Памяти семьи "азовцев", погибших в Мариуполе

Сьогодні день сім’ї. І я хочу розказати історію родини, яка була мені дуже близькою. Вони загинули тут, в Маріуполі. 

Таран Віталій та Таран Алла. Обоє з Красногорівки, виїхали у 14 році. Стали волонтерами. В полку "Азов" майже від початку його створення. Працювали на кухні. А потім оформилися вже на службу.

Алла була діловодом, Віталій – начальником фінансів. В одному з боїв отримав поранення, але в госпіталь не пішов. Залишився зі своїм підрозділом. 

Вони одружувалися в "Азові". Їхня родина народилася тут, і так само тут ставала більшою. Їхній син теж народився тут, в Маріуполі. 

Вони до останнього були разом. І пішли один за одним.

Це реальні люди. Справжні. Молоді та спраглі до життя. 

Аллочка колись працювала перукарем, робила манікюри. І хотіла, щоби усе навколо було красиво. Завжди була душею компанії. Ініціативна, все під руками горіло. 

Віталік завжди переживав за інших більше, ніж за себе. Мав чудовий голос і дуже класно співав.

Скажу так: страшно, коли психіка адаптується і захищається, щоб все це витримати. Витримуєш. А потім гинуть твої рідні. Ціла родина. 

Спочатку чоловік – мій друг – Віталік Таран, він загинув 15 квітня. Алла стала вдовою. А потім 8 травня російська авіабомба вбила і її. Малюк залишився повним сиротою. 

Ми дружили. Аллочка хрещена мого сина. 

Двоє Героїв померло. Не стало цілої родини. І я нічого не міг зробити…

Я, все командування, всі ми цілодобово боремося за спасіння наших військових. 

І це історія лише про одну родину. Але ви маєте зрозуміти, що тут йдуть у засвіти цілими сім’ями. Навіть зараз. 

Сьогодні міжнародний день сім'ї. Згадайте про Аллу та Віталія, коли будете думати про свої родини та обіймати своїх коханих. 

Згадайте про те, що ці молоді і красиві люди зараз гинуть, захищаючи нашу землю.

Святослав Паламар "Калина"