Что стоит за российскими "ядерными фейками"?
Оприлюднений 6 вересня звіт про наслідки місії МАГАТЕ на окуповану ЗАЕС не задовольнив багатьох в Україні. В ньому не було заклику до виведення російських військ із території станції та не йшлося про відповідальність рф за її обстріли.
Проте мусимо тверезо визнати: сам мандат МАГАТЕ виключав будь-які політичні (а надто військові) оцінки.
Натомість у звіті було чітко зафіксовано присутність російських вояків та техніки поблизу реакторів та негативний влив "візитерів" із "Росатома" на роботу її персоналу.
Водночас поза належною увагою українських та світових ЗМІ лишилася принаймні одна важлива обставина. Річ у тім, що у звіті ані словом не згадано й про вигадане росіянами використання ЗАЕС для створення української (і навіть турецької!) ядерної зброї.
Цей наратив своєї внутрішньої пропаганди, схоже, навіть російські посадовці, які супроводжували експертів МАГАТЕ на станції, воліли не витягати на світ божий. А тим часом "для внутрішнього вжитку" росіяни його й надалі використовують повним ходом.
Так, за день до появи звіту МАГАТЕ на російському ресурсі anna-news.info опублікували матеріал під назвою "Ядерна таємниця України".
Окремі уривки з нього варто зацитувати, щоб дати уявлення про стиль і рівень сьогоднішніх російських медіа:
"…В березні наші війська мирно, без стрілянини ввійшли на територію станції, виставили свою охорону і... І продовжили далі видавати енергію за розкладом, навіть не змінивши обслуговуючий персонал. П'ять місяців працювала станція, проводила регламентні роботи, і здавалося, що націоналістичній Україні немає до неї діла".
А потім ЗСУ, мовляв, почали чомусь методично обстрілювати станцію, щоб буцімто спровокувати масштабну ядерну катастрофу – і щось нею приховати!
Опісля іде "неспростовний" висновок: "Значить, Києву є що приховувати. Можливо, ця таємниця називається: "Створення націоналістичним Києвом ядерної бомби".
Розмови про роль ЗАЕС у міфічній "українській ядерній програмі" ведуться в рф постійно.
Більше того, ресурс pravda.ru 18-го серпня з посиланням на "сходознавця Каріне Геворгян" безапеляційно стверджував, що на ЗАЕС буцімто зберігаються й компоненти для майбутньої турецької ядерної бомби! Адже "в України є не лише компоненти, а й технології для створення ядерної бомби. Поділитися ними з Туреччиною – питання стратегічного партерства".
А звідси й "висновок": "Ердоган казав, що до 2023 року Туреччина стане ядерною державою; а оскільки сховищ для зберігання ядерної бомби в нього немає, то він тримав їх в Україні".
Причому сама наявність в України технологій створення ядерної зброї ніким у Росії під сумнів, схоже, не ставиться.
У впливовому "Репортері" 21-го липня цього року з'явився матеріал такого собі Сергія Маржецького: "Усунути ракетно-ядерну загрозу від України можна лише на польському кордоні". Він настільки "концептуальний", що його варто зацитувати розлого:
"Слід врахувати, що Україна є передпороговою країною, яка перебуває всього за один крок до одержання ядерної зброї. Про відновлення свого ядерного арсеналу в Києві говорять уже давно, підготовчі роботи в цьому напрямку розпочалися ще 1994 року, а з 2014-го вони перейшли в практичну стадію.
Було залучено Національний науковий центр "Харківський фізико-технічний інститут" (далі – ННЦ ХФТІ), Інститут ядерних досліджень та Інститут органічної хімії, Інститут проблем безпеки АЕС у Чорнобилі, Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки в Києві та Інститут фізики конденсованих систем у Львові.
За даними Служби зовнішньої розвідки РФ, розробки зі створення ядерного вибухового пристрою (ЯВП) велися в Україні як за урановим, так і за плутонієвим нарямом.
На початку березня агенство ТАРС з посиланням на власне поінформоване джерело повідомило, що найактивнішу допомогу в створенні українського ядерного арсеналу Києву надали Сполучені Штати: "Для прискорення цих робіт з-за кордону на початковому етапі було одержано плутоній необхідної якості.
За наявною інформацією, США вже здійснювали передачу цього матеріалу своїм партнерам. Є підстави вважати, що і в українському випадку не обійшлося без участі Вашингтона".
Коментувати серйозно матеріал, побудований на фразах типу "за наявною інформацією" чи "є підстави вважати", доволі складно.
Для людей, хоч трохи обізнаних зі скрутним станом української науки впродовж останніх десятиліть, очевидно, що розгортання таємної масштабної ядерної програми на базі стількох перелічених вище інституцій (назви принаймні частини яких, схоже, просто взято навмання з довідників НАН) є чимось із царини ненаукової фантастики.
Але матеріал Маржецького написано явно не для них. Його висновок безапеляційний і грізний:
"За активної технологічної допомоги США та Великої Британії Україна може швидко одержати і ядерну зброю, і засоби її доставки, які дозволять ЗСУ прострілювати територію Росії до Уралу.
Американські РСЗВ HIMARS з їхньою дальністю польоту ракети в 300 кілометрів після цього здаватимуться квіточками. Не дивно, що "силова вежа" Кремля вирішила посунути "колективного Мединського" і взяти керування спецоперацією в свої руки, поставивши завдання відсувати лінію зіткнення все західніше. Лишається сподіватися, що інстинкт самозбереження в російської владної еліти виявиться дужчим від потягу до булочки у Віденській опері чи до річкового трамвайчика в Лондоні".
Отже, з цього висновку все стає зрозумілим: матеріал відбиває погляди ультра-яструбів з "силової вежі" Кремля. Останні вимагають тотального фізичного знищення України й українців і борються за впливи з "колективним Мединським", який готовий був задовольнитися українською капітуляцією на умовах "демілітаризації" і "денацифікації".
Причому до цього "колективного Мединського" зараховано й відомого в нас войовничими заявами нинішнього заступника голови радбезу рф дмитра мєдвєдєва, який "обтічно пообіцяв розширити межі проведення спецоперації, щоб було "мирно, спокійно й комфортно": "і не тільки від Донецька, тепер треба ширше все".
Ширше – це куди конкретно, Дмитре Анатолійовичу? Де ця червона межа, далі від якої "Кремль готовий залишити смертельно небезпечний для самого існування нашої країни злочинний українсько-нацистський режим?".
Про суть міфу про "українську ядерну програму"
Не секрет, що ухвалену в середині 1990-х відмову від "української" частини радянського ядерного потенціалу багато хто в Україні сприймав (і зараз сприймає) як крок вимушений, ухвалений під тиском адміністрації Білла Клінтона. Для останньої головним партнером на пострадянському просторі була "ліберальна" єльцинська росія.
Гадаю, що й багато тодішніх американських топчиновників (з тих, що дожили до нашого дня) чинили б сьогодні інакше. Але історія не знає умовного способу.
Приміром, роман Юрія Щербака "Зброя судного дня" (2015) є всього лише талановитим літературним твором у жанрі "альтернативної історії". Книга оповідає про те, як група патріотичних військових та науковців намагається (всупереч позиції державного керівництва) відродити український ядерний потенціал на тлі розгортання російського вторгення (тоді ще – лише в Криму та на Донбасі).
Реально ж варто чесно визнати: стан української науки (бюджетне фінансування якої скоротилося останніми роками до 0,2% невеликого українського ВВП) виключав можливість розгортання масштабної та ефективної ядерної програми.
Читайте також: Чого Москва навчила держави, які не мають ядерної зброї
Нагадаю: Мангеттенський проєкт залучив свого часу сотні тисяч інженерів, учених і техніків, і в певні періоди споживав помітну частку від національної генерації електроенергії.
Нічого подібного в Україні не могло бути й близько. Адже така діяльність неминуче потрапила б у поле зору не лише іноземних розвідок (насамперед російської, яка оперувала б уже не виразами штибу "є підстави вважати"), а й вітчизняних вільних медіа.
Успішність ядерних зусиль держав-парій на кшталт Ірану та Північної Кореї зумовлено значною мірою саме тим, що суспільства там закриті, а вільні медіа – відсутні.
Тому як людина, що відповідала в міністерстві освіти і науки під час каденції міністрів Сергія Квіта та Лілії Гриневич за науково-технічну сферу та міжнародне наукове співробітництво, можу відповідально засвідчити: ні з чим, бодай віддалено схожим на "ядерну програму", упродовж 2014-19 років мені стикатися не довелося. І не тільки мені.
Ще 6 березня цього року, в перші дні повномасштабного російського вторгнення, у відповідь на дезінформацію трьох головних інформагенцій росії, була оприлюднена заява генерального директора Національного наукового центру "Харківський фізико-технічний інститут" академіка Миколи Шульги та директора Інституту проблем безпеки атомних електростанцій академіка Анатолія Носовського.
У ній стверджуються цілком очевидні для мене речі:
- ніяких програм щодо створення ядерної зброї в наукових установах Національної академії наук України (в тому числі ННЦ ХФТІ, ІПБ АЕС) і взагалі в Україні не проводилось і не ведеться;
- увесь ядерний матеріал (високозбагачений уран), що перебував на майданчиках наукових установ ХФТІ та Інституту ядерних досліджень (ІЯД) НАН України, передано Україною до РФ ще у березні 2012 року під контролем МАГАТЕ;
- діяльність наукових установ НАН України (в тому числі ННЦ ХФТІ, ІПБ АЕС та ІЯД), які працюють на ядерну енергетичну галузь, знаходиться під постійним контролем з боку Департаменту ядерних гарантій МАГАТЕ.
- Все, що повідомляють ЗМІ рф про нібито наявну ядерну програму України, не відповідає дійсності та є одним з численних фейків.
Ця заява відразу ж продемонструвала всім, хто здатен до елементарного аналізу: російські фейки розраховані насамперед для "внутрішнього вжитку", на аудиторію, готову споживати продукти "пропагандистів".
Адже вся діяльність у перелічених вище українських наукових інститутах справді відбувалася під недремним оком суворих експертів МАГАТЕ. Вони наче намагалися тут виправдатися за свою безпорадність щодо Ірану й Північної Кореї – але нічого підозрілого так і не виявили.
12 березня академік Микола Шульга дав інтерв'ю щодо російських обстрілів унікальної установки "Джерело нейтронів" у ННЦ ХФТІ.
У ньому вчений пояснив: усі "харківські" твели такі, як на АЕС, з них неможливо зробити ядерну зброю, інформація про те, що в ХФТІ виготовляють ядерну зброю – це фейк. Як і у випадку АЕС, у робочому стані установка не несе жодної небезпеки, разом з тим, якщо з якоїсь причини відбудеться фізичне руйнування цієї установки, то можливий вихід назовні палива, радіоактивних елементів тощо.
Читайте також: Що робити з ядерною країною, яка поводиться як шизофренік. Інтерв'ю з Пітером Померанцевим
Як повідомив 13 липня в своєму інтерв'ю президент НАН України Анатолій Загородній, наукові інститути Харкова, напевно, найбільше постраждали від авіа- та ракетних ударів.
Національний науковий центр "Харківський фізико-технічний інститут", розташований на північній околиці міста, де в березні проходила лінія фронту, зазнав і багатьох артилерійських обстрілів.
Під загрозою опинилася ядерна підкритична установка "Джерело нейтронів" – було пошкоджено її споруду й обладнання.
Коли 25 червня її вкотре обстріляли, сталися критичні руйнування. На щастя, витоку радіоактивних матеріалів поки що немає, але потужніші обстріли можуть призвести до катастрофи, подібної до Чорнобильської.
Недаремно український національний ядерний регулятор (Державна інспекція ядерного регулювання України) кваліфікує обстріли Харківського фізико-технічного інституту, зокрема установки "Джерело нейтронів", як ядерний тероризм.
Зате, починаючи з серпня, почав різко зростати градус напруги навколо захопленої окупантами ще на початку березня ЗАЕС.
У заяві від 10 серпня НАН звернулася до світової спільноти із закликом визнати дії Росії, які стосуються Запорізької АЕС, ядерним тероризмом. Академія запропонувала також обмежити доступ рф до новітніх ядерних технологій та запровадити санкції проти російської атомної галузі.
"Слід задіяти всі механізми для повної демілітаризації Запорізької АЕС – виведення російських військових із цього найбільшого в Європі ядерного об'єкту та всієї прилеглої до нього території, включаючи місто Енергодар", – наголошувалося в заяві.
Учені нагадали: за гіршого сценарію такі дії окупантів можуть призвести до руйнування ядерного палива в реакторах ЗАЕС, що призведе до аварій, які можна буде порівняти лише з катастрофою на ЧАЕС у 1986 році та на японській АЕС Фукусіма-Даїчі у 2011 році.
У разі аварії на ЗАЕС наслідки відчує на собі не лише Україна, а й увесь світ. На жаль, попри зусилля низки світових лідерів і візити делегації МАГАТЕ, ситуація там залишається вкрай напруженою.
Так, 11 вересня надійшло повідомлення: о 03:41 останній працюючий енергоблок №6 ЗАЕС відключили від енергомережі. Йде підготовка до його розхолодження та переведення у холодний стан. Така ситуація передбачає необхідність зовнішнього живлення ЗАЕС – на стабільність якого в умовах окупації та бойових дій розраховувати складно.
Однак до самого "українського ядерного міфу" навіть у росії, схоже, починають ставитися з певною пересторогою. Уже згадуваний російський ресурс Украина.ру 30-го серпня нарешті визнав очевидне:
"Тривають спекуляції на тему того, що на території станції може перебувати речовина, придатна для виготовлення української чи турецької ядердної зброї. Ймовірність цього не надто висока – маючи такий вагомий аргумент на користь проведення СВО, Росія опублікувала б його ще навесні".
Читайте також: Росія продовжує обстрілювати ЗАЕС. Як усе виглядає зсередини – пояснює працівник станції
Додамо від себе: контролюючи ЧАЕС та зону відчуження від 24 лютого і до кінця березня, росіяни і там не виявили нічого такого, що бодай почасти лягало б у річище їхніх фейків – ні на самій станції, ні в академічному Інституті проблем безпеки АЕС. В іншому разі навколо таких матеріалів неминуче було б здійнято інформаційну бучу.
Відсутність у звіті МАГАТЕ матеріалів, що компрометували б Україну в плані накопичення на ЗАЕС збагаченого урану та інших матеріалів для створення ядерної зброї, визнав і російський фізик-ядерник Андрій Ожаровський. Хоч він і назвав сам звіт у "Московському комсомольці" від 10-го вересня "змайстрованим нашвидкуруч".
Отже, російські ядерні фейки наразі навряд чи можна назвати успішними.
Можливо, вони справді відіграють певну роль у внутрішньокремлівських дискусіях "силової вежі" з "колективним Мединським" (хоч рівень цих дискусій нормальним людям з незатуманеною свідомістю уявити доволі складно). Але в світі їм переважно не вірять. Як не вірять і більшості іншої російської дезінформації – всі звикли до того, що рф безсоромно бреше з будь-якого приводу.
Так сталося, зокрема, і завдяки своєчасній реакції на ці фейки української академічної спільноти.
Але це не означає, що ми можемо розслабитися – російські "кузні фейків", напевно, ошелешать нас ще не однією вигадкою в ядерній сфері. А так само в царині біологічних та хімічних загроз, де уява творців вигадок про "секретні українські лабораторії" також не знала жодного стриму.
Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, професор, заступник міністра освіти і науки України в 2008-10 і в 2014-19 роках
