Зеленый Кабмин, или Не так сели
"А вы, друзья, как ни садитесь,
Всё в музыканты не годитесь"
И.А. Крылов "Квартет"
Колишній президент Російської Федерації Борис Єльцин дуже полюбляв "працювати з документами". Саме так тривалу відсутність у публічному просторі свого шефа пояснював надокучливим журналістам прессекретар Сергій Ястржембський.
Робота з документами настільки напружувала Бориса Миколайовича, що він все рідше і рідше з'являвся на публіці, а одного разу, перебуваючи з візитом в Ірландії, так і не вийшов з літака, хоча прем'єр-міністр країни Альберт Рейнолдс і почесна варта більше двох годин чекали його на летовищі.
Уже в Москві Єльцин так пояснив журналістам причини виникнення незручної ситуації:
"Я скажу честно, я просто проспал. 18 часов в полете, до этого, понимаешь, столько не спал, а служба безопасности не пустила тех людей, которые должны были меня разбудить. Я, конечно, разберусь, врежу им как следует. Что случилось? Первый зам председателя правительства встретился там, поговорил".
Дійсно, в аеропорту Шеннон з літака до зустрічаючих вийшов перший віцепрем'єр-міністр Олег Сосковець і пояснив ошелешеним ірландцям, що президент втомився і… спить! Тому вийде наступного разу.
І вже тоді всім стало зрозуміло, що робота з документами – вона така: виснажує.
Вже в наші дні Сергій Ястржембський згадував, що в той час він "работал с большим объемом информации, которая шла по линии посольств, спецслужб и различных ведомств. Часто приходилось относить Ельцину документы на подпись. Причем президент должен был поставить свою подпись вне зависимости от того, в каком состоянии он находился".
Заради справедливості потрібно зазначити, що про справжні причини перевтоми Бориса Миколайовича громадськість і раніше здогадувалась.
Адже ірландський інцидент стався рівно через місяць по тому, як в Берліні, під час урочистостей з нагоди виведення окупаційних військ із території Німеччини, сповнений ентузіазму Єльцин забрав у диригента паличку і натхненно керував німецьким оркестром, який він, після потужної роботи з документами, сплутав з "ансамблем песни и пляшки, пардон, пляски" російської армії.
Загалом проглядалась чітка закономірність: чим більшим у Бориса Миколайовича було напруження від роботи з документами, тим більший потяг до мистецтва він відчував.
Як то кажуть, талановита людина – талановита в усьому: то він на ложках вигравав у Кіжах, то на пару зі співаком Євгеном Осіним танцював рок-н-рол у Ростові-на-Дону.
Але кожного разу після того, як робота з документами закінчувалася, і всі необхідні візи було проставлено, Єльцин виходив на люди й одразу починав наводити порядок серед своїх підлеглих.
Так, 5 травня 1999 року в Кремлі на засіданні організаційного комітету з підготовки третього тисячоліття (в переддень 2000-го року), Єльцин побачив, що міністр внутрішніх справ Сергій Степашин призначений указом президента 27 квітня 1999 року ще й першим віцепрем'єром…
Сидить не по чину! Він одразу перервав свій виступ і заявив присутнім: "Не так сели. Степашин – первый зам. Исправить!" Після чого глава МВС зайняв крісло поруч із прем'єром.
Пересадивши Степашина впритул до Примакова і виголосивши голосом Левітана: "Первый зампредседателя правительства Степашин Сергей Вадимович", – Єльцин далі продовжив свій виступ.
А рівно за тиждень після сеансу пересування стільців Борис Миколайович відправив увесь уряд Примакова у відставку. Ось що буває з людьми, які… не так сіли!
Крім того, Володимир Олександрович, на відміну від Бориса Миколайовича, вочевидь, не любить працювати з документами. Від слова зовсім.
А навіщо воно йому, коли у нього є Андрій Борисович Єрмак? Той все прочитає і підпише, а коли потрібно, то й напише. Хоч статтю в "Таймс", хоч промову гаранту – на всі випадки життя.
Краса! "Кири-ку-ку. Царствуй, лежа на боку!"
Але прийшла біда, звідки не чекали. Путін таки напав! І на шостому місяці війни преЗЕдент раптом помітив… Що в Україні немає уряду!
Ні, ну, як нема… Формально уряд, звичайно, є. Якісь люди сидять на стільцях у приміщенні на вулиці Грушевського 12/2, поважно дують щоки, періодично щось обіцяють… Але результату – нуль!
Посполиті про цю проблему знали і раніше. І коли не дочекалися обіцяних 500 тисяч нових робочих місць, і коли майстер спорту з боротьби з коронавірусом Денис Шмигаль, використовуючи в якості основного метода боротьби з пандемією наше вітчизняне ноу-хау, асфальтотерапію, наздогнав і перегнав Європу по темпах смертності від COVID-19.
Про все знали. Але мовчали.
Про щось здогадувалась і Верховна Рада України, коли двічі відмовлялась затверджувати програму дій Кабінету міністрів України. Відчували народні депутати нікчемність і бездарність тих випадкових людей, яких самі ж і призначили на посади міністрів!
І лише найвеличніший політичний діяч сучасності з висоти пташиного польоту спокійно спостерігав за цією хвилею в склянці води. У нього була інша думка. Його все влаштовувало. То чому ж тепер перестало влаштовувати?
Таємницю привідкрила "Українська правда", яка опублікувала інсайдерську інформацію з Офісу президента. Цитую:
"Цей Кабмін створювався якраз перед початком пандемії. Коли вдарив коронавірус, ОП в ручному режимі казав усім новим міністрам, що кому робити. І це серйозно відбилося на стилі роботи уряду Шмигаля. Загалом Кабмін був філією Офісу президента, де нічого не робилося без погодження на Банковій", – пояснює не під запис УП один із впливових членів команди Зеленського.
Озирання на Банкову, по суті, стало одним із ключових правил "корпоративної культури" та й просто політичного виживання для прем'єрів та міністрів часів Зеленського.
Але ключове слово у згаданій цитаті члена його команди – "був".
Сформований розклад сил з урядом влаштовував президента тільки до 24 лютого 2022 року.
З початком російського наступу ситуація в країні змінювалася дуже стрімко й вимагала від чиновників на усіх щаблях ініціативності, миттєвого продукування рішень та такого ж миттєвого їх утілення.
Але система, привчена за будь-яких обставин озиратись на Офіс, продовжила чекати команд і рознарядок навіть у такий критичний момент.
У мирні часи у президента вистачало часу та натхнення займатись буквально всім. Однак коли його робочий день перетворився на безперервні зведення з фронтів, дзвінки до партнерів, пошук зброї та утримання міжнародної коаліції, займатись ще й регіонами, пальним, будівництвом чи іншими гострими внутрішніми історіями, не залишилось ані сил, ані часу.
Зеленський цілком логічно (???) став вимагати від своїх міністрів виконувати їхню ж роботу. З'ясувалось, що багато хто з тих, хто вчора радісно відгукувався на всі ідеї лідера, сам не міг видушити з себе ні ідей, ні, тим паче, лідерства.
"Уряд не генерує смисли, не генерує візії, не генерує якісь притомні реалістичні плани. Вони не встигають бігти за Зеленським. Володимир Олександрович – не бетмен, він теж не може тягнути на собі все. Тому в нас відчувається наростання роздратування, яке рано чи пізно призведе до того, що цей уряд розженуть", – обурюється в розмові з УП співрозмовник, близький до Офісу президента".
Даруйте за довге цитування, але воно того варте, щоб зрозуміти всю абсурдність кадрової політики "зеленої" влади.
Читайте також: Кабмін миру і війни. Як Зеленський переріс свій уряд
"Чому в аскариди немає власної системи травлення?" – якось запитала нас вчителька біології у школі.
Правильна відповідь була надзвичайно простою: тому що аскарида не потребує власної системи травлення! Адже аскарида паразитує в людському організмі та живиться вже перетравленою їжею. Навіщо їй ще одна система травлення?
Цей "принцип аскариди" був визначальним у кадровій політиці "зелених" під час призначення міністрів в уряді Шмигаля.
Для чого їм мізки, якщо все, що вони мали робити, генерувалося на Банковій?
Ба, більше! Наявність мізків була швидше за все фактом підозрілим і цілком могла коштувати посади будь-кому, хто намагався виглядати не так примітивно, як інші.
Тобто спочатку "зелені" призначили на посади міністрів безмозких осіб, а потім самі ж обурюються, що "уряд не генерує смисли, не генерує візії, не генерує якісь притомні реалістичні плани"!
А як він мав би їх генерувати? І чим?
Але не поспішайте радіти мудрості найвеличнішого політичного діяча сучасності. Це не те, про що ви подумали.
Здається, що вся країна відчуває потребу в створенні уряду національної єдності, сформованому політичними силами у Верховній Раді України з професійних управлінців.
Ну так, як це було в улюбленій нами всіма Великій Британії під час Другої світової війни, коли Вінстон Черчилль очолив такий коаліційний уряд.
Але Британія нам не указ. Принаймні Володимиру Олександровичу.
Якщо вірити інсайдерам тієї ж "Української правди", то проблему уряду він вбачає не у відсутності професіоналізму, компетентності, відповідальності призначених ним міністрів, а в тому, що вони… не так сіли!
На такі висновки нас налаштовує перелік кандидатур на посаду прем'єр-міністра України, озвучений тією ж "Українською правдою".
Видання стверджує, що їх п'ятеро: Ростислав Шурма, Юлія Свириденко, Олексій Чернишов, Олександр Кубраков і Олексій Резніков.
Четверо з п'яти кандидатів зараз працюють в уряді і, нагадаю, за оцінками зелених очільників, "не генерують смисли, не генерують візії, не генерують якісь притомні реалістичні плани" і врешті-решт "не встигають бігти за Зеленським".
Бо не так сіли? Тобто варто пересунути їх з одного стільця на інший – як одразу все зміниться!
Шанси Юлії Свириденко, улюблениці нашої грантової громадськості, різко впали після паливної кризи, яку геній економічної думки та яскравих презентацій обіцяла подолати до 7 травня поточного року.
Їй би взяти приклад із Єльцина, який на запитання виборців "А коли ми житимемо нормально?" чітко відповів: "В суботу!"
Яку суботу, якого місяця, якого року??? Не зрозуміло і до сьогодні. Але відповідь була креативною, в стилі правлячого "95-го кварталу". І головне – електорату сподобалась.
А ось деталізація невиконаної обіцянки забезпечити Україну бензином і дизельним паливом, та ще й з прив'язкою до конкретної дати, схоже, зіграло поганий жарт із пані Юлією. Виглядає так, що розсмішити коміка їй навряд чи вдалось.
За таких умов уперед намагався вирватися Олексій Резніков.
Бажання очолити перегони було таким великим, що Олексій Юрійович не стримався й уже у першому з початку повномасштабного вторгнення інтерв'ю британській газеті "The Times" "по сєкрєту всєму свєту" заявив:
"Україна накопичує мільйонну бойову силу, оснащену західною зброєю, щоб повернути свою південну територію від РФ. Президент Володимир Зеленський наказав українським військовим повернути окуповані прибережні території, які є життєво важливими для економіки країни".
У повітрі запахло сенсацією. Українці зраділи: нарешті! Але десь нервово засопів Арестовіч, а на листі в СБУ заскрипіло перо в руках Мар'яни Безуглої… І вже за тиждень після ймовірної розмови з шефом міністр оборони виглядав, як Гєна Козодоєв з кінофільму "Діамантова рука":
"Скажімо так, там стався трохи misunderstanding (непорозуміння). Я не говорив, що ми збираємо мільйонну армію. Нехай пробачать мою англійську мову, вона у мене нерідна".
Як в анекдоті:
– Правда ли, что академик Амбарцумян выиграл "Волгу" по лотерее?
– Правда. Только не академик Амбарцумян, а футболист Оганесян. И не по лотерее, а в преферанс. И не "Волгу", а сто рублей. И не выиграл, а проиграл.
Щоб ти жив на одну зарплату! В сенсі – щоб тобі добро було!
Фальстарт! Так що все повертається "на круги своя". І схоже на те, що ми знову приречені споглядати в монотелевізорі нудний процес пересування стільців в установі на Грушевського 12/2.
Хоча, як на мене, то в Кабміні вже давно час не меблі рухати, а змінювати персонал.
А ви як думаєте?
P.S.: Як повідомляють добре поінформовані джерела, фаворитом прем'єрських перегонів став Олександр Кубраков. Уже вкотре змагання монотелевізора з холодильником цілком прогнозовано виграє останній.
Ну що ж, логічно. Війна війною, а обід має бути за розпорядком.
Андрій Рева, колишній міністр соціальної політики України
