Буча – это план. Они хотят, чтобы мы озверели и потеряли поддержку мира
Після Бучі і всіх інших міст, повідомлень про зґвалтування дітей, жінок, спалення цілих родин я три дні нагадувала собі тигра у клітці.
Мене захопила ненависть та жага помсти. Настільки, що кілька днів тому я подзвонила Патріку Дебуа – католицькому священнику, який вже багато років документує злочини проти людяності у різних країнах і якого я дуже поважаю. Так, для того, щоб взяти інтерв’ю. Але насправді мене особисто цікавило одне питання: чи це нормально відчувати таку запеклу ненависть до людей, які це вчинили. Тому що я ніколи не думала, що здатна на такі почуття.
Він сказав, що це нормально. Що дуже складно не відчувати, коли вбивають твоїх рідних, нищать міста, життя, все, що ми будували. Як інакше можна перемагати ворога?
Вчора я вирішила перечитати вночі "Другу Чеченську" Ганни Політковської. Все, що роблять зараз російські військові в Україні, вони робили із чеченцями у 90-ті та на початку 2000-х. Зґвалтування, мародерства, вбивства цілих родин, вони їх не вважали за людей, будемо чесними.
У своїй книзі Політковська розповідає як це радикалізувало людей. І я чітко розумію зараз!
Буча – це стратегія російського керівництва, це не "самоуправство" військових. Це зроблено навмисно. Аби посилити нашу ненависть, радикалізувати та щоб у нас врешті-решт зірвало дах.
Читайте також:
Ми знаємо до чого це призвело у Чечні. Маргіналізувало спротив, перетворивши людей на вигідних пропаганді терористів та екстремістів.
Тому ми маємо цього не допустити. Маємо не озвіріти, хоча триматися із кожним днем все складніше. Але вони цього добиваються.
Хочуть, щоби ми озвіріли та втратили підтримку світу. Залишились один на один із ворогом.
У мене немає відповіді на запитання як цього уникнути. Але скажу про те, що допомагає мені особисто:
1. Чим більше зла я бачу, тим більше хочу робити для жертв цих злочинців. Допомагайте постраждалим – одягом, грошима, розповідаючи їхні історії.
Жертвам потрібно дати можливість розповісти, їх потрібно прийняти. Особливо це стосується жінок та дітей, які постраждали від сексуального насильства. Ми маємо дбати і думати про них. Це наш обов’язок.
2. Я молюся. У мусульман зараз Рамадан. Але нещодавно я прийшла на службу до греко-католицького храму, просто тому що хотіла бути поруч зі своїми людьми, з людьми, які відчувають зараз те саме, що і я. Якщо не вірите у Бога – медитуйте, знайдіть щось, що заспокоює вас особисто.
3. Вірте у нашу перемогу та ЗСУ. Допомагайте армії та волонтерам.
Ворог понесе відповідальність. Обов’язково. І це можна робити у різний спосіб. Юридична робота, пошук активів, пошук доказів їхніх злочинів, робота із друзями за кордоном, із міжнародним товариством. Все це необхідно і не менш важливий фронт боротьби.
Ми переможемо. У тому числі завдяки нашій людяності. Тому що ми – не вони. Пам’ятайте про це щохвилини.
Севгіль Мусаєва
