Как "великая русская культура" породила страну уродов, мародеров, насильников и убийц
"А великая русская культура то в чем виновата? Ей то за что?" – виють регулярно новоспечені руські дисиденти, які першим же рейсом втекли зі своєї "велікої і магучої страни".
"Ой, велика руська культура, звичайно ж, ні до чого. Як і хароші руські. Будемо з цим щось робити", – кивають їм у відповідь сердобольні європейці.
Шановні сердобольні європейці й інші поціновувачі великої руської культури (включно з українцями), сьогодні я цілий день дивлюсь фото і відео зі звільнених міст і сіл Київської області. Моєї рідної Київської області. І от що я вам хочу сказати.
Кожного разу, коли ви будете казати про вєлікій рускій балєт, я буду розказувати вам історію неодноразово зґвалтованої на очах у батьків, а потім викраденої російськими нелюдами молодої вчительки з Броварів.
Про десятки, а може, й сотні зґвалтованих українських жінок. Часто на очах у дітей.
Про 15-16-річних дівчаток з Бородянки, які зазнали страшного насилля кадирівцями.
Про тіла п'ятьох зґвалтованих молодих дівчат, вбитих і залишених прямо на дорозі.
Про оце мерзенне "будем тра*ать хохлушек" в перехватах.
Ось що я вам скажу у відповідь про ганімий вєлікій рускій балєт.
Кожного разу, коли ви будете мені казати про вєлікіх рускіх композіторов, я буду вам розказувати історію дівчинки, на очах якої і її маленького брата в маріупольському підвалі не один день помирала їхня мама. А потім з трупом мертвої мами діти були вимушені й надалі ховатися в підвалі від обстрілів.
Про хлопчика з Гостомеля, на очах якого російські солдати застрелили його батька. А потім хотіли вбити і сина, але той вижив.
Про дівчинку, якій вистрілили прямо в обличчя.
Про малюка, який тікав з бабусею в човні. Бабуся втопилася. А хлопчика шукають уже майже місяць.
Ось що я вам скажу у відповідь про ганімих вєлікіх рускіх композіторов.
Кожного разу, коли ви будете казати мені про вєлікую рускую живопісь, я буду вам розказувати про розстріляних в спину мирних українців в Макарівському районі.
А перед тим, як застрелити, орки зав'язували їм руки.
Про сотні трупів на вулицях Бучі, Ірпеня, Гостомеля.
Про братські могили у дворах житлових кварталів. Братські могили мирних мешканців донедавна затишних і безпечних міст. Братські могили. В 21-му столітті.
Ось що я вам скажу у відповідь про ганімую вєлікую рускую живопісь.
Кожного разу, коли ви будете мені розказувати про вєлікій рускій тєатр, я буду вам розказувати історію жінки з Броварського району, з будинку якої російські мародери, відступаючи, знімали металочерепицю.
Про танки і БТРи "другої армії світу", навантажені по вінця награбованим в українських домівках.
Крадені телефони, планшети, телевізори, пральні машинки, килими, прикраси, пляшки з алкоголем, сковорідки, одяг, іграшки, взуття – все, що траплялось на шляху цим виродкам.
Про те, як, діставшись до Білорусі, вони наввипередки відправляли награбоване своїм родинам в росію.
Про те, як торгували краденим на білоруських базарах.
Ось що я вам скажу у відповідь про ганімий вєлікій рускій тєатр.
Кожного разу, коли ви будете розповідати мені про вєлікоє рускоє кіно, я буду казати вам про жорстоко розстріляних коней у стайнях на Київщині.
Про заморених голодом і спрагою тварин зоопарку в Ясногородці.
Про спалену після вибуху шкіру оленяти.
А тепер максимальне дикунство… Про вбитого і з'їденого російськими окупантами алабая. Так, алабая. Так, собаки. Так, з'їденої.
Ось що я вам скажу у відповідь про ганімоє вєлікоє рускоє кіно.
Кожного разу, коли ви будете розказувати мені про вєлікую рускую літєратуру, я буду вам розказувати про десятки перехватів розмов російських солдатів з їхніми матерями і дружинами.
Розмов, в яких крім "на*уя" на "нах*ї" нічого нема.
Розмов, в яких дружини замовляють, що їм вкрасти в українських будинках.
Розмов, де матері сміються, коли синочки розказують, як їхні побратими ґвалтують "хохлушек".
І якщо з цих розмов викинути всі мати, в них лишиться хіба що "прівєт" і "пока".
Ось що я вам скажу у відповідь про ганімую вєлікую рускую літєратуру.
Більше нема ніякої вєлікой руской культури, літератури, кіна, живопісі, тєатра і балєта. Є країна виродків, мародерів, ґвалтівників і убивць. Диких людей, яким нема місця в цивілізованому світі!
А багатостраждальні новоспечені рускіє дисиденти в затишних квартирах Берліна, Лондона, Ларнаки, Мілану, Тбілісі, Астани, Відня та інших тимчасових прихистків, хай ідуть за маршрутом руського корабля, гордо несучи в руках вєлікую рускую культуру!
Олена Пшенична
