Конституционные права работают, когда их защищают
Автори: аналітики Центру спільних дій Андрій Любарець та Роксолана Нестеренко
Тексти Конституцій багатьох країн подібні між собою. Особливо в частині базових прав людини. Проте, коли доходить справа до реалізації цих прав, вся схожість зникає.
Таємниця проста – Конституція "працює" лише там, де суспільство готове відстоювати свої базові права та не давати уряду, судам чи правоохоронцям нехтувати головним документом країни.
Розповідаємо, як українці відстоювали базові права, закріплені у Конституції, і перемагали.
Мирні зібрання
Громадяни України мають право "збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади".
В Україні ефективний інструмент низової демократії. Масові протести змушують владу скасовувати або коригувати свої рішення, законопроєкти чи кадрові призначення. Ба більше, мирні протести 1990, 2004 і 2014 років стали одним із "двигунів" сучасної історії України та мали тектонічне значення для суспільних і політичних змін у нашій країні.
Найбільше мирні зібрання не подобалися колишньому президентові Віктору Януковичу, який після приходу до влади намагався протягнути законопроєкт "Про порядок організації і проведення мирних заходів".
Документ фактично калькував відповідний російський закон і суттєво обмежував право на мирні зібрання. Законопроєкт розкритикувала Венеціанська комісія, а в Києві та регіонах люди вийшли на масові протести. У результаті спроба протягнути неконституційний проєкт закону провалилася.
Наступна відчайдушна спроба знищити право на мирні зібрання – так звані "закони 16 січня", ухвалені на початку 2014 року. Ті самі, в яких була заборона на автоколони, участь у мітингах у масках, заборона на встановлення наметів, посилення покарання у груповому порушенні закону тощо.
Таке закручування гайок ще більше змобілізувало людей і дало друге дихання протестам під час Революції гідності. Загинуло понад 100 мітингувальників, але диктаторський режим Віктора Януковича впав, а сам він втік до росії.
Україні потрібне спеціальне законодавство, яке регулює право на мирні зібрання. Так вдасться уникнути зловживань з боку виконавчої влади та судів. Зараз вони мають доволі широкі можливості для трактування конституційних норм. Наприклад, можуть забороняти проводити акції протесту або ж притягували організаторів до відповідальності, посилаючись на статтю Кримінального Кодексу, ухваленого ще 1988 року в Радянському Союзі.
Слухайте також подкасти "Української правди" про перші роки Незалежної України та буремні дев'яності роки
Право на свободу слова
Стаття 34 Конституції України гарантує "право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань". І за це право українці платили навіть життям.
Найжахливішим замахом на свободу слова в Україні стало вбивство засновника видання "Українська правда" Георгія Гонгадзе у 2000 році. До цього злочину був причетний особисто президент України, що й спровокувало серію протестів "Україна без Кучми". Їх фіналом стала багатотисячна акція 9 березня 2001 року, що завершилась масовими сутичками з силовиками.
Паралельно Леонід Кучма руками російських політтехнологів намагався запровадити "темники" – інструкції для телеканалів як висвітлювати ті чи інші теми. На тих, хто не погоджувався тиснули. Але дія породила протидію.
Журналісти об’єднались і домоглись ухвалення закону, який визначав поняття цензури та звільняв від відповідальності за висловлення оціночних суджень. А за кілька тижнів до Помаранчевої революції медійники публічно виступили проти темників, які спускали з Банкової.
Вкотре довелося відстоювати свободу слова вже при Януковичі, при якому систематично ігнорували запити, порушували права журналістів, намагалися втручатися у редакційну політику.
Апогеєм стали "диктаторські закони" 2014 року, якими обмежувався доступу до інтернет-ресурсів, збільшувалась відповідальність за наклеп, ускладнювалися зйомки з повітря тощо. Втім закони не змогли зупинити масові протести і після втечі Януковича були скасовані.
Зараз у "Індексі свободи преси" Україна займає 106 місце із 180, демонструючи значно кращий результат за решту пострадянських республік, окрім балтійських країн. Однак нам є над чим працювати.
Через напад росії, вбивства журналістів, кібератаки, обмеження доступу до інформації під час воєнного стану та порушення конфіденційності джерел показник безпеки, один із критеріїв реформування рейтингу, впав на 10 пунктів.
Автори "Індексу свободи преси" серед проблем у законодавчій сфері також вказують недостатню незалежність та обмежені повноваження Національної ради з питань телебачення та радіомовлення.
Право обирати та бути обраним
Кожен громадянин має право брати участь в управлінні державними справами, а отже вільно обирати й бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Так каже стаття 38 Конституції України.
Але наявність прописаного права обирати та бути обраним не гарантує його дотримання. В історії України найвідомішим випадком фальсифікації виборів та реакції громадянського суспільства на неї стала Помаранчева революція 2004 року.
21 листопада відбувся другий тур президентських виборів, у яких Центральна виборча комісія оголосила переможцем Віктора Януковича. Діапазон фальсифікацій був надзвичайно великим: заміна бюлетенів під час перевезення їх до територіальних виборчих комісій, знищення урн, фальшиві бюлетені, "каруселі" з відкріпними талонами.
В результаті майже двох тижнів протестів та постійних зустрічей опозиції та влади, депутати Верховної Ради висловили недовіру ЦВК, а Верховний суд призначив повторне голосування, на якому переміг Віктор Ющенко.
Помаранчева революція показала, що протест може бути ефективним інструментом для захисту прав виборців. Цей урок погано засвоїв Віктор Янукович, але добре запам’ятало суспільство. Тому, коли Партія регіонів намагалася фальсифікувати результати виборів на п’яти київських округах, то під тиском громадськості не змогла цього зробити.
***
Конституції 26 років. За цей час в Україні була не одна спроба обмежити конституційні права людини в своїх інтересах.
Часто суспільні протести ставали єдиною надією на збереження базових конституційних прав людини і у найкритичніші моменти українці виборювали їх.
Саме тому Конституція України залишається суспільним договором між суспільством та владою, а не стала просто "папірцем" з декларативними обіцянками.
Аналітики Центру спільних дій Андрій Любарець та Роксолана Нестеренко, для УП
