Награды на крови: как страны лишают рашистов признание

Війна об’єднала народ України у фронти. Наймужніші боронять нас у гарячих війні проти ворога, міжнародники сконцентрувалися на тому, щоби залучити максимум допомоги з-за кордону та сконцентрувати увагу на війні проти нас, інфовійська об’єднуються у міцний кулак контрпропаганди.

Як представник українського парламенту антикорупційного напряму, пріоритетними для себе наразі бачу боротьбу за верховенство права в Україні (що є обов’язковою складовою для вступу до Європейського Союзу) та позбавлення росіян всього, що вони мають або могли би мати за межами РФ. І навіть відзнак в інших країнах. 

Наскільки міжнародне визнання важливе тиранам пояснювати не треба: олімпіади в Берліні  (1936) та в Сочі (2014), пафосні нагороди та статуси, за якими бігають авторитари-ізгої, тому приклад.

Разом з командою ми провели дослідження, хто з росіян отримав закордонні нагороди. Ну і працюємо над тим, аби в терористів поменшало відзнак. Боротьба триває. 

Раніше ми повідомляли, що нагороди знайшли в Путіна та Мішустіна.

Крім них, як мені вдалося з’ясувати, відзнаки мають:

• Матвієнко  Валентина Іванівна — голова Ради Федеральних Зборів РФ, нагороджена Великим хрестом Ордену Пошани Грецької Республіки в 2007 році. Вручається громадянам Греції та іноземцям "за видатні заслуги та особистий внесок у розвиток Греції".
• Лавров Сергій Вікторович — міністр закордонних справ РФ, отримав статус почесного доктора факультету міжнародних та європейських досліджень Університету Пірея у Греції.
• Швидкой Міхаїл Ефимович — спецпредставник президента РФ з міжнародного культурного співробітництва, нагороджений Великим хрестом Ордену Пошани Греції в 2021 році.

Хто вже позбавив почесного звання росіян?

За даними ЗМІ, Університет Пелопоннесу у Греції таки позбавив звання почесного доктора, присвоєного путіну в 2018 році кафедрою історії, археології та управління культурною спадщиною. Однак варто відзначити активність наших посольств, що очікують на офіційне підтвердження від вказаного Університету.

Активна робота ведеться у королівстві Іспанія. Посольство надало інформацію, що золотий ключ Мадрида, який було вручено путіну у 2006 році в рамках державного візиту кремлівського карлика забрали. 

Міська рада Мадрида 29 березня 2022 більшістю голосів позбавила цю особу почесної відзнаки міста. Щодо інших нагород то процедура їх позбавлення теж запущена, але потребує рішення національного рівня влади.

Але найдальше просунулася Італія. Прем'єр-міністра РФ Михаїла Мішустіна та міністра торгівлі й промисловості Дениса Мантурова позбавили відзнаки кавалера Великого хреста ордена Зірки Італії із формулюванням "за негідність". 

Президента банку ВТБ Андрєя Костіна та заступника міністра промисловості Віктора Євтухова позбавили державної нагороди командора ордена Зірки Італії. Відповідні укази підписав президент Серджіо Маттарелла за пропозицією міністра закордонних справ Луїджі Ді Майо.

Декілька думок щодо процесу позбавлення рашистів нагород

По-перше, доволі легко простежити взаємозалежність між державним устроєм та тим, як вони діють щодо російських нагород. 

Ті держави, які ми звикли вважати більш демократичними, ідуть на контакт з нашими посольствами та готові позбавляти нагород терористів. Або й взагалі ніколи агресорам ніяких державних відзнак не надавали. 

Держави ж зі схильністю до авторитаризму (або і взагалі тоталітарні держави) відзначилися тим, що надавали нагороду росіянам та повідомляють про неможливість їх позбавлення. Показово.

По-друге, така кількість різного роду нагород у російських посадовців та подекуди аморфна діяльність місцевих урядів дає чіткий меседж і нашим дипломатичним службам: роботи ще дуже багато.

Загалом, те, про що я повідомляв після свого дипломатичного візиту до США: демократичний світ хоче нам допомогти у війні проти Росії та готовий сприяти нашій перемозі. Але всі процеси щодо цього ми маємо ініціювати самі. А з цим все ну дуже плачевно. 

Офіс президента досі не прозвітував про роботу в напрямку позбавлення рашистів нагород не те що у світі, а в Україні. 

Кабінет міністрів України, за винятком хіба Міністерства закордонних справ, теж не проводить активної діяльності, лише створив відповідну робочу групу (чітка ознака, що результату чекати не доводиться). 

Групи міжпарламентської співпраці дуже неактивні, можу відзначити лише групу дружби Україна-Грузія на чолі з Іванною Климпуш-Цинцадзе та з Королівством Монако Олени Мошенець. 

Виглядає, що традиція використовувати міжпарламентські групи дружб більше для шопінг-турів, ніж для дипломатії, притаманна і цьому парламенту. 

Тому попереду ще багато роботи передусім від українських міжнародників. Ми можемо й маємо вимагати підтримки від світу. Але тільки після того, як будемо виконувати власне домашнє завдання. 

Ярослав Юрчишин