Почему важно усовершенствовать военную медицину на фронте

Одразу прошу не сприймати цей текст як критику когось. У нас іде війна і на ній не буває ідеальних рішень. Але час минає, нашу систему треба вдосконалювати, а помилки мінімізувати.

Мова піде про військову медицину – те, що зберігає безцінне життя і здоров’я наших воїнів. 

Перше, з чого почну – це знання. Їх дуже бракує. У випадку поранення на "нулі", як правило, боєць надає допомогу сам собі або ж це робить його товариш чи військовий медик, якщо він є, і якщо він поряд. Далі йде евакуація, і вже після цього до роботи стають лікарі шпиталю. 

Від поранення і до потрапляння в шпиталь можуть пройти години! Тому знання самих військових про першу допомогу – це дуже важливо.

На законодавчому рівні треба закріпити, що не допускається на фронт боєць, який не пройшов тижневі курси з тактичної медицини.

Треба збирати тренерів для всіх військових частин. Відкривати центри, вписувати цю позицію у військові доктрини.

Через елементарний брак знань ми втрачаємо людей там, де не мали б цього робити. 

Йдуть кращі з кращих, лише тому, що не навчили накладати турнікет, а це 3 дні практики. Ми не можемо і не маємо собі такого дозволяти!

Друге, про що хочу сказати, це логістика, обладнання та забезпечення. 

Ви бачили, що лежить у аптечці військових? Якщо аптечка є, то у більшості випадків там турнікет, або навіть джгут Есмарха, та бинт. А має бути затверджений перелік з десятка позицій.

Багато поранених помирають від втрати крові ще під час евакуації. 

Є точки фронту, де взагалі немає реанімобіля, щоб нормально довезти пораненого до шпиталя з крапельницею після втрати крові. 

Або реанімобілі перебувають у дуже поганому стані. І тут ідеться не про супер броньоване авто. Мова про звичайну карету швидкої допомоги – таку, що є в кожному населеному пункті. Повторюся: від "нуля" до шпиталю можуть пройти години. І вести пораненого доводиться у дуже важких умовах. 

Третє – медичний персонал. Це шок, але на деяких позиціях немає лікарів-хірургів. 

Я навмисно не буду називати міста або місця, щоб не інформувати ворога, але я знаю конкретно точки, де можна зробити мінішпиталі (не за 70, а то і за 100 кілометрів від лінії фронту, як зараз). Однак є проблема – лікарі роз'їхалися. 

Є хірург – немає анестезіолога або навпаки. Є обладнання – немає кому працювати або знову ж таки навпаки. 

Звичайно, я припускаю, що лікарі, які працюють біля самої лінії фронту, мають отримувати значно більшу зарплатню. Це вже справа депутатів та уряду.

Але я не вірю, що в усій країні не знайдеться лікарів у необхідній кількості для порятунку життя воїнів. Значить, щось працює не так, і цій проблемі не приділяють уваги.

Я написав свої думки дуже коротко. За освітою я не є медиком чи військовим. Лише описую ситуацію, яку сам бачив. Сподіваюся, цей текст зацікавить урядовців, мені точно є що запропонувати. 

Я знаю, як важко працюють міністри в умовах війни. Важко, як ніколи. Знайти зброю, доставити її, вирішити питання з пальним тощо. Але і теми, що рятують життя наших воїнів, ігнорувати не можна. 

У перші дні війни в нас було завдання вистояти за будь-яку ціну. Сьогодні вже 80-ий день війни, час іде й треба проводити якісні зміни навіть у таких складних умовах.

І особливо важливо працювати над питаннями забезпечення фронту, адже саме тут здобувається наша перемога!

Слава Україні!

Єгор Фірсов