Одержать победу – дойти до конца

Розуміння владою того, що варто вважати перемогою України у війні відчутно прогресує. Якщо на початку своєї каденції Президент заявляв про "мир в очах Путіна" і "просто пєрєстать стрєлять", після початку повномасштабного вторгнення вершиною мрій Зеленського було "вийти на кордони до 24 лютого", то сьогодні він уже впевнено заявляє, що перемога — це повернути всі свої окуповані території, включно з Кримом.

Ми чекаємо на перемогу у війні з Росією. Ми віримо в цю перемогу. Проте, не всі мають розуміння, що вважати нашою перемогою.

Чи буде перемогою припинення вогню?

Чи буде перемогою вигнання російської армії з українських територій, захоплених після 24 лютого?

Чи буде перемогою звільнення всіх окупованих територій України, включно з Кримом?

Відповідь на всі питання: "так". Це все, безперечно, перемоги, проте лише тактичні, короткострокові. Такі ж, як звільнення Ірпеня, Бучі чи Гостомеля. Але всі ці перемоги не усунуть загрозу з боку Росії.

За 8 років перманентного "перемир’я" на Донбасі ми переконались, що, по-перше, домовленості з Росією не працюють, а, по-друге, бойові дії низької інтенсивності, які ми постійно мали на сході, не означатимуть ані перемоги, ані припинення війни. Паузи в бойових діях будуть використані ворогом для перегрупування й підготовки нових атак.

Навіть звільнення всієї території України для Кремля буде лише паузою, хай навіть на десятки років. Це буде відкладена війна. Ми передамо її в спадок нашим дітям, замість того, щоби вирішити російську проблему тут і тепер.

Подібне вже траплялося в нашій історії. Так, в 1649 році козацьке військо під проводом Богдана Хмельницького, вщент розбивши польську армію відкрили собі шлях на Варшаву. Однак Хмельницький натомість вирішив укласти невигідний Зборівський мир, тим самим, давши змогу полякам відновитись, перегрупувати свої сили і знову атакувати козацьку державу. У результаті шанс на здобуття незалежності було втрачено.

Його наступник, Іван Виговський, рівно через 10 років отримав шанс зруйнувати Москву, адже знищив усе боєздатне російське військо в битві під Конотопом у 1659 році. Однак цей шанс теж був змарнований через взаємопоборення та незгоду поміж козацтва, і незалежність України була відкладена ще на сотні років.

Натомість Радянський союз у 1945 році не обмежився звільненням власної території від німецьких військ, а дійшов аж до Берліна, щоби повністю знищити свого ворога. Тому що недобитий ворог завжди готує реванш.

Правда полягає в тому, що ані Україна, ані світ не почуватиметься в безпеці, доки існуватиме Росія у її нинішньому вигляді. 

Немає кращої гарантії безпеки України, аніж знищена Москва. Немає кращих союзників України, ніж національно-визвольні рухи всередині Російської імперії.

Президент слушно говорить про значні людські жертви, які понесе українська армія в разі наступу на укріплені позиції росіян на Донбасі чи в Криму. Але він не враховує важливого чинника – Путін наступатиме на Україну й не зупиниться доти, доки він матиме для цього сили. Й українці, на жаль, у будь-якому разі нестимуть значні втрати. 

Якщо ж ми знищимо всі боєздатні окупаційні війська в Україні, Росії не буде чим захищати навіть Москву.

Ядерна зброя – це єдиний серйозний стримуючий чинник, проте її неможливо буде використати проти диверсій, бунтів, переворотів і національно-визвольних повстань у самій Росії. І це саме той напрям, яким варто активно займатися українським спецслужбам.

Сьогодні Україна знову отримує історичний шанс повністю знищити свого ворога, і ним необхідно скористатися.

Дмитро Сінченко, 1-й окремий батальйон Української Добровольчої Армії