Война не прощает ошибок

Південь, сонячний ранок, свіже повітря, легкий вітерець. Чудова пора, одним словом.

"Ми зараз пташку запускати будемо, то ви її не збивайте, це свої", – до нас підійшли двоє незнайомців у пікселі, як з'ясувалось – розвідники, які тимчасово розмістились на сусідній позиції. Ми їх направили в незаселену частину посадки, щоб у разі чого ніхто не постраждав. За деякий час ми почули дзижчання дрона, пізніше почались прильоти в необжиту частину посадки. 

Спершу ми вважали, що ворог обстрілює нас просто так, щоб "покошмарити", але згодом почали помічати чітку закономірність. 

Наприклад, систематичні обстріли старої позиції. Ми давно залишили старі бліндажі, переселились у сусідню посадку, а ворог і далі щодня обстрілював порожні укриття. Обстріли відбуваються ніби просто так – для профілактики. 

Але якщо починаєш розбиратись, виявляється, що кожен обстріл починався після того, як там відбувались якісь рухи – чи то автомобіль проїде, чи солдати щось там шукають у бліндажах, створюючи враження, що вони там поселились.

Нещодавно нашу позицію "утюжили" більше години всім чим тільки можна: і мінометами, і артилерією, і танками. Від вибухових хвиль і уламків снарядів наші "джунглі" трохи прорідились, а на бліндажі падали гілки з дерев. 

Коли після завершення обстрілу ми вийшли перевірити, куди ж поприлітало, побачили припаркований пікап просто під нашими бліндажами – якісь розумники із сусідньої позиції не потрудились навіть під дерево його підігнати. Що цікаво, вирви від снарядів і мін були навколо автівки, але в саму машину ворог так і не влучив. Але це не означає, що так варто залишати транспорт.

Наступного дня обстріли теж довго не вщухали. Потім повз нас швидко пронісся пікап розвідників. Згодом, в короткій перерві між обстрілами, до нас в укриття забігли мінометники, які евакуювали пораненого розвідника. 

Це вони, мабуть, пташку запускали?

"Дрон у вас прошитий? – питаємо. А вони щось морозяться. – Не можна запускати непрошиті дрони – їх одразу садять орки. Отримують і безпілотник, і інформацію, яку він встиг відзняти, і координати, з яких його запускали. А потім по цих координатах прилітає. Навіть нічого вираховувати не треба – ввів і хєрачиш".

Розповідь обірвала серія чергових прильотів. Всі поховались по норах. Коли трохи стихло, розповідь продовжилась:

"Ми теж раніше не знали, як треба ці пташки запускати. Якось виїхали поближче до ворожих позицій, розвідку провести, не встигли запустити – одразу ж прильоти почались. А він теж був непрошитий. Так ми бігли з тим дроном кілометрів 200, і я вже думаю: все, не можу більше бігти. І тут хуяк десь поруч… Бля, думаю, ні*уя, можу! І так ще кілометрів 200, поки до наших не добігли".

Дограються вони з тим дроном.

Перед тим, як використовувати нову техніку, її необхідно зареєструвати в аеророзвідці, віддати їм на перепрошивку, тоді пташка видаватиме ворогу інформацію, що вона злітає, наприклад, десь із території Австралії, а відзняте відео стане недоступним. 

Без цих дій запуски безпілотників можуть коштувати не тільки самого дрона, але і життя як тих, хто його запускає, так і тих, кому не пощастить опинитись поруч. 

Війна не пробачає помилок.

Дмитро Сінченко, Українська Добровольча Армія