Лозунги под которыми 4 месяца воюет фашистская Россия
У цьому матеріалі ми пригадаємо основні наративи, гасла та "логіку", з якою прийшли на нашу землю окупанти. А також поглянемо на те, яких результатів змогла досягти російська інформаційна атака.
Отже, напередодні вторгнення Путін озвучив вже знайому тезу про те, що Україна – недодержава, яку створив Ленін. У зверненні 24 лютого йшлося, що Київ захопили маріонетки НАТО, а Захід – це "імперія брехні", яка агресивно атакує світ та наближається до кордонів РФ. І що Росія була змушена вдарити на випередження, щоб її не захопили.
Російська мережа державних ЗМІ створила для росіян картину світу, в якій Україною керують націоналісти, бандерівці, які знущаються над російськомовними. Цей "чорний орден", який користується підтримкою Заходу, нібити і є причиною українських бід.
Для переведення стрілок з російської агресії пропаганда заготувала риторичний прийом: "а де ви були 8 років, коли бомбили Донбас?". Фразу множили так часто, що та стала мемом. Проте цей абсурд допомагав пропаганді йти в наступ. Не здивуємося, коли скоро з’явиться оновлений меседж: "А де ви були, коли бомбили Маріуполь?".
Кремль розраховував на блискавичну перемогу. За однією з версій, в Київ мав тріумфально в’їхати Віктор Янукович, щоб таким чином легітимізувати окупацію. Працювали на наратив, що Росія не окупує Україну, а просто в рамках спецоперації, "наводить лад". Можливо, з часом в південно–східних регіонах планувався референдум про "добровільне" приєднання до Росії. А в Одесі мав би відбутися пропагандистський суд над "злочинцями, які організували одеську Хатинь".
В кожному разі "живий і легітимний" Янукович, не мав би застережень проти ініціатив "братської Росії". Сказали б, що все це в рамках "денацифікації" і на благо народу.
Чорна легенда про таємних націоналістів
На другий день війни Путін прямо закликав до збройного заколоту українську армію: "Беріть владу в свої руки! Схоже, нам з вами легше домовитись, ніж із цією зграєю наркоманів та неонацистів, яка засіла у Києві та взяла в заручники весь український народ".
Важко сказати, чим військовий путч, в уявленні кремлівського диктатора, кращий, ніж народний Майдан, який Путін постійно називає "переворотом". Швидше за все, адресатам послання призначалася роль маврів, які мали зробити свою справу і піти.
Винахідливим прийомом російської пропаганди стало конструювання образу третьої сили – "нацбатальйонів", тобто автономних радикальних угруповань, фашистського і терористичного спрямування. Саме до таких російський телевізор постійно зараховує полк "Азов". В перші тижні війни ця брехня прийшлася до смаку багатьом росіянам. Мовляв, боротьба йде не проти українців, а проти націоналістів.
Багато росіян дійсно вірило, що Росія не воює проти ЗСУ, що українські військові не чинять опір, натомість, іноді навіть, приєднуються до російської армії і разом з нею приборкують націоналістів. Ті, в свою чергу, як терористи – захоплюють житлові квартали, щоб прикриватися цивільним населенням. Націоналісти, мовляв, беруть у заручники мирних українців, не дають їм покинути свої квартири. Вони ведуть вогонь з–за їх спин, аби доблесні російські військові не могли відкрити вогонь у відповідь. У результаті, звісно іноді гинуть цивільні.
У безкінечних ефірах і публікаціях "Азов" представляли якоюсь сатанинською сектою, що сповідує жорстокі культи і вдається до жертвоприношень. Схоже, глибоке враження на споживачів російської дези справило відео, де якийсь незрозумілий силует наче висить на хресті, його підпалюють, потім чутно неприродні крики. Воно розлетілося в телеграмі з твердженням, що це українці спалюють живцем полоненого.
Окремим фетишем роспропаганди стали татуювання, наявність яких автоматично перетворювала їхніх власників на неонацистів. Також у сюжетах періодично з’являлися якісь абсурдні символи Третього рейху, як приміром, форма Вермахту, чи портрет Гітлера на стіні в хаті. При цьому додаються коментарі на кшталт: "ну, розкажіть тепер, що в Україні немає нацистів".
Під час боїв за Маріуполь почали з'являтися ролики, на яких мешканці звинувачували українських бійців, і полк "Азов" став головною мішенню цієї кампанії.
Азовці "прикривались цивільними", влаштовували свої бази обов’язково в дитячих садках, школах та лікарнях, а також чинили різноманітні злодіяння. Наприклад, "закатували молоду жінку та залишили на тілі свастику".
Сьогодні Росія "опитує" мешканців та збирає "юридичні докази злочинів "Азова" в Маріуполі".
Вже після полону маріупольського гарнізону була помітна спроба розколоти та протиставити "Азов" підрозділам ЗСУ, мовляв перші забирали собі більше їжі тощо. Ще одна точка докладання зусиль: провокування розколу між офіцерами та солдатами. Мовляв, офіцерський корпус ЗСУ вже став нацистським, а ось солдати – це простий народ України, з ними росіянам по дорозі.
Втім остання теза, яку намагався просувати пропагандист Сергій Марков, поступилася впливом іншій. Про те, що "нацисти" – це всі або більшість українців.
Коли стало зрозуміло, що бліцкриг проти України провалився, пропаганда перелаштувалася на новий лад: мовляв Захід все ж добре підготував ЗСУ, а кадрові військовослужбовці – теж нацисти. Нацистів "виявилося" набагато більше, ніж очікували.
Десь через місяць після вторгнення з’явився меседж: "в звільнених містах знайшли нацистські книги в бібліотеках та школах: ось чому потрібна повна денацифікація, починаючи з літератури та освіти".
План докорінної "денацифікації" запропонував 4 квітня на одному з головних медійних майданчиків Росії "РІА Новини" Тимофій Сергєйцев. Його статтю під назвою "Що Росія має зробити з Україною?" незалежні оглядачі влучно назвали маніфестом російського фашизму. Зокрема там йшлося, що назва Україна "не має бути збережена як титул для жодного повністю денацифікованого державного утворення".
Біолабораторії
Сюрпризом став довгограючий сюжет про існування біолабораторій та біологічної зброї в Україні під патронатом американців. Щоб надати ваги цій сенсації, у фінансуванні лабораторій звинуватили сина президента США.
Пригадалась стара історія 2020 року, коли Віктор Медведчук підняв інфо–хвилю про "15 військових біолабораторій США в Україні", яка, як виходить, робилася з прицілом на майбутнє її розгортання.
Схоже, що такий наратив просто відтворює аргументацію, з якою США вторгалися в Ірак у 2003 році. Там американці також шукали зброю масового ураження.
Тобто, які можуть бути до Москви претензії, якщо вона просто повторює те, що колись робив Вашингтон? І начхати, що жодних переконливих доказів існування біологічної зброї в Україні не виявиться. Американці в Іраку теж нічого не знайшли.
Історія з "таємною зброєю масового ураження" чітко лягає в русло російської пропаганди про так звані "прецеденти". Мовляв погані прецеденти необачно створює Захід, тому нехай не нарікає на Росію, яка просто бере приклад. Раніше Кремль жонглював "Косовським прецедентом" для пояснення створення і визнання ним низки сепаратистських псевдореспублік.
Адресатом казок про "біозагрози" є не лише Захід, але й малоосвічені та забобонні російські маси – середовище, з якого переважно рекрутуються учасники "спецоперації". Таких з телевізорів можна лякати (не соромлячись і не турбуючись про репутацію) спеціально створеною "генетичною зброєю проти слов’ян, яку мали розносити птахи".
"Росія за всю свою історію жодного разу ні на кого не нападала"
Наприкінці квітня пропагандисти в своїх телеграм-каналах вперше почали просувати в маси нову мету війни – захоплення морського узбережжя України.
Абстрактна "денацифікація" мотивувала слабо, тож стали заохочувати перспективою взяти Миколаїв та Одесу – "исконно русские города". Цей наратив циркулює і сьогодні. Напередодні Великодня росіяни транслювали меседж, що, мовляв, СБУ готує криваві провокації в храмах Одещини.
За старою більшовицькою звичкою поділу людей на своїх та ворогів народу, пропаганда почала цькувати "неправильних" росіян: реперів, музикантів, акторів, навіть чиновників та науковців, які не підтримали війну, або ж насмілилися відкрито підтримати Україну.
Ще один хід кремлівської пропаганди – створення з Кадирова та його бойовиків образу ледь не головної сили у війні. Схоже, що таким чином українців прагнули залякати страшними "бороданями", а також натякнути, що Україна буде упокорена так само, як колись розчавили незалежну Ічкерію.
Інший помітний технологічний прийом пропаганди полягає в тому, що вона будь-яку програшну для себе тему відразу перекручує і запускає дзеркальну кампанію: це Україна кидає своїх військових, це "Азов" підірвав Драмтеатр, це нелюди українці знущаються над нашими полоненими, це Україна не дає вивезти зерно. Це Україна та західні медіа заполонили світ "фейками про Бучу".
Так, зараз в Маріуполі пропаганда вирішує непросте завдання переконати жертв облоги і обстрілів, що місто знищили українці. І враховуючи, що маріупольці з березня перебувають в інформаційному вакуумі, росіяни розраховують, що на їхню картину світу можна впливати. А сам російський народ масово вірить, що інформація про злочини Росії – "фейки".
Періодично пропаганда любить посилатися і на західних журналістів, які мовляв, фіксують обстріли українцями мирних мешканців, знаходять підтвердження наявності неонацистів у полку "Азов", розказують світу про масову здачу української армії у полон.
У міжнародній тематиці Росія раскручивала тему, що економічна криза в США та різних країнах Європи – це наслідок конфлікту з РФ. Тому достатньо налагодити "прагматичні" стосунки, щоб криза зникла. Вивіз українського зерна став ще одним глобальним наративом, де Росія хоче продемонструвати свою миролюбність, конструктивність та бажання нагодувати людство.
Ще одна мантра – "Росія за всю свою історію жодного разу ні на кого не нападала". І паралельно російські ЗМІ лякають світ ядерною війною, погрожуючи нею Заходу.
Пропаганда переконувала, що українці несуть небезпеку навіть мирним мешканцям в Росії. Є неонацисти, які готували теракти в РФ за завданням СБУ. Є маса телефонних шахраїв, які саме з території України обманювали довірливих росіян. Також, українці під контролем СБУ масово постачали наркотики в Росію. У той же час росіянам пояснюють, що українцям забороняють дзвонити та спілкуватися з родичами в Росії, і саме тому вони не чують нарікань від своїх українських знайомих чи родичів на владу України.
Ще одна теза "погані українські біженці, за яких соромно і які вже набридли європейцям". Мовляв, українцям і самим ніяково від того, як "по-скотськи" поводять себе їх співвітчизники за кордоном. Натомість на іноземну аудиторію Росія просуває думку, яка добре лягає і в голови європейців, про те, що не можна засуджувати росіян, бо це расизм.
Після перших місяців для російських глядачів створили картинку, в якій Росія повертає своє, захищає російськомовних, українські військові розбиті, російська армія просувається повільно, бо уникає цивільних жертв.
В образі миротворця, який цінує життя людей, Путін навіть оголосив про припинення штурму Азовсталі, але це виявилось черговим спектаклем, бо штурм не припинився.
Америка підтримує націоналістів, провокує війну з метою посварити братніх слов'ян. Люди в Україні все ще одурманені бандерівською пропагандою. Але міста, куди вже прийшла Росія, починають жити нормальним життям, бо та забезпечує їх гуманітарною допомогою.
"И вновь продолжается бой…" Росія будує нову "народну імперію" навколо війни
Перспектива затягування "спецоперації" вимагала від пропаганди нових аргументів, і 9 травня російська "Парламентська газета", опублікувала статтю "Сила – в правде" Андрія Школьнікова та Андрія Ільницького (останній є радником міністра оборони РФ).
У публікації йшлося про ментальну війну Росії з Заходом, нову "народну імперію" та необхідність оновити еліту Росії завдяки війні.
"Відновлення Донбасу та інших територій Російського світу на території колишньої УРСР може, поряд із "Сибірським поворотом" стати ще одним Великим проєктом Росії. … Сьогодні російське суспільство найбільше довіряє Лідеру нації – Володимиру Путіну, а також Армії Росії, силовим структурам і РПЦ".
В середині травня почалося відпрацювання наративу про включення окупованих територій України до складу Росії.
"Вважаємо, що Херсон має велику перспективу, і що (область посяде) гідне місце в нашій російській родині. Ми на всіх чекаємо, запрошуємо співпрацювати – не треба нічого боятися, ми разом житимемо і працюватимемо далі", – говорив замглави уряду Росії Марат Хуснуллін.
На початку червня пропаганда заявила, що постачання західних артилерійських систем та РСЗО Україні, це перетин червоної лінії, і що "спецоперація" завершиться лише з виходом Росії на західний український кордон.
Почастішали згадки про можливі удари по центрам ухвалення рішень у Києві, що буде неодмінно зроблено "у відповідь на обстріл цивільних".
З 7 червня розпочалася інформаційна кампанія, яка триває і досі, на тему: українці безжально обстрілюють Донецьк. Так, 14 червня пропаганда заявляла про те, що ЗСУ свідомо стріляють по мирним мешканцям Донецька, і вже загинуло 5 цивільних серед яких дитина. І що це вже "перейшло всі межі".
Це схоже на втілення настанов, які зафіксовані в перехопленій СБУ методичці ФСБ. Там йдеться про те, що в пропаганді бракує драматичних сюжетів, тому росіяни не переконані в доцільності війни.
Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони України повідомив, що інформація про українські обстріли – це дезінформація для дискредитації ЗСУ. Швидше за все цивільні (не військові!) об’єкти в окупованому Донецьку обстрілюють самі росіяни з метою провокації для розпалювання антиукраїнських настроїв у місті. Крім того, так намагаються вплинути на громадську думку Заходу з метою блокування постачання зброї Україні.
Пропаганда намагається звинуватити і США у причетності до вбивства мирних мешканців через постачання зброї Україні. Мовляв, для Києва Донбас є чужою територією, а тому "українські бойовики" – термін, який все частіше приходить на зміну "націоналістам" – воюють не озираючись на шкоду для цивільних, бо вони їх ненавидять.
Прагнучи втримати контроль над окупованими територіями, у червні пропаганда намагалася загравати з українською мовою – топ–пропагандистка Маргарита Симоньян написала, що вислови на кшталт "будь ласка", "бачили очі, що купували" – це її, кубанські. Також вийшов кліп українською мовою про Азовсталь.
Ще один меседж – в Україні жахлива корупція, все розкрадається.
Відзеркалюючи власні загарбницькі цілі, росіяни активно поширювали твердження, ніби Польща планує захопити Західну Україну. Цим займається і білоруський диктатор Олександр Лукашенко: "Ми не можемо допустити, щоб нас поляки оточили. … І я колись сказав: ще українці попросять нас із росіянами, щоб ми їм допомогли зберегти цілісність" заявив він 17 червня.
Під червоним прапором Петра
Росія зробила радянський червоний прапор одним з символів вторгнення. А "іконою" пропаганди стала бабушка з прапором, яка зустріла з ним українських військових. Внаслідок зустрічі постраждав тільки прапор, не бабушка. Але пропаганда зробила з неї символ опору, малюючи на муралах і ставлячи пам’ятники. Піднялася хвиля в ЗМІ, емоції "не дамо кривдити ось таких бабусь, за це і воюємо" відчували багато росіян. Та про "скривджену" одразу забули після того, як з’ясувалося, що вона засуджує війну.
Під червоними прапорами, з поверненням пам’ятників Леніну, під літерою Z (про яку ще у радянському мультфільмі "Скарби затонулих кораблів" попереджали як про фашистську) увійшла Росія одну з найганебніших своїх війн в історії. Вінцем пропагандистського угару стало порівняння Путіним себе з Петром I.
За 300 років, за словами Путіна, "майже нічого не змінилося". "Дивовижно, якось приходиш до усвідомлення цього. Здавалося б Петро I воював зі Шведцією, щось там відторгав. Нічого він не відторгав – він повертав". Також диктатор згадав, що війна зі Швецією тривала 21 рік. "Він коли заклав нову столицю, жодна країна Європи не визнавала цю територію за Росією, всі визнавали її за Швецією". Схоже, таким чином, росіян намагаються підготувати до затяжної війни.
"На нашу долю теж випало повертати та зміцнювати (посміхається). Якщо ми будемо виходити з того, що ці наші базові цінності складають основу нашого існування ми, безумовно, будемо успішні у розв'язання задач, які перед нами стоять".
Нарешті, після 3,5 місяців війни пролунала наближена до правди аргументація – повернення в минуле, в часи імперських воєн, задля збільшення території та життєвого простору. Отже світ зіштовхнувся з появою нового "імператора", який повертає світ у "гру престолів" вже в 21 ст.
14 червня очільник "Роскосмосу" Дмитро Рогозін, у рамках нової інфохвилі погроз, закликав "покінчити з Україною". "Загалом те, що з'явилося на місці України, є екзистенційною загрозою російському народу, російській історії, російській мові та російській цивілізації. Якщо не покінчимо з ними, як на жаль, не покінчили з ними наші діди, доведеться гинути, але закінчувати ще більшою ціною нашим внукам. Тому давайте краще ми з цим покінчимо. Раз і назавжди. Заради наших онуків". У відповідь Twitter заблокував акаунт Рогозіна. То де ж справжній неонацизм?
"А правда, що у вас в Україні неонацисти?"
Що ж вдалося російській пропаганді? Переконати масу росіян, що напад на колись "братній український народ" це нормально, що знищений Маріуполь та смерть десятків тисяч його мешканців – так можна. "Війни не буде, але буде така боротьба за мир, що каменя на камені не залишиться", – жартівники радянської епохи були праві, хоча і не здогадувалися, що ареною війни стане сам колишній СРСР.
Дослідження "100 днів. Українці та війна" показало, що у половини українців з міст, віком від 14 до 55 років є родичі та знайомі в Росії. З них дві третини (64%) спілкувалися з росіянами після початку повномасштабного вторгнення.
Які результати спілкування напряму?
40% українців відповіли, що їх знайомі росіяни висловлюють їм підтримку, а саме: 27% співчувають українцям і 13% критикують дії та політику РФ.
23% українців кажуть, що росіяни переповідають їм тези російської пропаганди та намагаються переконати, що РФ визволяє Україну.
5% демонструють агресивне ставлення до України.
8% говорять, що обидві сторони є винними. І
ще велика частина – 23% – намагаються уникати обговорення теми війни. Цікаво, що такі настрої не змінилися з 50–го по 100–ий день війни.
За приблизними оцінками, можна припустити, що десь 7–10 млн росіян продовжують спілкуватися зі знайомими та родичами з України. Відповідно це є ресурсом донесення до них альтернативної інформації.
Як показав досвід, найкраще росіяни готові сприймати конкретні історії з життя свого родича та знайомого. Хоча, звісно такі розмови є скоріше інвестиціями у майбутнє та не в змозі зупинити війну "сьогодні на сьогодні". Проте поступово поява альтернативної інформації впливає на мотивацію російських військових вести несправедливу війну.
Сюжети пропаганди за принципом психологічної проєкції розкривають спосіб мислення та дій самого російського режиму. І хоча часом вона діє передбачувано, завдяки своїй мосовості вона справляє враження на росіян та необізнаних іноземців.
Так, мусимо визнати, що російській пропаганді в світі серед пересічних людей вдалося причепити саме до України ярлик "там є нацисти". У це продовжує вірити величезна кількість людей, в тому числі, журналісти.
Автор цього матеріалу спілкувався з фіксером, який розповідає, що для більшості італійських, французьких та німецьких журналістів, які приїздять в Україну, "базовим налаштуванням" є те, що "в Україні присутні неонацисти, наприклад, в "Азові". Так само, приміром в Іспанії, громадська думка сповідує переконання, про існування неонацистів в Україні.
Ще легше в лякалку про українських неонацистів вірять люди не з західного світу, особливо в країнах, де процвітав антиамериканізм, ще постколоніальної закваски. Тому, ситуація на інформаційному фронті не така райдужна, як українцям хотілося б вірити. Є багато роботи з поширення правди.
Що не вдалося російські пропаганді? Креативний клас росіян, творча меншість – від музикантів до вчених, все ж, великою мірою, не підтримав напад. Так само як і еліти Заходу, поступово розглядають брехню за потьомкінським фасадом Росії, за її імітацією та симулякрами цивілізованого життя, якими прикривається тваринна суть з бажанням домінувати. Українська демократія, народ, показали свою стійкість, у тому числі інформаційну.
Централізована регулярна армія пропаганди РФ зіштовхнулася з народним інформаційним спротивом України, в які кожен громадянин робить свій той чи інший внесок у спільну справу.
Хоча наступні виклики вже очевидні – українська єдність політичного класу та суспільства під час війни потребує усвідомленої роботи над нею. А машина російської пропаганди, яка часом і буксує, все ще продовжує спотворювати інформаційну картинку світу, щоб у мутній воді ховати свої злочини. Проте з дна цієї калюжі їй не піднятися.
Денис Самигін, спеціально для УП та Центру стратегічних комунікацій
УП 100. Поза межами можливого
"Украинская правда" представит свой второй в истории рейтинг лидеров - сотню украинцев, которые делают наибольший вклад в независимость и будущее Украины.
