Как попасть на войну
Рано чи пізно, багато хто з українців у тилу замислюється про те, щоб піти захищати нашу Батьківщину. До різних людей потреба в цьому приходить у різний час і за різних обставин. Для її задоволення є кілька шляхів.
Перший варіант – піти у центр комплектування (військкомат), де ви прописані, і попросити вас мобілізувати. Там насамперед дивитимуться на вашу військово-облікову спеціальність (ВОС) і розподіляти вас за нею, якщо у ній наразі є потреба.
Якщо у вас немає визначеної військово-облікової спеціальності, будуть дивитись на вашу цивільну професію і орієнтуватись на неї, а якщо вона наразі не затребувана в ЗСУ, відправлятимуть на ті спеціальності, де потрібні люди.
Іноді у військкоматах, це звісно не аксіома, зважають на те, хто приходить сам, а хто за повісткою.
Якщо у вас немає ВОС і ви доброволець, для працівників центру комплектування це може означати мотивацію до служби та навчання. Враховуючи це, вас можуть запитати, у яких саме військах є бажання служити і запропонувати складну спеціальність, наприклад ППО. Звичайно, якщо є набір на відповідні посади.
Після того, як медкомісія скаже, що ви підходите за фізичними та ментальними нормами – ви відправляєтеся на навчання (курс молодого бійця відповідно до вашого ВОС). В залежності від складності, воно може тривати різну кількість часу.
Далі вас розподіляють за підрозділами і там ви будете проходити злагодження з іншими бійцями і після цього – відправлення для виконання бойового розпорядження. Чи будете ви охороняти північний кордон від можливого нападу Білорусі, чи будете брати участь у штурмі на півдні – вам стане відомо незадовго до відправки.
Другий шлях – дочекатися повістки. Він не сильно відрізняється від першого варіанту. Або державі потрібна ваша ВОС, або ви потрібні державі, оскільки просто підпадаєте під мобілізацію. І в першому, і в другому випадку шлях або на передову, або до служби в тилу такий самий.
Третій варіант – піти в добробат (добровольчий батальйон). За різними оцінками їх десь близько 400, всі вони відрізняються за специфікою своєї діяльності.
У лютому-березні, коли було не до бюрократії, Добровольчі формування територіальних громад (ДФТГ) використовувались масово як легка піхота, яка допомагає регулярним частинам. Зараз ситуація така, що більшість ДФТГ рухаються до об'єднання з частинами ЗСУ/НГУ.
Ті добробати, які беруть безпосередню участь у бойових діях, є у підпорядкуванні регулярних частин. Це дає можливість у разі поранення бійця або його загибелі отримати грошову компенсацію родині.
Ключова відмінність від регулярних частин чи тероборони (яка є також регулярною), у ДФТГ є можливість піти за своїм бажанням, така юридична складова типового контракту з добробатом.
Навчання та бойові задачі відрізняються в залежності від підрозділу. Та вони схожі, оскільки зазвичай добробати – це піхота. І посади будуть відповідними до цього: снайпери, стрільці, гранатометники, оператори БПЛА та медики.
І остання головна відмінність від регулярних частин – це відносна близькість до командування, адже у ДФТГ не така велика кількість особового складу, як у регулярних частинах. Це дає можливість розуміти, що твій підрозділ та особисто тебе чекає далі.
Ілля Колдомасов, пресофіцер добровольчого формування Хартія
