Спорт и политика: пора всем признать войну войной, а врага врагом

Український НОК та профільне міністерство мусять вийти зі "сплячки" та ініціювати спортивні санкції

Відкритий спортивний фронт

Коли два місяці тому розпочалася повномасштабна війна росії проти України, одночасно з бойовими діями відкрився ще один фронт – спортивний. 

Українські спортсмени закликали, наполягали, переконували максимально ізолювати росіян та білорусів. Й ми зробили багато:

• низку престижних спортивних заходів перенесли з території рф;
•  понад сто міжнародних спортивних федерацій призупинили допуск спортсменів росії та білорусі до змагань;
• агресорів не пустили на Паралімпійські ігри навіть під нейтральним прапором;
• деяких особливо завзятих спортсменів-путіністів дискваліфікували. 

Але цього зовсім недостатньо. Особливо після того, що ми побачили в Бучі, Ірпені, Гостомелі та багатьох деокупованих населених пунктах Київщини, Чернігівщини, Сумщини. 

Звірства, вчинені росіянами, не мають виправдання і російські та білоруські спортсмени повинні розділити відповідальність зі своїми диктаторами за ці злочини. 

Тому нещодавно Верховна Рада звернулася до Міжнародного олімпійського комітету та міжнародних спортивних федерацій з проханням: 

• призупинити визнання МОК національних олімпійських комітетів рф та білорусі до завершення війни;
• призупинити членство спортивних федерацій цих двох країн у відповідних міжнародних спортивних федераціях;
• виключити громадян росії та білорусі з керівних органів міжнародних спортивних федерацій;
•  заборонити їм брати участь у міжнародних спортивних змаганнях, у тому числі у якості суддів та тренерів;
• пожиттєво дискваліфікувати спортсменів, які підтримали російську агресію.

Ці вимоги на офіційному рівні вже підтримали Польща та Швейцарія, багато зіркових спортсменів різних країн світу солідарні з нашою позицією та вимагають суворого покарання для держав, що чинять воєнні злочини та здійснюють геноцид українського народу. 

Чому мовчить НОК?

Було б логічно, аби головним двигуном формування спортивного фронту став український НОК й Міністерство молоді та спорту. Але, як не дивно, цього не сталося. 

Більше того, президент НОКу Сергій Бубка у своєму публічному зверненні до українців навіть не назвав війну війною, а росіян – агресорами. Про його дії щодо лобіювання жорстких міжнародних спортивних санкцій проти рф та білорусі нам нічого невідомо. 

Руйнуються наші міста, гинуть діти, жінки та старі люди, вбивають цілі сім’ї, спортсмени жертвують своїм життям заради Батьківщини, а очільник НОКу зберігає олімпійський спокій й ніяк не коментує ці події. Так, ніби їх і не існує.  

Очевидно, декому з українських топових спортивних управлінців мантра про "спорт поза політикою" настільки застлала очі, що цілком закрила від них реальність. 

Про яку аполітичність може йти, якщо спорт в росії вже давно є елементом імперської пропаганди: коли росіяни виставляють свою новітню свастику напоказ та прилюдно "зігують" з п’єдесталів пошани, коли окупанти щодня рівняють з землею нашу спортивну інфраструктуру, перекреслюючи українську перспективу?

Важко уявити поляка чи британця часів Другої світової війни,  який би братався з німецькими спортсменами і толерував спорт ворога, бо він, мовляв, до політики не має жодного стосунку. 

Час назвати війну війною і діяти

Національному олімпійському комітету та профільному Міністерству варто нарешті визнати нові реалії, в яких ми усі живемо з 24 лютого. Не ховатися за загальними фразами, а продукувати чіткі ініціативи, які будуть підхоплювати та розвивати на міжнародному рівні. Тоді саме Україна, а не інші держави, буде головним мотором спортивних санкцій. 

Ми маємо моральне право вимагати більш послідовної політики з боку МОКу. 

Настав час очистити світовий спорт від російських лобістів, які роками корумпували спортивну спільноту на користь Москви. 

Зараз немає місця для компромісів, час обирати на чиєму ви боці: за справедливість та олімпійські принципи або ж за рашизм – людиноненависницьку практику, яка знищує цивілізацію. 

Ольга Саладуха