Триумф иррационального. Как Россия запустила "Донбасс" в космос, оставив на его месте руины
На сотий день бліцкригу в Україні у РФ все йде ̶з̶а̶ ̶п̶л̶а̶н̶о̶м̶.
З космодрому Байконур 3-го червня "Роскосмос" запустив ракету "Союз-2.1а" з вантажним кораблем "Прогрес МС-19".
34 оберти навколо Землі, дві доби польоту – і "Прогрес", якщо йому пощастить, доставить на МКС важливий вантаж: паливо, стислий азот, їжу, воду, струни для скрипки та мініелектрогітару.
У цій новині від пострадянського інформбюро чудово все. На корпус "Союзу" нанесли символіку неіснуючих "ДНР" та "ЛНР", написали ДОНБАС та слоган "Своїх не кидаємо".
У пафосному символізмі, який так люблять у Кремлі, зазвичай немає майже нічого. Але, запустивши ідеологічного дурника, "Роскосмос", сам того не розуміючи, став автором геніальної трагікомічної метафори.
Після входу корабля "Прогрес" в атмосферу обтічник ракети, на якому намальовані прапори "ЛДНР", автоматично скидається і згорає. Разом із обіцянкою "не кидати своїх".
А потім відбувається ще щось знаменне: нижня частина ракети з величезним написом ДОНБАС відокремлюється від "Прогресу", падає вниз і тоне десь у Тихому океані.
У той час, як "Прогрес" продовжує свій шлях ближче до зірок, ДОНБАС під російськими прапорами впевнено йде зворотнім курсом – на дно.
У 2013-му році до приходу "русского міра" на регіон припадало приблизно 15% ВВП України на рік – понад $28 мільярдів.
Металургійні підприємства Донецької та Луганської областей, у якому б технологічному стані вони не були, дозволяли Україні входити у десятку світових виробників сталі.
"І що нам із тих мільярдів? – кричали ті, хто покликав війну та розруху. – Хіба ми їх бачимо?".
Звичайні росіяни завжди славилися ірраціональністю мислення, про що свідчать романи, повісті, фейлетони та п'єси різних епох. Натомість влада в Росії завжди була набагато раціональнішою: культивувала в народі ірраціональність, щоб досягти своїх цілей.
Через пропагандистські ЗМІ, через ̶в̶е̶л̶и̶к̶у̶ російську культуру вірусом ірраціональності заразили і тих, хто кликав "русскій мір" на Донбас. Хто просив Путіна ввести війська. Хто досі не розуміє, де ховається причина всіх його бід, і продовжує вигукувати: "І що нам із тих мільярдів, які заробляли підприємства Донбасу?".
Людина, яка хворіє на ірраціональність, не в змозі визнати: до 2014-го року люди на Донбасі, як і всі, жили непросто. Жили по-різному. Але вже точно не гірше за інших і не так, як після "русской весны".
Ірраціональна людина так і не зрозуміла, що ворог – не у Києві, Львові, не у Вашингтоні й не в могилі Бандери у Мюнхені.
Ворог сидить у місцевих окупаційних адміністраціях. Підпорядковується Кремлю і наслідує його принципи, продовжуючи культивувати ірраціональність.
Втім, головний ворог ірраціональної людини – вона сама.
Як сильно міста, села та селища Донбасу змінювала б, наприклад, реформа децентралізації. Яка вже почала їх змінювати на підконтрольних Україні територіях.
Ірраціональність мислення призводить до ірраціональних дій, коли думки неадекватні. Коли людина перебуває у стані емоційного стресу.
Новин у зв'язку з цим, як водиться, дві: хороша і погана.
Хороша полягає у тому, що людина може навчитися мислити раціонально – потрібні лише бажання та допомога психолога.
Погана новина: у масштабах цілої нації та натовпу колаборантів ця хвороба навряд чи виліковна.
Десять, дев'ять, вісім, сім, шість, п'ять, чотири, три, два, один, нуль…
Без води, грошей та перспектив на майбутнє ірраціональна людина в Донецьку радіє запуску ракети "Союз" із написом ДОНБАС.
Євген Руденко
