Ненадолго оккупированные территории. 10 причин, почему они вернутся под контроль Украины
Тимчасово окуповані території. За останні 8 років це формулювання закарбувалося у свідомість кожного українця. Але давайте будемо відвертими. Чи кожен з вас сприймав серйозно слово "тимчасово"?
Вголос ви відповісте: звісно ж, так! Але в глибині душі принаймні частина українців попрощалися з Кримом та Донбасом якщо не назавжди, то надовго.
От і зараз, почувши про можливий псевдореферендум на Херсонщині, хтось має відчуття дежавю: знову 2014 рік, тільки з "ХерНР" замість "ДНР".
У хвилини відчаю уява малює песимістичні сценарії. Знову лінія розмежування, тільки вже західніше. Знову зменшення території України. Знову "тимчасово", але насправді на роки.
Але ні!
Ще до війни Президент Володимир Зеленський попереджав: Україна-2022 – це не Україна-2014. Наведу 10 причин, чому це справді так, і чому "ХерНР" не проіснує довго навіть на екранах раша-ТБ.
Перше: цього не хоче сам путін. Ніякі лінії розмежування не влаштують нинішнє російське керівництво.
Якщо мета – "звільнити Донбас", то що робили росіяни в Бучі?
Якщо мета – сухопутний коридор в Крим та вода в Кримський канал, то навіщо брати місто Херсон на іншому березі Дніпра та намагатися йти на Миколаїв?
Їх мета – вся Україна. Тому "просто віддати Херсон" не вийде. Єдиний прийнятний вихід – захищати свої землі і своїх людей.
Друге: цього не хочуть самі мешканці. Референдуми 2014 року звісно ж, були фейковими. Але факт залишається фактом: принаймні частина населення все ж симпатизувала росії. З того часу ситуація змінилася сильно. А після 24 лютого – кардинально. Я знаю, про що кажу.
Ми постійно знаходимося на зв'язку з нашими місцевими депутатами та головами громад на окупованих територіях.
На Херсонщині, щоб зняти картинку для росЗМІ, людей з прапорами доводилося збирати штучно, як масовку на малобюджетне кіно. А от мітинги за Україну збираються регулярно, незважаючи на реальний ризик для здоров'я і навіть життя.
Третє: професійна озброєна армія. Відмінність з армією зразка 2014 року не треба й пояснювати.
Четверте: мотивовані українці. Якщо ви не служите в армії – ви точно допомагаєте їй. Якщо у 2014 році хтось міг сказати "не моя війна", то зараз такої опції просто немає.
П'яте: можемо показати приклад. Київська, Сумська, Чернігівська області були частково окуповані ще в перші дні війни. Окремі групи російських військових заходили навіть до столиці.
Зараз там немає орків, відновлюється мирне життя, будується критична інфраструктура. Ворожа пропаганда подає це як "добру волю путіна". Але ми розуміємо, що без героїчного спротиву ЗСУ ні про яку добру волю не йшлося б.
Шосте: Україна краща за Росію. Навіть з точки зору прагматичної людини, не схильної до патріотизму.
У 2014 році північний сусід ще міг привабити когось "високими пенсіями". Сучасні російські солдати крадуть з домівок українців пральні машини та білизну, поки їх дружини скуповують цукор та ламають голову, як зняти гроші з банку. А російський паспорт стає токсичним в багатьох цивілізованих країнах світу.
Вільні вибори, безвіз, свобода слова – все це від нинішньої росії далеко, як зірки.
Сьоме: зброя. У 2014 році Захід надавав нам два види озброєнь: занепокоєння та велике занепокоєння.
Зараз для військової підтримки України спеціально збираються представники 40 країн на базі Рамштайн. Це просто дружній жест, а здоровий прагматизм: кожен розуміє, що може стати наступним. Хтось скаже, що путін ніколи не ризикне напасти на НАТО? Come on, він вже на Україну "ніколи не напав"!
Восьме: дипломатична підтримка. Іноземні партнери вже дали зрозуміти путіну: припинення бойових дій без звільнення українських територій означатиме подовження санкцій.
Як бачимо, путіну не вдалося роз'єднати Захід: на бік України стали усі. Нещодавно я виступала в парламенті Естонії і мене вразило, як одна з найменших країн Європи щиро допомагає Україні.
Дев'яте: зраду видно. Минули ті часи, коли вчорашній прихильник "республік" міг переодягнутися у вишиванку і зробити вигляд, що носив її завжди.
Цифрова трансформація України – це не лише застосунок Дія. Це штучний інтелект, веб-камери, чатботи та багато інших неприємних сюрпризів для зрадників. Та й сховатися за мандатом проросійської партії вже не вийде – такі політсили ми законодавчо заборонимо, як би вони не переставляли у своїх назвах літери О, П, З та Ж.
Десяте: росія своїх кидає. Про покинуті на полі бою трупи та про кількість цих трупів мешканці прифронтових територій знають не з телевізора. Якщо путін поводиться так з "військовою елітою" – чи буде він опікуватися "звільненими" громадянами?
Зрада на користь нинішньої росії – не соціальний ліфт, а радше соціальний "Титанік".
А головне – ми вже звільняємо окуповані території. Крок за кроком. Просто про це не завжди можна говорити вголос, щоб не зашкодити нашим захисникам. Тому в нинішніх реаліях коректніше вживати термін "ненадовго окупована територія".
Херсон буде звільнено. Ми приїдемо сюди по дорогах "Великого будівництва", сховаємося від сонця під платанами, почуємо пронизливий заклик "ма-аршруточка Скадовськ!", вип'ємо пива "Дрофа" з крафтовим Мар'янівським сиром, дізнаємося місцеві новини з газети "Гривня", пропливемо на човні по єрікам в дельті Дніпра та влаштуємо фестиваль чорного гумору в Чорнобаївці.
Херсон – це Україна! Тримаймося і віримо в ЗСУ!
Олена Шуляк
