Украинская дерзость – основа построения нового общества

Спецпроєкт НАЗК "UKRAINE NOW. Візія майбутнього"

Ця війна показала, що Україна обрала дещо більше, ніж традиційні європейські цінності. Україна й українці вийшли на новий рівень, який є знаковим для всього світу. Про це ми говорили в інтерв'ю для спецпроєкту НАЗК.

Війна йде не тільки на фронті й не тільки в тилу. Вона йде у свідомості. Типологія війни дуже широка. 

Ми з колегами говоримо про сім рівнів, ключовий із яких – цивілізаційний вимір. Саме він визначає зміни, які відбуваються в суспільстві. 

З одного боку, ми наче задекларували цей вибір ще при народженні Русі, при народженні України, при народженні України незалежної в 1991-му році. 

Кожного разу ми робимо цей вибір – умовно європейський – приєднанням до європейських цінностей, європейської спільноти, але завжди з'являються якісь нові риси й цінності, важливі для нас.

Перше та ключове: в основі української нації воля – ключове прагнення. І це дає нам можливість не просто ввійти до країн першого світу, а бути тією країною й тією нацією, що визначає Новий світ. Бо воля є ознакою Нового світу.

Друге: увесь світ перебуває у фазовому переході. Ми всім світом змінюємо своє ставлення до того, що є найважливішим. 

З одного боку, наче почалася цифрова ера – мало б менше цінуватися життя, свобода слова. Бо в цифровій ері ти можеш створити будь-яку реальність. Але як по-різному скористалися цифровою ерою різні нації. 

У Росії вона дозволила краще, швидше маніпулювати суспільством, створювати картинку світу, що не має нічого спільного з істиною. А в іншому світі, тому, який ми звемо світом доріг, інновацій, світом пошуку, інтеграцій, об'єднань, "цифра" дала розуміння крихкої природи людини та середовища.

Тому дуже важливою для всього світу стала людина.

Україна тут показала приклад людяності всьому світу. Воля в поєднанні з людяністю – це друга ознака України. 

Читайте також: Нам треба позбутися українського гена нарікання

Третя – самоіронія. У найжахливіші часи ми зберігаємо спроможність жартувати, кепкувати з самих себе, спроможність не ставитися до себе надто серйозно. 

І коли на цьому фоні з'являються політики, які все ж таки намагаються скористатися ситуацією, сфотографувати себе в броніку чи зробити щось, що явно не вписується в цю щирість, відкритість, людяність, розуміння, прагнення волі – воно стає очевидно лицемірним. Суспільство цього не сприймає. 

Отже, самоіронія. Вона завжди була нашою притаманною рисою, а зараз проявилася ще сильніше. І, звичайно, постійне прагнення змін: ми продемонстрували його в 19-му році, у 13-14-му роках, протягом 31-го року нашої новітньої історії. 

Воля, людяність, сміливість, щирість, самоіронія, прагнення змін і розвитку – складові формування нової української ідентичності, української нації. Зрештою, цим ми й дивуємо. Спроможність дивувати – це також наша ознака.

Ключова наша помилка за ці роки – намагання побудувати сильні інституції. А світ сильних інституцій пішов у минуле. Набагато ефективнішими стають не сильні, а адаптивні й гнучкі інституції.

Вони, звичайно, мають ознаки сильних, але в них інклюзивність стає набагато важливішою. 

Відмова від ієрархічності в державі стає красивою ознакою. Наприклад: так, звичайно, обороноспроможність країни базується здебільшого на ЗСУ, але насправді гіршим сценаріям запобігли зокрема й волонтери, територіальна оборона, люди, які пішли на захист самостійно. Вони стали тим вирішальним фактором, який якраз дозволив Збройним силам бути більш ефективними. 

Читайте також: Масова ініціація та наративний джавелін. Польові нотатки трансформації суспільства

Релокація бізнесу: держава фактично 6 тижнів готувала процедури, процеси, моделі й допомогла на поточний момент чималій кількості бізнесів. 

Наприклад, лише в одній бізнес-спільноті Board, що налічує 1100 бізнесменів, ми допомогли в релокації декільком сотням бізнесів за цей час. І так само CEO Club та інші бізнес-спільноти, які, як виявилося, є набагато ефективнішими й швидшими, ніж держава.

Фокусування, спроможність навести лад у тому, де сфокусувався, і зв'язаність – от що виявилося ключовими перевагами цієї нової, гетерархічної системи. І в ній корупція стає неефективною. Вона не дозволяє досягнути власних цілей, бо ти випадаєш з побудови суспільства. 

Корупція, яка дозволяла займати певний шар в ієрархії й давала доступ до ресурсу, у гетерархічній системі просто зникає. Там немає такого підґрунтя. Але є багато інших моментів.

Я впевнений, що ми ще будемо битися з корупцією. Ця війна не виграна – вона попереду. Чому? Після перемоги ми потрапимо у відновлення української інфраструктури, а потім, її модернізацію. Це буде вже не один-два мільярди прямих іноземних інвестицій. 

Інвестицій має бути, з досвіду країн у післявоєнні часи, під 25% довоєнного ВВП. Тобто 50 мільярдів доларів на рік. Це будуть великі гроші. Це будуть гігантські будівництва. І в них, звісно, з'являтимуться нові олігархи будівельних, дорожніх чи інших матеріалів. 

Буде велика спокуса взяти участь із боку держави, розподілити державні кошти. Чи спроможемося ми побудувати той фонд відновлення, який би унеможливив корупцію? 

Ще одна ознака – гідра корупційна базується на державному бюджеті, на спроможності смоктати з нього гроші. Prozorro ж насправді був одним із інструментів, аби відірвати цю корупційну гідру від держбюджету. Але ще є митниця, ще є те, що виводиться з-під Prozorro – локальна корупція, місцева, маленька. Ось як її викорінити – це питання із закріплення української нації, українських цінностей. 

Це питання освіти, до якої ми будемо змушені повернутися, тому що Нова українська школа – не про заборонити червону пасту вчителям перших класів, а про навчити дітей мислити креативно, критично, рефлексивно тощо. І так само тепер навчити дорослих.

Саме поняття олігархів – із рівня наукової абстракції. Бо коли ми подивимося всередину, бачимо, що вони великі платники податків, не мають насправді великих самостійних фракцій. Вони намагаються впливати на владу, але водночас не є домінантними. 

Словом, питання з олігархами в нас надто традиційне, що не дозволяє бачити й інше зло – це місцеві барончики, локальна кумовщина.

Зараз війна демонструє, хто є хто: хто тікає, хто є справжнім злом, а хто допомагає. Хто залишається в Україні, прагне її відновлення. 

Я б, звичайно, зробив у країні рівні можливості для розвитку бізнесу – й великого, і малого. Я би відокремив великий бізнес від політики, не даючи можливості впливати й формувати політику. 

Натомість ми маємо дати бізнесу ефективне державне управління, коли держава опікується зростанням кредитоспроможності й кредитними рейтингами, залученням інвестицій, створенням середовища для інновацій тощо. Тоді, мені здається, для великого бізнесу не буде сенсу намагатися вплинути на владу, якщо вона позитивно впливає на розвиток країни. 

Пріоритети змін для мене абсолютно зрозумілі. Насамперед повинна бути проведена судова реформа. Маємо мати суди, що будуть непохитною точкою довіри в країні. На рівні такому, який маємо зараз до ЗСУ. І ми повинні в будь-який спосіб це зробити, чого б воно не вартувало.

Читайте також: Ми вийдемо з цієї війни абсолютно іншим суспільством

Друге: головною людиною в країні на цей фазовий перехід буде людина, яка творить. Інноватор, підприємець, буде будь-який креатор, який створює щось нове в країні. Нове для економіки, нове для культури, освіти, розуміння чи сприйняття країни у світі. 

Ця людина має стати в пріоритеті, і на неї держава повинна спрямувати свій обмежений, а можливо, уже безмежний (завдяки нашим партнерам) фінансовий ресурс. 

Відповідно, не відбудовувати стару інфраструктуру, а будувати нову: модерні міста, модернову логістичну інфраструктуру. 

Не відбудовувати школи, а подумати, якою має бути наша нова система освіти, і будувати простори для цих шкіл. 

Можливо, нам не потрібні коробки, можливо, нам потрібно зробити так, щоб це були коворкінги для дітей, а не класруми. 

Побудувати нові університети, а не відновлювати старі. Не Президентський університет за старими лекалами, а одразу інноваційний центр, центр аутсорсингу фахівців, центр як кадровий клуб тощо. 

Звичайно, дуже складно називати війну можливістю. І жодній нації не можна побажати проходити те, що зараз проходить Україна. Але це і є точка неповернення – точка відкриття для нас Нового світу можливостей. 

31 рік ми йшли пустелею, і ця велика подорож не формувала в Україні нації. Тому народ змушений був постати перед війною для того, щоб це зробити.

Нація формується або у великій подорожі, або у великій війні. 

У національно-визвольній війні, яка зараз ведеться в Україні. І її гаряча фаза фактично стала наслідком того, що за 8 років суспільство все ж таки не зрозуміло, що нам треба радикально змінитися. 

Зараз ми ці зміни проходимо. Звичайно, не всі. Звичайно, це шок. Після шоку буде відкат – і велика кількість людей намагатиметься повернутися до минулого життя, а не творити нове. Із цим нам теж доведеться певним чином жити та перемагати. 

Але Україна отримала унікальний шанс стати не просто членом європейської родини, Європейського Союзу чи глобальної системи безпеки, а бути лідером у творенні нового світу. Це зухвало. 

Зухвало для країни, яка не може звільнити Маріуполь. Зухвало для країни, у якій зараз гине велика кількість людей, у якій цього року вдвічі скоротиться економіка. Це дуже зухвало. 

Саме українська зухвалість є основою побудови нового суспільства. Ми не маємо більше підлаштовуватися під когось. 

Ми маємо заявляти світу свою модель, своє прагнення, свою візію, й настільки зацікавити світ, що він захоче Україну розглядати як майданчик тестування Нового світу. Цією можливістю потрібно скористатися.

Андрій Длігач, доктор економічних наук, бізнес-стратег, футуролог, голова Advanter Group, співзасновник бізнес-спільноти "Board" та Центру економічного відновлення, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Проєкт "UKRAINE NOW. Візія майбутнього" реалізується YFPR за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС (EUACI) – провідна антикорупційна програма в Україні, що фінансується ЄС, співфінансується і впроваджується Міністерством закордонних справ Данії. Мета проєкту – окреслити бачення розвитку України після перемоги у війні з росією. В інтерв'ю з відомими українськими діячами, мислителями та лідерами думок ми шукаємо відповіді на питання про те, як змінюється держава сьогодні та якою вона має стати завтра.