"Честная социология" во времена авторитаризма, популизма и войны. Памяти Бекешкиной

Вихід книги "Поки ми живі…", присвяченої Ірині Бекешкіній, якої нема з нами вже більше двох років – привід для розмови про соціологію, громадський активізм і роль особистості в боротьбі за нову Україну, за розрив із "совком" і новими-старими корупційними практиками. 

Ірина Бекешкіна була найбільш відомим "медійним" соціологом. Євген Головаха, директор Інституту соціології НАН України, так відгукнувся про це: 

"Сама ж Ірина багато в чому вособлювала в масовій свідомості те, що журналісти називали "чесною соціологією". Жінка, яка зробила найбільше із усіх соціологів для того, щоб соціологія займала важливе місце у суспільстві і щоб влада боялася соціології. І боялися багато завдяки тому, що була Ірина Еріківна". 

Тож значна частина книги – публіцистика Ірини Бекешкіної, а пів сотні сторінок – її вибрані публікації з "Української правди", де вона була постійним автором, плюс безліч посилань на УП в бібліографічному списку, з влучними назвами, які говорять про нашу історію. Одні назви цих статей, як і її знамениті афоризми (с. 218-225), чого варті!

А почалося все з того, що у 1990 р. молодий психолог і співробітниця Інституту філософії АН УРСР Ірина Бекешкіна пов’язала свою долю з новоствореним Інститутом соціології Академії наук, куди її запросили Євген Головаха та Наталя Паніна. За два роки до цього відділу завітали два молодих хлопці і активісти Руху: біолог за освітою Ілько Кучерів і фізик Сергій Одарич. Синергія енергійних соціологів та громадських активістів  призвела до створення Фонду "Демократичні ініціативи", одного з найстаріших аналітичних центрів в незалежній Україні. 

Екзит-поли і "роги та копита"

Саме "Демініціативи" провели перший екзит-пол в Україні у 1998 році і показали, що він може стати інструментом контролю за виборами в умовах, коли влада Кучми почала сповзати в авторитаризм. "І знову привид бродить обширами колишнього Союзу – цього разу привид авторитаризму", – била на сполох 1996 року Ірина Бекешкіна. 

Під кінець другої каденції Кучми відбулося "Мукачеве: Оруелл – "2004": влада з главою АП Медведчуком просто познищувала виборчі бюлетені, проігнорувавши і результати паралельного підрахунку голосів, і дані екзит-полу, проведеного усіма відомими на той час соціологічними центрами. 

"Зрештою, в Оруелівській Океанії, – гірко зазначає Бекешкіна, – не було соціології". І в ті нелегкі часи Ірина Ериківна формулює своє кредо, яке потім неодноразово повторювала: "Поки ми живі, ніщо не вирішено остаточно".

В 2004 році саме "Національний екзит-пол", (консорціум "Демініціатив", Центру Разумкова та КМІС) викрив фальсифікації, що стало одним з обгрунтувань Помаранчевої революції. 

"Демініціативи" тоді розповсюдили листівки накладом 300 тисячпримірників з результатами екзит-полу, а на Хрещатику на одному з балконів хтось з мешканців будинку вивісив банер з діаграмами з цього вікопомного екзит-полу. 

Але ж, на відміну від подій у Мукачевому, влада вирішила розколоти соціологів і дискредитувати екзит-пол. Тиск на соціологів шалений був, а ще ж і нечувані гроші пропонували ("Як Тігіпко за мільйон доларів хотів купити соціологію на користь Януковича"). Тож не всі витримали тиск і спокуси. Але "Національний екзит-пол" вистояв. Ірина боролася як лев за честь соціологів, проти продажності деяких "колег". Але суспільство так і не піддало їх остракізму, ба більше маніпулятори від соціології були потім знову легітимізовані в ЗМІ, а дехто з них працював з медведчуками аж до 2022. 

З’явилися і псевдосоціологічні структури. Ірина влучно називала їх "рогами і копитами",  застерігала ("Обережно шахраї") і так само протидіяла спробам влади створити "Удавку для соціологів". 

ЗМІ, що продають "отруєну ковбасу"

Уроки Майданів та боротьби з агресією Росії, на жаль, не засвоєні. ЗМІ продовжують  легітимізувати і псевдосоціологів, і прихованих піарників, адже навіть нині на блакитні екрани знову повиповзали завсідники медведчуківських "ньюзванів" .

Ірина Бекешкіна цьому дивувалася: 

"СМИ должны давать людям надежную объективную информацию. Если там появится что-то из "Рогов и копыт" – это скандал. Это как отравить плохой колбасой. Скажут: ага, верить вот этим нельзя. А сколько у нас было дискредитированных СМИ! И что? Ничего".

Тож коли журналісти запитують, чи маємо шанс на нову країну, ми, в "Демніціативах", це переадресовуємо самим ЗМІ: від вас і залежить! Адже будь-який ведучий, випусковий, гостьовий редактор може зазирнути до "Бази псевдосоціологів і прихованих піарників".

Ірина Ериківна ніколи не відмовляла ЗМІ в коментарях, наполегливо пояснюючи ази 

соціології та результати опитувань журналістам і читачам. Але за словом в кишеню не лізла, адже  після Помаранчевої революції "місце залежності ЗМІ від влади посіла залежність від грошових мішків":

"Наші журналісти часто нагадують мені дитину, яка усе тягне до рота. Проте мені здається, що здебільшого не такі вони вже й "ніжні немовлята"... Як хочете, не вірю я в клінічний ідіотизм навіть вітчизняних журналістів, що вони от так просто усе, що їм трапляється на дорозі, ставлять в інформаційний простір". 

"Має бути свобода слова, а не свобода проплаченої дезінформації".

Влада, опозиція, громадянське суспільство 

Ірина Бекешкіна не стояла над двобоєм сил зла і світла. Тут її вибір був однозначним. Але вона розуміла складнощі політичного процесу:

"Найстрашніша влада – тупа. Навіть корумпована не є таким великим злом. Вона крастиме потрошку, не рубатиме гілку, на якій сидить. Янукович та його оточення закралися і втратили все".

"Опозиції потрібно спілкуватися з людьми, а не кричати дурним голосом у мегафон". 

У спробі уникнути кровопролиття вона запропонувала: "Віддайте йому Межигір’я". Якби ж то Янукович погодився на мирну передачу влади! 

Після Помаранчевої революцію била на сполох у статті "Приватизація революції сином Ющенка?" Тож недивно, що у криваві дні на Євромайдану, вона наголошувала на тому, що має постати "Майдан реформ". 

Нещадно критикувала популізм: 

"Ідеальним кандидатом соціологиня називає… Господа Бога, котрий зійде на землю, і не інакше. Адже це має бути людина, котра не просто обіцятиме, а й матиме гарантію, що зробить це. Хтось, хто зможе всіх ощасливити, дати гідні пенсії, зарплати. А такого, ясна річ, нема".

Зверніть увагу на дві публікації на сторінках УП "Що об’єднує і що роз’єднує українців"  (2018) та "Непрогнозований і непередбачуваний" (2019), де  як у воду дивилася на суперечливі наслідки монобільшості. Редактори книги коливалися, в якому розділі розмістити їх: в аналітиці чи в публіцистиці? Адже це якраз гарні ілюстрації поєднання глибокої аналітики з публіцистикою і легкістю викладу. Зрештою, розмістили в "Аналітиці".

І ще показова стаття "Україна здає тест" (хоча треба "складає тест" – це теж наша історія, показник повільного подолання русизмів). Ця стаття – яскраве поєднання аналітики на базі опитувань, публіцистики і адвокації: що саме треба зробити для вдосконалення системи ЗНО, яка створила умови для некорумпованого вступу до університетів. 

"Якби не "Демініціативи", якби не їхні опитування і якби не ця підтримка, – наголошує філософ і багаторічний керівник Міжнародного фонду "Відродження" Євген Бистрицький, – цю ініціативу, затоптали б, коли Табачник був у міністерстві".

Бекешкіна підтримувала "громадський десант" у владу, що відбувся після Євромайдану: 

"Останнім часом противники такого підходу використовують "аргумент огірків": мовляв, навіть свіжий огірок, потрапляючи в розсіл із солоними огірками, стає солоним. А я на це кажу: "А чого ви думаєте, що люди — це огірки"? Отже, "лупайте сю скалу!".

"Патологічна оптимістка" і війна 

Етнічна росіянка, що народилась у далекому містечку Івдель на Уралі, творила нову Україну – ту Україну, яка зараз веде боротьбу з агресором. 

Користуючись даними опитувань, фокус-група на Донбасі, власним досвідом нескінченних поїздок по всіх регіонах країни, вона в усіх своїх публічних виступах наголошувала на формуванні української політичної нації і наявності "червоних ліній", які українське суспільство проводило для нашої влади під час вимушених переговорів з агресором. І ці дані вони наводила і Порошенку, і Зеленському, і західній авдиторії. 

Наголошувала, що миру з агресором за "будь-яку ціну" українці, зокрема ті, що голосували за Зеленського, не хочуть, тож невже наші міжнародні партнери хочуть дестабілізувати ситуацію в Україні заради "діалогу" з кремлівським диктатором:

"Свого часу я дуже любила використовувати у презентаціях щодо зовнішньополітичних орієнтацій українців таку картинку: українець висить над прірвою і тримається однією рукою за європейський берег, другою – за російського орла. Зараз він ще там, у прірві, але обома руками тримається за європейський берег, і вибратися з прірви він може лише туди".

І оскільки влада Зеленського дуже чутливо ставиться до громадської думку, це мало суттєве значення, аби ця влада, як і перед тим Порошенко, не заступили за ці "червоні лінії". 

Ми зараз ведемо війну не тільки за незалежність і територіальну цілісність, а й за те, аби мати нову країну, європейську, демократичну, некорумповану, з підзвітною владою – повну протилежність Росії. І тут уроки і думки Бекешкіної залишаються актуальними: 

"На відміну від російських колег, де соціології вже не існує, ми не приховуватимемо будь-які дані. І оскільки нам вірять, що ми цього робити не будемо, і це, до речі, багато в чому завдяки Ірині Бекешкіній, наші дані посприяють подальшій консолідації українського суспільства" (Євген Головаха).

А ще її мрією було створення Громадського соціологічного консорціуму за прикладом Національного екзит-полу, який здійснюватиме соціологічні дослідження незалежно від влади, політиків, грошовитих мішків. 

Олексій Гарань – професор Могилянки, науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва 

Дякуємо Міжнародному фонду "Відродження" за сприяння у виданні книги пам’яті Ірини Бекешкіної.

Незабаром Київрада  буде ухвалювати остаточне рішення про перейменування вул. 

Карбишева, де мешкала Ірина, на вулицю її імені. Сподіваємося на підтримку фракцій як влади, так і опозиції – зрештою, Ірина Ериківна працювала на всю країну.