Не только США: кто еще может принять свой "лендлиз" для Украины
Лендліз може стати крилатою фразою серед країн-партнерів України. Коли українці, жертвуючи своїм життям, стали форпостом цивілізованого світу, цей світ має виступити надійним партнером в постачанні зброї.
Рішення про лендліз без перебільшення можна назвати епохальним.
США підтримували багато країн у їх визвольних війнах, але останній раз лендліз надавався лише під час Другої Світової Війни. Прийняття такого закону в 2022 році свідчить про величезну підтримку України, яка незважаючи на переважаючі сили противника, гідно дає відсіч Росії у її загарбницький війні.
США оцінює Україну як державу, споріднену у цінностях та як таку, що здатна перемогти у цій війні. Але потребує підтримки у зв'язку з серйозною різницею військово-промислових потужностей та мобілізаційного потенціалів.
Також, важливим кроком стало створення коаліції "Рамштайн-40", яка без участі ООН визначає і надає Україні необхідну допомогу у боротьбі проти росії.
Те лідерство у допомозі Україні, яке демонструє США, Велика Британія та Польща, стали хорошим прикладом для учасників ініціативи.
Та вже стало зрозуміло, що війна не закінчиться за тиждень-два. А противник і досі переважає українське військо у кількості техніки.
Відтак, військова допомога для України має бути не ситуативною, а перманентною. Тому лендліз має стати "вірусним" та надихнути країни-учасниці Антипутінської коаліції на серйозні рішення з підтримки України, а це означає – потужний внесок у боротьбу демократичного світу проти варварської росії.
Адже в історію увійдуть ті, хто чітко і голосно скажуть – ми на стороні світла та добра, ми партнери українців у цій кривавій війні за світову свободу.
Враховуючи потенціал та структуру військово-промислового комплексу, подібну програму військової підтримки могли б запровадити Німеччина, Франція, Швеція, Туреччина і навіть Японія та Південна Корея.
І коли ми говоримо про допомогу, ми не маємо на увазі "віддати все". Умовний лендліз – це про правовий підтекст надання допомоги. Про спрощеність процедур.
Принцип зі "світу по нитці" не розброїть наших партнерів, але зролбить достатньо для того, аби ми перемогли ворога.
Особливо раціональним виглядало б таке рішення з боку низки європейських країн. Особливо, якщо звернути увагу на наративи, які йдуть з російських державних телеканалів, де експерти і політики різних рівнів вимагають подальшої війни на територіях балтійських країн, Польщі, Чехії і Центральної Європи.
Читайте також:
Загроза з неба. Які літаки і вертольоти використовує Росія у війні з Україною
Враховуючи погрози Росії до Фінляндії та Швеції, за їх наміри до вступу до НАТО, програма з підтримки України може розцінюватись, як вклад в те, що російські танки не поїдуть територією Європи, а будуть зупинені в Україні силами ЗСУ і зброєю союзників.
Тож, вкотре наголошую, нові лендлізи – це не просто підтримка України в її боротьбі за незалежність, а інвестиція в безпеку Європи та світу.
Кожен буде обирати самостійно, але як показала практика Другої Світової війни, диктаторів і тиранів потрібно зупиняти на початку їх війн проти цивілізації. І якщо прогавити цей момент, то в горнилі війни можуть опинитись занадто багато країн і людей, які заплатять своїм життям за спроби примирення ворога.
Давайте конкретніше: чим саме партнери можуть допомогти Україні.
- Танки: Leopard 2 (Німеччина, Швеція), Type 10, Type 90 (Японія), K2 (Південна Корея).
- САУ: PzH 2000 (Німеччина), Archer (Швеція), Type 75 (Японія), K9 (Південна Корея ).
- РСЗО: M270 (Німеччина Франція Японія ).
- ППО: RIM-116 (Німеччина, Японія, Південна Корея), RBS 70 (Швеція), C-RAM, Patriot.
- БМП: Marder, Boxer (Німеччина), CV-90 ( Швеція ), Type 89 (Японія), K21 (Південна Корея).
- Протикорабельні ракетні комплекси: RBS 15 (Швеція), Otomat (Франція), Atmaka (Туреччина).
- Винищувачі: F-16 (Південна Корея, Японія, Ізраїль, Туреччина), Viggen, Gripen (Швеція), Eurofighter Typhoon (Німеччина).
Українські військові вже показали, що готові за лічені години чи дні освоїти нову техніку і застосовувати її в бою. Тож у наших партнерів немає бути сумнівів, що ця допомога виявиться неефективною. Також не зафіксовано і випадків захоплення іноземних зразків зброї.
Знову ж таки, сьогодні українська влада проводить суттєву роботу із залучення військової допомоги. Та ця робота має бути колективною.
Українська діаспора зі свого боку має продовжити громадську роботу з тиску на владу країн, де вони проживають. А також переконувати громадян країн-партнерів, що треба продовжити суттєву підтримку України.
Андрій Ткачук
