її змінив Борис Джонсон. Він власне пообіцяв "завершити Брекзит" й отримав більшість голосів на загальних виборах у 2019 році.
Джонсон, попри всі свої кричущі недоліки – блискучий комунікатор з гострим розумом. Його прем’єрство завершилося перемовинами з ЄС про "жорсткий Брекзит", який серйозно послабив економіку Великої Британії, що й так бореться з низьким рівнем зростання і продуктивності після фінансової катастрофи 2007 року.
75% зовнішньої торгівлі Великої Британії до Брекзиту припадало на ЄС. У 2016 році британська економіка складала 90% обсягів економіки Німеччини. Зараз ця цифра – 70%.
Більшість економістів стверджує, що основною проблемою Великої Британії є низькі бізнес-інвестиції. На це впливає низка причин, але очевидно, що ситуацію погіршили Брекзит і політична нестабільність в уряді консерваторів.
Опісля рядові члени Консервативної партії обрали Ліз Трасс (важливо, що не члени Парламенту), чиї вкрай неоліберальні бюджетні пропозиції щодо зниження податків для багатих і для бізнесу зазнали краху у той момент, коли зіштовхнулися з реальним світом міжнародних фінансових ринків, у яких уряд Великої Британії позичає гроші.
Трасс протрималася лише шість тижнів – рекордно мінімальний термін для прем’єр-міністра Великої Британії. Стало зрозуміло, що країна збанкрутує, якщо її бюджетні пропозиції реалізують. Наразі всі вони скасовані.
Чинний прем’єр-міністр, Ріші Сунак, – фінансист та мільйонер і найбагатший член парламенту, така собі британська версія олігарха. Він палко вітав Брекзит, тому, ймовірно, віддасть перевагу масштабним скороченням державних витрат на охорону здоров’я та освіту, а не перегляду більш реалістичної угоди з ЄС. Це цілком може призвести до серйозних суспільних занепокоєнь.
Велика Британія, як і багато інших країн, зіштовхується з кризою вартості життя, спричиненою пандемією і зростанням цін на енергоносії через війну в Україні. Але завдяки Брекзиту криза і тривалі розбіжності в Консервативній партії стали ще гострішими.
До наступних загальних виборів залишилося два роки, й опитування громадськості показують, що зараз Консервативну партію підтримують лише 23% виборців – це найнижчий показник за всю історію соцопитувань. Навряд чи протягом цих двох років у країні розв’яжуть серйозні економічні проблеми, тому, ймовірно, уряд за цей час, якщо не раніше, зміниться.
Ми ще побачимо, скільки шкоди Консервативна партія завдасть нашій, колись великій країні, у той час, як вона намагається знайти свою постімперську ідентичність.
Генрі Марш, спеціально для "Української правди"
Переклад: Ревіде Зіятдінова
