От раскола до сплоченности: какой путь прошли украинцы за последние годы и месяцы
Війна вплинула на всіх нас, російська агресія відбилася на житті кожної української родини. Водночас постають питання, на які ми будемо тривалий час шукати відповіді, осмислювати їх.
Зокрема, що відбувається з імперськими російськими наративами сьогодні, із прорадянською спадщиною, яка час від часу відтворювалася у ставленні до влади, поведінці громадян, подекуди й політичному дискурсі?
Ставлення до минулого суттєво впливає на проєкцію формування майбутнього. Зміни у ставленні до минулого трансформують як суспільний простір, так і маркують символічний, той, що нас оточує.
На початку травня соціологічна група "Рейтинг" опублікувала результати загальнонаціонального опитування, присвяченого ідеологічним маркерам війни.
Загальний висновок: після 24-го лютого українське суспільство позбулося ностальгії за радянським минулим (лише 11% респондентів жалкують за розпадом СРСР).
Зросла частка українців, які позитивно ставляться до таких українських історичних постатей, як Іван Мазепа, Симон Петлюра та Степан Бандера. Тепер таких більшість, хоча в імперському російському дискурсі вони були ворожими персонами нон ґрата.
На очах відбувається переосмислення свята 9-го травня, ролі ОУН – УПА у боротьбі за незалежність.
Ставлення змінює й символічний простір наших міст – зростає підтримка перейменування вулиць та демонтажу пам'ятників, пов'язаних з росією, імперською історією рф, яка міцно тримала Україну.
У відповідь на російські офіційні наративи, що Україна – це антиросія, зіпсована Заходом, заперечення ідентичності, в Україні відбувається процес осмислення українського минулого як європейського, затвердження ідентичності та формування погляду на себе самих поза російькими впливами та авторитарними ідеологемами.
Ми позбуваємося усього "радянського" і починаємо гучніше говорити про те, що українці – це європейці, а Україна – частина цивілізованого демократичного світу. Фактично форпост, який боронить вільний світ від авторитаризму.
Поміж тим, значний відрізок незалежності українське суспільство було розколотим.
У нас одночасно "жили" декілька дискурсів, два з яких домінували:
- один – реформаторський, орієнтований на європейську демократичну Україну;
- інший – пострадянський, який експлуатував романтизовану ностальгію за епохою СРСР.
Така амбівалентність добре проглядалася на електоральній карті. Західна частина країни, до Дніпра, дивилася у бік Європи, східна – орієнтувалася переважно на північного сусіда.
Розколотість сильно гальмувала модернізацію країни, адже це дозволяло спекулювати на історії, культурі, наближенні до рф. Подекуди громадяни прагнули до взаємосуперечливих речей. Хотіли зберегти державний патерналізм, але й намагалися створити умови для приватної ініціативи та розвитку бізнесу.
І те, й інше виходило погано. Поки наші сусіди (Польща, Словаччина, Угорщина) проводили реформи та інтегрувалися в ЄС та НАТО, ми здебільшого тупцювали на місці. А рішення стосовно України ухвалювалися у світових столицях крізь призму російських інтересів.
Тригером для змін став 2004-ий рік, коли Україна вперше відчула реальну небезпеку з боку росії.
Після Помаранчевої революції пострадянська трансформація набула іншої динаміки. Схід та Захід разом, початок дискусії про історичну спадщину.
Проте ці процеси відбувалися на тлі відсутності прагнення у політичних еліт до реальних прозорих трансформацій, протидії корупції, демократичної зміни системи. Окрім того, чимало колишніх українських комсомольців у владі відтворювали старі норми врядування.
2014-ий рік остаточно позбавив ілюзій. Окупація Криму й частини Донецької та Луганської областей з боку рф переконали нас, що туди, де панує "російський мир", приходить війна.
24-те лютого дало вирішальні відповіді на всі запитання.
Напівтони, нашарування пропаганди, історичні маніпуляції залишилися у минулому після перших ракетних обстрілів наших міст.
Це видно з опитування групи "Рейтинг" та інших соціологічних служб. Прагнення безпеки та спільне бачення майбутнього, у якому немає місця трактуванню України як російської зони впливу, колонії, сателіта, об'єднало і згуртувало українців.
Ми виграли битву з минулим у нашій свідомості. Однак єдність і згуртованість не є 100-відсотковою гарантією успішної модернізації країни. Конфлікти будуть, і це нормально для демократичного суспільства.
Але це буде потім. Головне зараз – вистояти і перемогти. А після цього використати історичний шанс стати сильною, стійкою та успішною країною.
Юлія Тищенко, співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості
