"Чтобы не было войны". Мы должны учить детей сопротивлению с детства
"Аби не було війни". Ми маємо вчити дітей спротиву змалечку
Бути пацифістом можна, але лише з позиції сили. Завданням цієї війни є не лише перемога, а й щоб ворог забув сюди дорогу назавжди.
Роками Україна проводила політику демілітаризації та декларувала свою позаблоковість. Тепер має війну й окуповані території. Лише після цього країна почала повільно, але переходити на військові рейки.
Проте досі в суспільстві є інфантильна теза – хтось має щось зробити за нас.
Україна не єдина країна у світі, на яку напала набагато потужніше армія, й просто зараз світ спостерігає чергову історію Давида та Голіафа. Та цей баланс сил буде важко змінити навіть після перемоги, адже Росія має більше ресурсів й бюджет, а тому матиме змогу швидко відновитись.
Натомість ми не зможемо вічно отримувати західну зброю й тримати понад 700-тисячну армію.
То як зробити так, аби ворог вже не розмірковував повторити спробу?
Одна з базових речей це вступ до воєнного блоку НАТО. Але знаючи європейську бюрократію, на це потрібен час.
Ще є різноманітні ризики на кшталт Угорщини та її вето на наш вступ. Та й сам вступ не говорить про те, що армія нам більше не потрібна, адже РФ постійно влаштовує провокації й загрожує країнам альянсу вже зараз.
Тому мілітаризація суспільства з нами надовго. Росія, та й будь-яка авторитарна країна, не йде в ті країни, де немає шансу на успіх. Бо війну виграють на етапі планування.
Нашим завданням є зробити так, аби при плануванні наступної війни проти нас росіяни зрозуміли безперспективність цієї ідеї.
Ця війна вже закладає в голову пересічних росіян просту та вигідну нам думку: українці – не росіяни, а воювати в Україні – це не отримувати квіти в подарунок. Це вже закарбовує в їхній народній пам'яті фундамент того, що надалі "павтаріть" вийде боком. Проте цього мало.
Свого часу СРСР не вважав Фінляндію суверенною державою та прагнув повернути в "лоно імперії".
В результаті війни 1939-1940 років фіни відстояли своє право на незалежність. Усвідомлення фінів окремою нацією коштувало Москві понад 150 тисяч вбитих солдатів. Зате вже в 1945-му питання суверенітету Фінляндії в Кремлі не стояло.
Навіть після понад 75 років з моменту Другої світової Фінляндія не забувала про спільний кордон з Росією. Не маючи змогу конкурувати в гонитві озброєнь воєнна доктрина країни побудована на територіальній обороні.
Наразі в Фінляндії служить 22 тисячі солдатів, проте на воєнний час країна може миттєво розгорнути 230-тисячну армію й загалом має 900 тисяч резервістів.
Незабаром Фінляндія буде в НАТО, але весь цей час вона готувалась до оборони самостійно.
До речі, про НАТО. Росія вимагає від нас позаблоковості й демілітаризації, й деякі одразу уявляють у голові Швейцарію. Проте, вас це може здивувати, але у світі важко знайти більш мілітаризовану націю, ніж швейцарці.
Нейтралітет Швейцарія отримала не внаслідок надмірного пацифізму, а в бою. За однією з історій солдати Вермахту в часи Другої світової називали Швейцарію "дикобразом Європи", й це красномовне свідчення того, чому країна майже не брала участь у Другій світовій.
Чому майже? Бо, попри загальне уявлення, швейцарці готувались до Другої світової від кінця першої. Й уже до її початку побудували мережу дотів по всій країні, які залишились і досі.
Водночас країна мала авіацію й заміновані тунелі, що унеможливило швидку анексію, як у сусідній Австрії, хоча плани в німців були.
Сама швейцарська авіація не раз вступала в бій з Люфтваффе, коли ті мали необережність залітати на територію країни без дозволу.
Таким чином Берн демонстрував нацистам, а потім і союзникам, що країна готова дати відсіч у разі наступу кожної зі сторін, й ціна вторгнення буде невиправдано велика та із сумнівним для нападника результатом.
Наразі швейцарська армія це армія тотального опору, яка може досить швидко розгорнути 200 тисяч солдатів. Специфікою армії Швейцарії є те, що її солдати після проходження служби забирають амуніцію та зброю додому, де несуть за неї відповідальність.
Фактично служба триває до 50 років, де кожен рік ти проходиш щорічні збори, а за неявку можна отримати тюремний термін. Якщо ти не громадянин або непридатний до служби, то сплачуй окремий податок на армію, або відпрацьовуй громадські роботи.
В результаті ми маємо країну, де ледь не кожен чоловік має вдома солдатську форму, зброю та інструкцію, куди він має з'явитися під час воєнного стану.
При цьому кожен чоловік раз на рік проходить військові збори з навчанням і оновленими даними свого перебування, а отже, свіжим приписом до частини. Це позбавляє "військкомати" потреби роздавати повістки на блокпостах задля оновлення даних.
Швейцарія – це живий результат ствердження "хочеш миру – готуйся до війни". Спротив як національна ідея.
Країна витрачає на свій нейтралітет більше, ніж більшість країн НАТО, хоча й не має поруч наразі сусідів штибу РФ.
Так, у 2021-му році країна витратила на армію 5,7 мільярда доларів, що більше, ніж Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Португалія, Данія чи позаблокова сусідня Австрія.
Відтак ми вже зараз маємо розуміти, яка б не була оборонна доктрина України після війни, але вона передбачатиме певну мілітаризацію суспільства.
Кожен має розуміти, що напад може повторитись і навіть зараз можуть відкритись нові фронти. Тому, аби цього не сталось і ворог мав менші шанси на успіх, кожен має розуміти свою роль під час нападу й порядок дій.
Підготовка до вторгнення унеможливлює його.
Зараз українцями росіяни лякають дітей, а коли окупанти повернуться додому живими, якщо їм пощастить, то вони ще більше розкажуть місцевому населенню, що їздити в Україну це не про вечірній променад.
На цій базі тотальна підготовка населення до військового опору, а також розуміння основ ненасильницького спротиву дасть росіянам повне розуміння, що наступного разу втрат буде ще більше.
Відтак Кремль буде шукати місце для своєї "маленької побєдоносної війни" деінде.
Андрій Ткачук
