"Денацификация" Украины. Чего же действительно хочет Путин

У перший день повномасштабного вторгнення російських військ на територію України мільйони українців прокинулися від звуків вибухів та ракетних ударів. 

Безумовно, кожен із нас по-різному сприйняв відкриту та брутальну московську агресію. Однак у багатьох із нас були запитання "Чому? Навіщо?".

Саме тоді ми дізналися про путінську "спєцопєрацию" та про те, що одним із головних її завдань є "демілітаризація та денацифікація" України.

Дивно, але за понад три місяці російсько-української війни ніхто з російських високопоставлених діячів так і не зміг пояснити, що ж означає цей термін щодо України. А слова секретаря путіна дмітрія пєскова "денацифікація означає, що в ідеалі потрібно визволити Україну від нацистів" навряд чи можна вважати вичерпними.

Тож, попри незрозумілі акценти, російські посадовці хоч і значно зменшили вживання терміна "денацифікація", проте повністю від нього не відмовилися. 

Так, 24 травня голова радбезу рф Микола Патрушев заявив: "Ми не женемося за строками. Нацизм потрібно або викорінити (в Україні – прим. авт.) на 100%, або він підніме голову вже за кілька років, причому ще більш потворною формою".

Саме тому в цьому матеріалі ми спробували розібратися із наративами російської пропаганди та зрозуміти, чого хоче росія.

Що ж таке насправді "денацифікація"?

Уперше термін "денацифікація" вжито у документах Пентагону ще у 1943 році. Тоді він мав вужче значення і стосувався післявоєнної німецької правової системи. Однак згодом термін набув ширшого змісту і був закріплений як програма на Потсдамській конференції 1945 року.

Загалом денацифікація – це широка ініціатива союзників для позбавлення німецького та австрійського суспільств, преси, культури, економіки, судової системи та політики від нацистської ідеології після Другої світової війни. 

Оскільки це доволі широка кампанія, її можна розділити на такі етапи:

• усунення від влади членів НСДАП та СС, розпуск цих та та подібних до них організацій;
• притягнення до відповідальності воєнних злочинців у межах Нюрнберзького процесу 1946 року та інших юридичних процесів і менших трибуналів;
• загальна цензура та засудження німецького мілітаризму. Так, з цією метою відділ інформаційного контролю армії США до липня 1946 року взяв під контроль 37 німецьких газет, 6 радіостанцій, 314 театрів, 642 кінотеатри, 101 журнал, 237 видавництв і 7384 книжкових торговців і друкарень;
• ліквідація фізичних символів нацистського режиму, наприклад, свастик, та перейменування вулиць;
• загальний розвиток німецького почуття колективної відповідальності та провини за злочини нацистського режиму.

Загалом процес денацифікації відбувався у всіх чотирьох (згодом двох) зонах окупації союзників, але з різною інтенсивністю та ефективністю. 

Найбільш скрупульозними, безумовно, були американці. Вони відкрили дуже багато справ із денацифікації, але потім зрозуміли, що не зможуть їх обробити фізично, в тому числі через виведення своїх військових із Європи (як того вимагало суспільство США). 

Ймовірне пояснення такої тривалості процесу можна знайти в історика Фредеріка Тейлора, який відзначає, що 1,5 мільйона німців, які приєдналися до Гітлера ще до його приходу до влади, вважалися "запеклими нацистами".

Попри безумовне покарання військових злочинців, було зрозуміло, що кількість справ щодо "денацифікації" нереалістична.

Саме тому багатьох членів нацистської партії, якщо їхні злочини не були серйозними, по суті, звільнили від розглядів та процесів. Зокрема, це стосувалося осіб, народжених після 1919 року. Вважалося, що вони були жертвами пропаганди та "промивання мізків". Також від розглядів звільнили людей з інвалідністю. Загалом понад 90% справ визнали такими, що не належать до "серйозних категорій", і тому їх розглядали дуже швидко

У зоні радянської окупації цей процес трактували як особливо важливий елемент для побудови "соціалістичного суспільства", тому ним безпосередньо керувало НКВС. 

Чимало колишніх нацистських партійців та функціонерів інтернували, багато з них загинули в таборах. Утім, частина нацистських функціонерів після війни змінили амплуа та виконували доручення радянської влади. 

Що цікаво, Західну Німеччину радянська пропаганда зображала як продовження нацистського режиму, а Східну, навпаки, як головну "антифашистську державу".

Французи навіть не вживали терміна "денацифікація", а використовували натомість слово "очищення". Вони першими передали повноваження щодо денацифікації самим німцям, але з умовою, що Франція матиме право скасовувати їхні рішення. 

Багато французів вважали винними всіх німців, тому для них не було сенсу відрізняти нацистів від "ненацистів", а саме лише членство у НСДАП могло у багатьох випадках нічого не означати. 

Окремо можна згадати про колаборантів із режиму Віші, які загалом наладили приязні відносини із німцями.

Британці теж одними з перших передали повноваження щодо денацифікації самим німцям – ще у січні 1946 року. Та й загалом Британія уникала надмірної кількості зайвих розслідувань, якщо особа не претендувала на офіційну посаду. 

Деякі науковці відзначають, що британські урядовці хотіли відновити німецький економічний потенціал, щоб не "годувати Німеччину", тому певною мірою й обрали таку політику.

Остаточно програма денацифікації ФРН припинилася в 1951 році. Американці не стали заперечувати Конраду Аденауеру, який прагнув перемкнути урядову політику на репарації та компенсації жертвам нацистського правління, заявивши, що головних винуватців уже притягнули до відповідальності.

Читайте також: "Ви винні!" Як денацифікувати Росію – досвід гітлерівської Німеччини

Чого хоче росія? – заяви

Із початку повномасштабного вторгнення в Україну російські високопосадовці протягом не менш як 19 днів говорили про "денацифікацію" України. Такі дані наводить портал War Speeches. 

24 лютого у своєму зверненні про початок "спеціальної воєнної операції" владімір путін заявив, що він прагне "демілітаризації та денацифікації" України, але не пояснив, що саме мав на увазі. 

Того ж дня прессекретар дмітрій пєсков уточнив: "денацифікація" означає, що в ідеалі потрібно визволити Україну від нацистів. Однак, за даними російських журналістів медіа "Проєкт", майже одразу ж з’ясувалося, що термін "невдалий". Адже, оскільки заяву путіна "готували секретно, терміни, що використовувалися, не встигли опрацювати фахівці". Тому російським пропагандистам довелося нескінченно повторювати тези про "денацифікацію". 

Також повідомляється, що, за певними соціологічними опитуваннями, "росіяни не можуть пояснити цього терміна", а декому взагалі його важко вимовити. Про те, як жителі столиці рф трактують термін "денацифікація", можна подивитися тут.

Навіть не озираючись на цю інформацію, можна твердо заявити, що тезу про "денацифікацію" вслід за путіним повторили усі російські високопосадовці, що коментують війну з Україною: спікер держдуми вячеслав володін, міністр закордонних справ сергій лавров, речниця МЗС марія захарова, прессекретар дмітрій пєсков та навіть посол росії в ООН васілій небензя.

Найбільше цей термін вживала марія захарова. Дішло навіть до того, що вона заявила: "російська федерація ставить під сумнів те, наскільки процес денацифікації Німеччини був завершений після її поразки у ІІ світовій війні". 

Хоча її керівник сергій лавров за кілька днів до того навпаки ставив Німеччину в приклад: "потрібно провести демілітаризацію та денацифікацію України, як це було у Німеччині".

І хоча кожен російський керівник вживав цей термін, ніхто з них не збирався його пояснювати. Навіть посол рф в ООН васілій небензя лише заявляв, що "потрібно денацифікувати та демілітаризувати Україну, щоб гарантувати, що вона більше не є загрозою для росії", абсолютно нічого не пояснюючи світовій спільноті.

Можливо, саме тому згадки про "денацифікацію" України поступово зникали, а російські посадовці почали говорити значно ширше – про протистояння з НАТО. Зокрема, про те, що, на думку Васілія Небензі, називається "проксі-війна колективного Заходу з росією".

Дійшло навіть до того, що під час параду на красній площі з нагоди "дня побєди" путін не згадав про "денацифікацію" України. Звісно, він говорив про "бандерівців та неонацистів", але одну зі своїх головних вимог до України не повторив. 

А про те, як путін любить символи, ми добре пам’ятаємо.

Візитка Яроша

Потрібно розуміти, що наратив російської пропаганди про "розгул нацизму в Україні" не новий. Перше, що спадає на думку, – це, звісно, мем із візиткою Яроша (20 квітня 2014 року). 

Насправді візитка стала не лише жартом, а й справжнім хітом російської пропаганди, яка свого часу ледь не у всіх злочинах звинувачувала "Правий сектор", змальовуючи "жахи нацизму" в Україні.

Втім, путін оголосив міфічних "нацистів" ворогами значно раніше. 

Чого вартує лише так звана "кримська промова" російського президента до обох палат федеральних зборів рф у зв'язку з проханням парламенту Криму про входження до складу росії. 

Тоді, у березні 2018 року, путін, серед іншого, зазначив: "Головними виконавцями перевороту стали націоналісти, неонацисти, русофоби". 

Як бачимо, президент рф уже тоді свідомо застосував пропагандистське кліше проти де-факто всіх українців.

Ще за рік вийшла у світ дуже "цікава" доповідь МЗС росії "Неонацизм – небезпечний виклик правам людини, демократії та верховенству права". У ній найбільше уваги приділено саме Україні. Наприклад, у самому лише представленні доповіді нашу державу згадано аж 38 разів. Для порівняння: США згадали п’ять разів, Польщу – три, а Білорусь – жодного. 

Українцям у доповіді "нагадали" і пам’ять про героїв УПА, і "Правий сектор", і "неправильні" політичні заяви.

Не став аргументом для росії і прийнятий того самого року (на час доповіді — вже зареєстрований та обговорений) Закон України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", який прямо засуджує нацизм та забороняє його пропаганду та символіку. 

Російські урядовці назвали його переписуванням історії: "Українська влада намагається стерти з пам'яті мільйонів українців сторінки справжньої історії України. На одну дошку в нинішній Україні ставляться нацистські агресори та борці за визволення країни від нацизму".

Цікаво, що росія всі ці роки також всіляко намагалася підкріпити свої аргументи нібито масовою ксенофобією та антисемітизмом в Україні. І вже у 2022 році трапився справжній скандал із міністром лавровим, який в інтерв'ю італійському каналу Mediaset заявив: "Він (Зеленський — прим. авт.) висуває аргумент: яка може бути нацифікація, якщо він єврей. Можу помилятися, але у Гітлера теж була єврейська кров. Це абсолютно нічого не означає. Мудрий єврейський народ каже, що найзатятіші антисеміти, як правило, євреї. "У сім'ї не без виродка", як у нас кажуть". Уже згодом за слова "дипломата" довелося вибачатися перед Ізраїлем самому президентові росії.

Саме цей випадок чудово демонструє суть навішування ярликів російської пропаганди та дезінформації, що роками викривляла факти та поширювала брехню, якій вірили в тому числі й наші громадяни.

"Хто як обзивається, той так і називається"

Із наведеного нижче цілком зрозуміло, що російська пропаганда, яка, ймовірно, також вірила у швидку окупацію України, зовсім не намагалася добирати слів що у зовнішній політиці, що для внутрішнього споживача. Останній, своєю чергою, тішився: "Ось там є нацисти, і скоро ми їх переможемо. Знову."

Можливо, саме тому російська пропаганда так легко змінює свої лозунги, а споживач у неї так радо вірить. Бо яка різниця, кого перемагати: "нацизм в Україні" чи "колективний Захід", якщо "ми можемо перемогти їх усіх"? 

Та й, зрештою, навіщо пояснювати росіянам, що таке денацифікація, якщо тисячі воєнних злочинів в Україні доводять: денацифікація означає деукраїнізацію – мовну, культурну, фізичну.

Зрештою, путін сам говорив: "Хто як обзивається, той так і називається". А нацизм потрібно викорінювати у зовсім іншій країні.

P.S. Портал "ruZZia Is a New Nazi" зібрав сотні випадків пропаганди війни в росії, які мають прямі аналогії з нацизмом. Рекомендуємо переглянути його для розуміння внутрішньоросійського контексту пропаганди та участі у підтримці війни десятків тисяч росіян.

Андрій Савчук