За нашу и их свободу. Почему война в Украине – это о сохранении Западного мира
Не всі на Заході розуміють, що перемога Росії в війні проти України знищить Європу й для цього Кремлю не обов'язково буде їхати танками на Берлін.
Поговорімо про те, чому Захід має допомагати Україні в цій війні.
Аби пояснити необхідність допомоги з боку ЄС, обговоримо дві речі: про роль Заходу в розв'язанні цієї війни й до чого призведе поразка України.
Роль Заходу
В якомусь сенсі Європа дійсно спровокувала Кремль на вторгнення в Україну.
Проте не розширенням НАТО, як говорить російська пропаганда, адже це привід для вторгнення, а не причина. Захід спровокував Росію тим, що дав Москві всі необхідні ресурси для агресії.
В ЄС не відреагували належним чином в 2008 році, коли Росія атакувала та анексувала території Грузії, не було реакції й на окупацію Росією Криму та сходу України. Про бомбардування Сирії та військові кампанії в Лівії навіть й говорити не варто.
Європейські політичні еліти залишили за Росією право самостійно розібратись зі своїми колишніми колоніями, й намагалися домовитись з Москвою про припинення війни будь-якою ціною, водночас нехтуючи інтересами жертв її агресії – Грузії та України.
При цьому, Захід активно нарощував постачання газу та нафти з Москви. Якщо в 2013 році Європа імпортувала 218 млрд кубометрів палива, то в 2019 році вже 229 млрд.
В 2021 році ця цифра стала меншою – 203 млрд, але причиною стала пандемія.
Щодо нафти, то тут ривок ще значніший: з 327 млн тонн до 374 млн тонн у 2021 році (у 2019 році взагалі було 424 млн тонн).
Починаючи з анексії Криму до початку 2022 року Європа заплатила Кремлю за нафту 1,389 трлн доларів, за газ – 354 млрд доларів. Тобто загалом 1,743 млрд доларів отримала Москва від Заходу, що дозволило систематично нарощувати витрати на армію.
Навіть зараз, після повномасштабного вторгнення, Європа продовжує платити Кремлю. За три місяці відповідна загальна сума за нафту та газ становила 53 млрд доларів.
Та головне, роками Європа лише збільшувала залежність від російських енергоресурсів, будуючи нові нафтогазопроводи.
У відповідь Москва, переслідуючи свої інтереси, давала дружнім урядам Західних країн знижку на ресурси, тим самим запобігаючи інфляції в цих країнах, й падінню рейтингу політичним силам, які перебували при владі.
Водночас, з моменту введення санкцій у 2014 році, Франція та Німеччина озброїли Росію на 273 мільйони євро. Загалом 10 країн ЄС поставили Росії військового обладнання на 350 млн євро. Йдеться про двигуни та тепловізори для танків, системи наведення для ракет та винищувачів. Тепер ця зброя воює проти України.
Україні до 2022 року Європа не постачала "летальну зброю" й інше обладнання до неї, адже це ескалація конфлікту.
Постачати зброю та фінансувати модернізацію російської армії на Заході не вважали ескалацією конфлікту, попри агресивні дії Кремля.
Фактично роками Європа жила в "кредит", де плата за дешеві ресурси – дозвіл Москві на її агресивну політику. Така політика приводила до міграційних криз, що викликали соціальну напругу в ЄС. Проте вирішувати цю проблему Західні лідери пропонували вже наступним урядам. Цей час настав.
Чому поразка України – загроза для Європи
Деякі мешканці ЄС зі скепсисом ставляться до тези, що Україна зараз воює за свободу Європи.
Умовні французи не можуть уявити картину військових дій десь в Лейпцизі чи в Ліоні. Як багато українців ще 23 лютого не могли уявити ракетні удари по Львову.
Проте поразка України матиме безліч наслідків, в залежності від ситуації це будуть або погані наслідки, або дуже погані. Дуже погані – це все таки танки в Берліні чи анексія країн Балтії. Про погані поговоримо детальніше.
Фактично наразі ми маємо війну ідеологій: автократії проти демократичного світу. Позиції демократичного світу дуже сильно просіли після подій в Афганістані.
Другий Афганістан й поразка в Україні не лише призведе до нових вторгнень РФ, Китаю чи умовного Ірану до тих, кого вони вважатимуть зоною свого впливу, а й остаточно похоронить парадигму мислення щодо переваги Західної моделі суспільства.
Китай роками пропагує ідею, що настав час тоталітарного суспільства. Водночас Пекін нав’язує світу модель світової безпеки, де є великі країни та їх зони впливу, в які інші країни не мають права втручатись. Тобто пропагує повернення до колоніального суспільства.
До речі, цю ідею підтримує Москва, яка вважає своїм впливом всі країни "варшавського договору", тобто схід Європи. Саме про це говорить Путін, коли вимагає НАТО посунутись до кордонів 1997 року.
Поразка Заходу в Україні лише збільшить культ автократичних країн та їх впевненість в продовженні своєї колоніальної політики. За Україною може бути Тайвань чи умовна Грузія та країни Балтії.
Автократичний світ далі буде провокувати енергетичну, продовольчу та міграційну кризу в світі. Обмеження ресурсів та їх здорожчання це ідеальний плацдарм для поширення радикальних ідей в вільному суспільстві, як це було в часи світових війн й появи комунізму та нацизму.
Тут треба розуміти, що безліч радикальних сил в ЄС фінансуються Москвою й саме вони, на фоні цих криз та поразки Заходу в Україні, отримають великі шанси взяти владу в країнах ЄС, зокрема в Німеччині та у Франції.
Й тоді мешканцям Лейпцигу чи Ліона не треба бачити танки росіян на площі, аби отримати державну монополію на насилля, ЗМІ й черги на туалетний папір та розстріли.
Ось чому Україна зараз воює за вільний світ й ідеї свободи: від ЄС до Тайваню. Справа не лише у танках, а в питанні ефективності моделі управління, яку Україна зараз доволі успішно захищає.
Андрій Ткачук
