Как послевоенный демократический прогресс поможет миру в Украине
Автори: Пітер Ербен та Гіо Кобахідзе
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну, котре останніми тижнями характеризується контрнаступом України та атаками російських безпілотників на мирних жителів та об’єкти цивільної інфраструктури далеко за лінією фронту, є не лише злочинним нападом на суверенну країну, а й нападом на демократію в усьому світі.
Хоч російська агресія й тимчасова окупація окремих регіонів України триває вже понад 8 років, це не завадило їй наблизитися до європейської сім’ї демократичних держав.
Україна вже давно є прикладом демократичного прогресу в східноєвропейському регіоні.
Мабуть, найбільшим страхом Володимира Путіна є те, аби погано керований автократичним лідером народ не помітив консолідації української демократії та не прагнув подібних змін у самій Росії.
Оскільки Збройні Сили України продовжують звільняти українські території, надзвичайно важливо, щоб військовий успіх України підкріплювався також й безперервним демократичним прогресом.
Спадщина нинішньої війни визначатиметься спроможністю України та міжнародної спільноти вшанувати ту жертву, яку принесли українці, які загинули у війні, шляхом прискорення демократичного розвитку країни.
Післявоєнний демократичний прогрес має бути багатогранним та передбачати подальші успіхи у сфері децентралізації, політичного плюралізму, свободи преси, дотримання верховенства права, боротьби з корупцією, захисту прав людини та демократичних виборів. Ці зусилля будуть визначальними для реалізації євроатлантичних амбіцій України та стабільності міжнародної підтримки надання критичної економічної та військової допомоги.
Впродовж останніх років Україна рідко залишалася поза світовими новинами, але заголовки в пресі не завжди вказують, що країна зробила значний стрибок в демократизації після Революції Гідності 2014 року. Тоді був переломний момент – усунення президента Віктора Януковича від влади за його відмову від європейського, демократичного шляху України.
Українська демократія розвивалася й в умовах окупації та агресії з боку авторитарного сусіда, який завжди боявся того, що прогрес України послужить каталізатором для подібних суспільних вимог всередині Росії.
Володимир Путін бачить демократію, права людини, верховенство права та легітимні вибори в межах своїх кордонів як екзистенційну загрозу для його власного виживання. Україна ж є уособленням усіх його страхів.
Хоча післявоєнне демократичне відновлення та прогрес України справді мають бути багатогранними, один аспект потребуватиме особливої уваги: післявоєнні вибори.
Конкурентні та чесні вибори є важливим елементом демократії. Для деяких країн вони є засобом змін, переходу до демократичного устрою. Для інших вони є сигналом про міцність давніх демократичних традицій, систем та інституцій.
Останні зміни влади в Україні, а саме парламентські та президентські вибори у 2019 році та місцеві вибори у 2020 році, міжнародні спостережні місії відзначили як показник значного прогресу. Ці вибори, а також реформи у сфері виборчого законодавства, які їм передували, були позитивно оцінені як основний показник прогресу в країні Європейським парламентом, Freedom House та щорічним Індексом демократії від The Economist.
Досягнення у сфері політичного плюралізму показали: Україна є прикладом того, що є можливим в регіоні та за його межами.
Хоча Україну варто похвалити, важливо зберігати постійну пильність – для того, щоб країна змогла зберегти та навіть розширити свої успіхи в демократичному розвитку й після війни.
Захист, інституціоналізація та розширення прогресу виборчої реформи в Україні має ключове значення для реалізації євроатлантичних амбіцій України та є ключовою передумовою всіх інших демократичних реформ. Прогрес у цій сфері зможе зміцнити довіру до України з боку міжнародної спільноти та довести, що її демократія є стійкою навіть у воєнний час та у період післявоєнного відновлення.
Україна повинна виграти не лише війну, але й мир.
Світ буде уважно стежити за чесним перебігом післявоєнних виборів, звертаючи увагу на такі показники ефективності, як своєчасне та комплексне просування законодавцями раніше не запланованих реформ виборчого законодавства.
Ці реформи повинні передбачати удосконалення Виборчого кодексу, ухвалення нового Закону про політичні партії, а також відновлення фінансової звітності політичних партій – дотримання цієї ключової умови раніше вже призвело до лібералізації візового режиму між Україною та ЄС.
Також особлива увага буде приділятися питанням прозорості та своєчасності переходу влади від військових до цивільних адміністрацій по всій Україні, а також напрацювання механізму та чітких, об’єктивних критеріїв, підстав для скасування тих чи інших виборів з огляду на безпекові ризики.
Так само буде вкрай важливо переконатися, що будь-які обмеження щодо окремих осіб і груп, які беруть участь у виборах чи входять до складу виборчих комісій, є розумними, об’єктивними та своєчасними.
Після війни Україна має зберегти той прогрес, який був досягнутий після Революції Гідності 2014 року. Зокрема, необхідно гарантувати стабільність незалежних виборчих інституцій країни та забезпечити неможливість дострокового припинення повноважень органу адміністрування виборів.
Пріоритетом в розвитку нових виборчих технологій має бути чесність та безпека, водночас важливо також забезпечити виборчі права внутрішньо та зовнішньо переміщених громадян України.
Після війни на Україну чекає ціла хвиля виборів. Шлях вперед буде важким, але країна не повинна йти ним одна.
Україна та її люди нагадали вільному світу, хто ми є й у що ми віримо. Вони також нагадали нам, за що та проти чого ми повинні боротися.
Щоб зміцнити Європу, засновану на верховенстві права, повазі до прав людини та демократичних цінностях, партнери України повинні подвоїти підтримку, спрямовану не лише на військові цілі України, але й на її демократичні амбіції. Ця посилена підтримка має здійснюватися зараз, щоб закласти міцні основи для подальшого розвитку демократії в Україні після перемоги.
Пітер Ербен, головний радник з виборів Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Старший директор IFES в Україні
Гіо Кобахідзе, заступник директора IFES в Україні
