Нельзя допустить появление Новой Берлинской стены. Открытое письмо Ангеле Меркель
Шановна пані Меркель!
Звертаюся до вас з усією повагою до вашої ролі в найсучаснішій історії не тільки європейського континенту, але і світу.
Протягом десятиліть ви були прикладом відповідального лідерства для багатьох молодих демократій, відстоюючи цінності свободи у найважчі моменти.
Ви ніколи не дозволяли собі байдужість і дбали про інтереси не тільки свого народу, але й усіх європейців.
Впевнена, що саме служіння цінностям та принциповість зробили вас одним із найвпливовіших політичних лідерів сучасності.
Навесні 2019-го року мені пощастило відчути та зрозуміти вашу мотивацію. Це був випускний вечір Гарвардського університету. Декілька тисяч ще вчорашніх студентів зібралися у Harvard Yard послухати вашу промову до них.
У ній ви розповідали про своє життя у Східній Німеччині в умовах тотальної диктатури. Про те, як ваші співгромадяни десятиліттями були під постійним наглядом спецслужб.
Про те, як в цій країні переслідувалися дисиденти. Про уряд НДР, який настільки боявся, що люди втечуть на волю, що побудував справжню велетенську стіну, яка розділила вашу країну навпіл, розділила родини та друзів.
Тоді у травні 2019-го року ви згадували, як після закінчення університету вам довелося працювати в Академії наук у Східному Берліні.
Ви згадували, що ваше тодішнє помешкання було розташоване біля самої стіни. І кожного вечора дорогою додому ви буквально впиралися в неї. Та стіна позбавляла вас багатьох можливостей, вона буквально стояла на вашому шляху, але вона не могла впливати на ваші думки, бажання та принципи. Вона не могла позбавити вас можливості мріяти про величне.
Тоді, слухаючи вашу промову, серед кількох тисяч молодих людей, я плакала. Плакала, тому що розуміла ваш біль. Плакала, тому що відчула, що саме рухало вами стільки років на посаді канцлера Німеччини.
Вже вісім років у моїй країні йде війна, яку ми не починали.
Наприкінці лютого 2014-го року, через кілька днів після втечі з країни колишнього президента, путінська Росія окупувала мій рідний Крим.
Мої батьки тоді жили у східній частині півострова. І одного дня вранці, збираючись на роботу, вони побачили російські танки на дорогах свого міста.
Ви знаєте, що було далі – "зелені чоловічки", яких Путін відмовлявся визнавати російською армією, референдум під дулами автоматів, урочисте "приєднання" Криму до складу Росії.
Так між мною та моїми рідними у 21-му столітті постала нова стіна.
Але Володимиру Путіну окупації Криму було недостатньо. Уже тоді він поставив за мету знищення європейської України.
Війна прийшла на Донбас. Війна, яку з першого дня вела Росія, прикриваючись "повстанцями".
Війна, яка знову розділила родини, через яку тисячі українських дітей втратили своїх батьків, а більше двох мільйонів людей стали вимушеними переселенцями.
Як відповідальний лідер ви намагалися зробити все можливе, аби припинити кровопролиття.
Завдяки вашим зусиллям з'явилися Мінські домовленості. В яких, щоправда, питання Криму було винесено за дужки.
Питання окупації українського півострова, внаслідок якої уся система міжнародної безпеки, яку людство вибудовувало після Другої світової війни, зазнала нищівної поразки.
У своїй промові тоді, у Гарвард Ярд, ви згадали, як люди зруйнували Берлінську стіну наприкінці 80-х, як дух європейської свободи охопив Чехословаччину, Польщу, які довгий час також фактично перебували під радянською окупацією.
Через 16 років після цієї події хімік зі Східної Німеччини стала канцлером своєї країни. Тому що вона могла мріяти про величне у суспільстві, пригніченому диктатурою.
Тоді, навесні 2019-го року, у мене також з'явилася велика надія на те, що мур, зведений Росією, колись зникне і в моєму рідному Криму. Що півострів, де мій народ – кримські татари – знову перебуває на межі виживання, як і понад 70 років тому під час радянської депортації, знову стане вільним...
Але напередодні восьмої річниці окупації Криму Путін вирішив почати повномасштабну війну проти України. Він щодня руйнує наші мирні українські міста, вбиває наших людей, прикриваючись гаслами про денацифікацію.
Мої батьки, які залишили Крим за рік після російської окупації, знову змушені тікати – на початку березня снаряд російської армії зруйнував кілька будинків на їхній вулиці у передмісті Києва.
Російська війна проти України триває вже місяць. За цей час біженцями стали понад 3,5 мільйона українців, вбито 158 дітей, у кількох містах нашої країни – справжня гуманітарна катастрофа.
Армія країни-окупанта вбиває нас, але, як і Берлінська стіна 40 років тому, вона не може забрати в нас здатність мріяти. Вона не може забрати в нас принципи та право померти заради них.
Розпочавши вторгнення в Україну, Путін хотів звести новий мур між Росією та Західним Світом. Він хотів зробити цією стіною 40-мільйонну країну, яка 8 років тому вже заплатила велику ціну за право бути європейською.
Путін отримав спротив. Сьогодні вся наша країна бореться за право існування. У нашій армії не сотні тисяч воїнів, у нашому війську – кожен, мільйони щодня працюють на спільну перемогу.
Цей подвиг українців надихає людей по всьому світу, він нагадує світові про найголовніше. І у 21-му столітті в центрі Європи можуть вбивати людей лише за те, що вони хочуть жити у вільній країні та самостійно вирішувати своє майбутнє.
Пані Меркель, ви завжди переживали за майбутнє Європейського Союзу. Ви багато зробили задля його зміцнення та захисту.
Сьогодні, коли ви вже відійшли від активної політичної діяльності, наступає вирішальний момент в історії європейського континенту, в історії Західного світу. І ви не можете залишатися осторонь.
Від імені українців в різних куточках світу я звертаюся до вас із проханням:
- Підтримайте членство України в ЄС. Ми розуміємо, що в нашої країни багато проблем, але саме її молода енергія та жага до свободи так потрібні сьогодні Європі. Це те, що робить Європейський Союз європейським.
- Допоможіть Україні в перемовинах з Росією. Допоможіть зупинити війну, яка щодня вбиває наших людей. Я вірю, що ви зможете знайти правильні слова для цього.
- Все, що сьогодні відбувається у Європі, у тому числі – наслідок проблем, які ми всі намагалися не помічати роками. Все, що ви стільки років намагалися захищати і відстоювати, може бути сьогодні зруйновано. Заради місії порятунку ЄС, ви маєте повернутися в публічну політику.
Пані Меркель, я впевнена, що ви не можете допустити появу Нової Берлінської стіни в 21-му столітті.
Ми усі не маємо допустити нової диктатури.
Хочу завершити свій лист вашими словами з тієї самої промови трирічної давнини:
Nothing can be taken for granted and everything is possible.
Дуже сподіваюся, що ви прочитаєте цього листа та відгукнетеся на біль мільйонів європейців, які страждають у цій війні.
З повагою, Севгіль Мусаєва
