Новый генпрокурор: как организовать эффективную работу в условиях вооруженного конфликта

Генеральний прокурор має розуміти масштаб викликів, з якими доведеться працювати. З 2016 року займаючись напрямом міжнародних злочинів, хочу звернути увагу нового генпрокурора на декілька важливих для побудови ефективної системи правосуддя моментів.

Найперше – це збереження інституційної пам'яті. 

Офіс генерального прокурора має займатися загальною координацією органів слідства та проваджень щодо ймовірних міжнародних злочинів.

Це конституційна роль прокуратури. Вона у жодному разі не може підміняти роботу органів досудового розслідування, перебирати на себе функцію Нацполіції, СБУ, ДБР. Адже розслідування злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту – насамперед їхня задача. 

У 2019 році в структурі органів прокуратури з'явився спеціальний "Департамент війни та миру". Йдеться про Департамент нагляду в кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту. Він об'єднав у собі кваліфікованих спеціалістів, які мають досвід і достатню експертизу для професійної роботи саме з міжнародними злочинами.

Ключове завдання зараз – підсилити його роботу, зробити координаційним центром дослідження наслідків збройного конфлікту.

Якщо до повномасштабного вторгнення в структурі органів прокуратури відповідними напрямами займалися прокуратура Криму та управління в прокуратурах Донецької та Луганської областей, зараз вони мають діяти всюди, де були бойові дії. У Сумській, Київській, Чернігівській, Харківській, Херсонській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській областях. Це можна зробити у форматі окремих управлінь на місцях, а територіальна прив'язка забезпечить чіткий розподіл обов'язків. 

Від прокуратури багато в чому залежить і організація сприятливих умов для створення аналогічних управлінь в слідчих органах. У цьому контексті прокуратура має насамперед спиратися на роботу Нацполіції як основного фіксатора злочинів і слідчого органу через розгалуженість підрозділів на місцях та кількість кадрів. 

Пріоритетом зараз є фіксація наслідків збройного конфлікту. Ми маємо максимально зафіксувати всі порушення законів і звичаїв війни.

Якість необхідно ставити вище за швидкість.

Йдеться про кейси щодо воєнних злочинів, що передаються до судів. Вони мають бути настільки досконалими, щоб не викликати сумнівів у об'єктивності та незаангажованості процесу розслідування та його результатів.

Згадуючи першу справу – суд над російським військовим Вадимом Шишимаріним, – яку зараз розглядає апеляційний суд, важливо не повторювати допущених помилок. Багато міжнародних експертів і українських правозахисників критикували цей кейс за недостатність визначення системи командування та відмову від допитів важливих свідків.

До України як до сторони конфлікту буде багато запитань в плані об'єктивності. Тож ми маємо робити все, щоб підстав для подібних закидів просто не було. І суспільство зрозуміє, якщо ОГП виконуватиме свою роботу без гучних заяв і інформаційних приводів, проте якісно. 

Варто довести міжнародний характер конфлікту.

З 24 лютого РФ, використовуючи методи пропаганди, намагається довести, що конфлікт – змішаний (неміжнародний одночасно з міжнародним).

У цьому контексті важливе завдання України – довести, що адміністрація, економіка та військова інфраструктура квазіутворень є повністю інтегрованими в російські. А отже, Росія здійснює ефективний контроль над цими територіями. 

Необхідно створити умови, за яких докази не будуть втрачені.

Основна проблема полягає в тому, що місцями вчинення злочинів у нас стали цілі населені пункти. Й обсяг доказів, відповідно, величезний.

Водночас ми спостерігали, як подекуди на місцях подій журналісти опинялися раніше за співробітників слідчих органів. Це ставить під сумнів процес збереження доказів.

Враховуючи координуючу роль прокуратури, має бути розроблений чіткий стандарт роботи на місцях злочинів в умовах збройного конфлікту.

Так само мають бути розроблені механізми зберігання доказів (зокрема й цифрових). Це питання потребує й законодавчого врегулювання.

Правоохоронним органам важливо застосовувати міжнародні стандарти збору доказів для ефективної співпраці в рамках майбутнього механізму правосуддя.

Якісно зібрані докази стануть у нагоді й для інших органів державної влади, зокрема для Міністерства закордонних справ і Міністерства юстиції, коли вони представляють інтереси України на міжнародних майданчиках, таких як Міжнародний суд ООН, ЄСПЛ, Арбітражний трибунал ООН із морського права.

Налагодження міжнародної співпраці.

Україні потрібна скоординована, системна та прозора співпраця з державами, які в межах універсальної юрисдикції займаються розслідуваннями ймовірних міжнародних злочинів в Україні (а їх уже більше 10); з МКС і міжнародною комісією ООН з розслідування порушень прав людини, скоєних під час військового нападу Росії на Україну.

Звісно, ми повинні збирати докази щодо всіх епізодів, але там, де йдеться про імунітет вищих посадових осіб, Україна з об'єктивних причин не зможе притягнути цих осіб до відповідальності.

І тут важливу роль має відіграти саме МКС. Враховуючи обмежені ресурси Суду, він має займатися так званими "big fish" – російськими та білоруськими топчиновниками, політиками, а не рядовими солдатами, справи яких можуть розглядати й національні суди. 

Співпраця з неурядовими організаціями (НУО) – важлива для розбудови правосуддя.

Неурядові організації не варто сприймати як конкурентів. Зі свого досвіду скажу, що вони можуть допомогти в розслідуваннях міжнародних злочинів.

НУО мають інструменти, які не завжди доступні державним органам: доступ до непідконтрольних територій, передові технології, найсучасніші методи та застосунки для документування та збору інформації, різнопрофільні спеціалісти.

Крім того, НУО намагаються документувати злочини за міжнародними стандартами, що відрізняються від національних, і цим самим виступають певним тригером для органів правопорядку й стимулюють їх розвиватися. 

Розвиток цифрової криміналістики.

Одним із основних завдань у розслідуванні міжнародних злочинів є встановлення зв'язку між злочинами та їх виконавцями.

В умовах збройного конфлікту та тимчасової окупації частини територій це значно ускладнюється через відсутність доступу до місця злочину. Проте у таких ситуаціях на перший план виходить цифрова криміналістика.

Я неодноразово наголошував на тому, що у  сучасному світі практично все має свій цифровий слід. Його знищити набагато важче, ніж традиційні докази, тому ми повинні використовувати всі можливі інструменти для забезпечення правосуддя.

З цієї точки зору цифрова криміналістика суттєво доповнює традиційні методи розслідування, тому важливо мати програми навчання співробітників правоохоронних органів для належного, системного й централізованого збору, зберігання та верифікації цифрових доказів.

Прокуратура в цьому випадку, знову ж, має координувати роботу.

Розвиток професійних кадрів.

Необхідність розбудовувати національний механізм правосуддя породжує великий запит на професійні кадри. Тому дуже важливо саме зараз і на перспективу "вкладатися" у розвиток професійних компетенцій співробітників ОГП, особливо – на місцях.  

Гюндуз Мамедов