Реакция главного редактора "Украинской правды" на критику материала об экс-омбудсмене
Чекала, поки всі висловляться з приводу резонансної публікації "кейсу Денісової" на "Українській правді".
І тепер готова відповісти на всі ваші запитання та пояснити позицію.
Ця історія насправді почалася ще до війни. Якось уночі випусковий редактор взяв у новинну стрічку повідомлення омбудсмена Людмили Денісової про рибалок у Азовському морі, які потрапили в полон. Зранку я прокинулася від теґів у facebook, що новина містила неправдиву інформацію.
Так воно і було, ми виправили ту новину. З того часу почали з обережністю ставитися до інформації, яку поширювала омбудсменка.
Почалася війна.
У квітні, коли світ здригнувся від побаченого у Бучі, в Ірпені, Бородянці, Денісова почала публікувати інформацію про злочини росіян.
Ці історії шокували, набирали репостів у соцмережах. Але мене в них щось непокоїло. Можливо, запобіжником стала та сама пригода з рибалками.
І тоді я вирішила самостійно верифікувати все сказане омбудсменкою. Знайшла прокурорів, які займалися збором злочинів, поговорила з чиновниками на місцях:
"Ми не знаємо, звідки ці дані. Нас питають багато іноземних журналістів, вони шукають ці факти, але ми не можемо їх підтвердити. Денісова каже, що бере їх із гарячої лінії. Але жодної письмової фіксації ми від неї не отримали".
Це був шок. Я не хочу розкривати деталі, але для мене стало очевидним – окремі історії були вигадані.
Тоді я попросила випускових редакторів верифікувати дані Денісової ще в інших джерелах.
Ситуація ставала критичнішою. До мене й надалі зверталися іноземні журналісти, правозахисники.
Зокрема з проханнями про допомогу. Їх цікавили саме факти, які публікувала омбудсмен. Вони озвучували те, що не могли знайти підтвердження історіям, які фігурували в їхніх дописах. Я переадресовувала їх до наших правозахисників, які збирали факти воєнних злочинів та займалися конкретно роботою з жертвами.
Ми з колегами хапалися за голову. Але не виносили це в публічну площину.
Потім був лист медійниць, які попросили Денісову обережніше підходити до тих фактів, що вона озвучує.
А потім дуже раптово Денісову звільнили.
Як нам вдалося встановити, цьому передували допити в прокуратурі й омбудсменки, і її доньки Олександри Квітко, на яких вони не змогли надати інформацію про конкретні злочини, плуталися в даних. Не буду озвучувати деталі, але це вразило всіх, хто про це знав.
І саме з таким формулюванням питання про звільнення Денісової виносилося до сесійної зали.
Нардепам розповіли про те, що омбудсмен швидше за все брехала. Про це свідчить також коментар одного з депутатів у день відставки. Ви його можете знайти у відкритих джерелах.
На цьому дана історія могла би закінчитися. Якби
- а) суспільству пояснили, що сталося.
Так, одразу після відставки Денісової я отримала повідомлення від людей, які просили мене пояснити причини звільнення. Ці люди писали, що це може бути переслідуванням незалежного омбудсмена й що її звільнили через те, що вона розповідала неприємні владі речі. - б) Денісова не почала би розгортати свій захист за кордоном.
Так, вона писала листи у міжнародні правозахисні організації та західним омбудсменам, стверджуючи, що її тут переслідують. І далі надавати дані, що не мають під собою юридичного підґрунтя. - в) іноземні журналісти зрозуміли, що вона поширювала недостовірні факти, тому що ніде не могли знайти підтвердження інформаціі. Я особисто почула звинувачення у брехні українських чиновників із позиціонуванням, що це Україна бреше. І так не можна.
Власне, через це ми й вирішили розповісти цю історію. Так, ми вагалися, дискутували на планірках із цього приводу й розуміли можливу реакцію.
Я уважно прочитала всі закиди на адресу тексту Соні Лукашової.
Перший. Стаття побудована на анонімних джерелах.
Так, мені дуже би, дуже хотілося, щоб це були не анонімні співрозмовники, але це була їхня умова та прохання. Вони погодилися розповісти про це через незгоду з такими діями, шок та щоб захистити розслідування злочинів, які зараз провадяться.
Вибачте, але так само з посиланнями на анонімні джерела ми читали інформацію про вторгнення в Україну в західних медіа та жахалися й відмовлялися вірити. І я не хочу навіть згадувати, що писали тоді люди в коментарях.
Наші анонімні дані неважко заперечити, якщо вони неправдиві. Приклад: ми написали, що кількість дзвінків на лінію перевищили в 10 разів. У вівторок 28 червня, коли Денісову попросили це прокоментувати, вона не заперечила й не озвучила іншу цифру. Вона обурилася, що "прокуратура видає таємницю слідства".
Другий. Стаття нібито заперечує злочини росіян. Ні, ні та ні.
Вона, власне, розпочинається з історіі зґвалтованої жінки та загальної кількості випадків, що зараз розслідуються. З коментарем людини, якій я в цій темі довіряю – Лариси Денисенко.
Третій. Ми дали привід для росіян. Вибачте, по-перше, мене дуже дивують скріншоти з telegram Соловйова тощо. Навіщо ви це читаєте? Друге, росіяни патологічно брешуть, що нічого не було, ще з першого дня. Що змінилося?
Заголовок. Визнаю, що його перша версія могла стати тригерною. І сприйнятою погано через можливість маніпуляції.
Визнаю, що він міг викликати шок, бо суспільство, на відміну від журналістів, усі ці факти бачило вперше.
Допускаю, що через те, що ми розуміли, що з фактажем цих історій не усе добре ще у квітні, ми не передбачили шок. На момент публікації ми знали про це вже тривалий час.
Це гіперчутлива тема. І я знаю, що багато хто плакав через ці пости Денісової від розпачу та злості. Саме через цю реакцію, яка відволікала від суті тексту, ми прийняли рішення його змінити.
Ця тема дуже скоро мала з'явитися в іноземних медіа. Я не знаю з якою тональністю, але у наших колег все більше питань до того, як документуються воєнні злочини, зокрема сексуального характеру.
Тему продовжували колупати й російські пропагандисти, звертаючись до ЮНІСЕФ, на який Денісова фактично переклала відповідальність за своїх психологів.
Краще це зробимо ми, українські журналісти.
Тепер висновки
Моя особиста думка: комунікацію теми сексуальних злочинів потрібно почати з чистого аркушу.
Тільки чіткі докази злочинів, інакше ставлення до перевірки інформації про них, повна відкритість в усьому, крім персональних даних жертв.
Якщо цього не зробити, не відокремити правду від брехні, все це би накопичувалося (всі питання іноземних колег, міжнародних організацій) і згодом вдарило б Україну реально сильно.
У гонитві за цими страшними історіями ми би втратили будь-який шанс на розслідування цих злочинів у міжнародних судах.
Безліч таких кейсів закордоном розпалися через брак доказів. Ми ж, правда, хочемо не просто співчуття зараз та страшних історій у медіа? Ми хочемо відповідальності для росіян, конкретних судових вироків та репарацій?
Притягнути їх до відповідальності можна тільки через правду!!
Усе це потребує не емоцій, а кропіткої роботи, фактажу, а не брехні.
Я би порівняла цю історію з щепленням. Так, розумію, що було боляче, є реакція, але вона має захистити організм держави, щоб вірус не пішов далі.
Так, Денісова прийшла на свою посаду в результаті політичних договорняків. На дуже важливу посаду в країні в умовах війни, не маючи правозахисного бекграунду.
Але вірус брехні не має піти далі, бо і зараз деякі персони йдуть до влади, щоб брехати й будувати кар'єру так. А до деяких є чисто людські питання: навіщо?
Держава та суспільство мають вибудувати систему, яка не дає права або будь-якої легітимності таким людям шкодити у майбутньому.
І так, це урок багатьом високопосадовцям також. Пильнуйте, що говорите, і не брешіть суспільству.
Щодо воєнних злочинів, їх сьогодні коментують майже всі.
Вважаю, що тут має бути започаткована one voice policy – держава може створити посаду речника виключно з цих питань. Який би надавав винятково перевірену інформацію. Артикулюю ще раз: саме представник від держави. А громадянське суспільство та правозахисники можуть вимагати підзвітності.
Також сподіваюся, що з цієї історії будуть зроблені висновки щодо призначення нового омбудсмена.
Сподіваюся, що це буде фахова людина з потрібним бекграундом і високим рівнем емпатії.
Ми ж обов'язково зробимо текст про ті справи, які зараз розслідуються.
Дякую за увагу.
І ще прохання – досить хейту. Ми ж європейці.
Севгіль Мусаєва
