Режим Бога: пять уроков от волонтерского движения за время полномасштабной войны
"SOS SOS SOS хто може вивезти з Чернігова терміново відпишіть", "Мій чоловік пішов до ТрО, терміново треба бронік та каска", "Допоможіть передати котика з Харкова до Тернополя, плачу будь-які гроші" та ще 100500 подібних запитів – це реальність, в якій 24/7 уже більше місяця живуть волонтери у всіх куточках країни, в тому числі волонтери Української Волонтерської Служби.
Ми уже п'ять років займаємося розвитком волонтерства та взаємодопомоги. Маємо різний досвід. Але нам, як і всьому волонтерському руху, під час війни довелося максимально мобілізуватися та швидко вчитися в новій реальності.
Ось п'ять уроків, які ми засвоїли за два місяці війни.
Війна потребує швидких рішень
Перший тиждень пройшов на одному подиху. Було таке відчуття, ніби напруга, що була в повітрі, нарешті вибухнула. І весь громадський сектор кинувся реагувати на кризу.
Наша команда розривалася між усіма соцмережами, куди почали писати люди зі своїми запитами. Кількість звернень була шалена.
Ми шукали рішення – нам запропонувати зробити чат-бот. Разом із командою Євромайдан СОС ми оперативно організували команду кейс-менеджерів – людей, які опрацьовують запити.
У чат-боті "Волонтерська гаряча лінія" можна долучитися до волонтерства або ж залишити запит на допомогу. Зараз у чат-боті авторизовано понад 100 тисяч людей.
Читайте також: Як живе і бореться Дніпро та дніпряни під час війни
Сила в мережевості
З першого ж дня громадські організації, фонди, молодіжні центри, донорські організації, бізнес – всі кинулись на допомогу, паралельно будуючи мережеві зв'язки.
"Що ви зараз робите?.. Ага, зрозуміла! Дивись, у нас зараз ось це…", – такими були більшість телефонних розмов у ці дні, на фоні сирен та постійного моніторингу новин.
Ми скооперувалися з фондом "Старенькі". Наші волонтери почали купувати та доставляти продуктові набори та ліки для людей старшого віку, які не могли отримати допомогу в соцслужбах або в інших організаціях.
Також спільно з SoftServe ми запустили платформу Паляниця.Інфо для швидкого пошуку гуманітарної та волонтерської допомоги. На сайті зібрано 600+ перевірених організацій, які надають допомогу у різних куточках України в різних категоріях.
Але треба розуміти, що в ситуації, коли кількість тих, хто потребує допомоги, різко зросла, забезпечити усі потреби не здатна жодна організація. Одним із рішень є добросусідство. Кожен з нас може допомогти нужденним у своєму будинку, дворі чи районі.
Наша команда підготувала детальну інструкцію, як організувати взаємодопомогу між сусідами.
Волонтери не всесильні
За перший місяць понад 80 000 людей долучились до нашої спільноти. Люди, які ще кілька днів тому були підприємцями, маркетологами, перукарями, бухгалтерами, включились у волонтерський рух.
Навіть досвідчені волонтерські організації не були готові до такого потоку інформації, запитів і роботи 24/7. Сотні повідомлень, агресія, меседжі на кшталт "Ви ж волонтери, ви мені зобов'язані!".
А ще була вимога до волонтерів створити зелені коридори, яка облетіла всі сторіз в момент найзапекліших боїв, коли жодні коридори були фізично неможливими.
Ми говорили, пояснювали, просили набратися мужності та почекати. Нам у відповідь: "Що ж ви за волонтери такі, якщо не можете допомогти?" За подібних обставин Україна вже втратила декількох прекрасних та дуже добрих людей, які під обстрілами їхали в гарячі точки, щоб привезти корм собакам у притулку та вивезти дітей.
Ресурси волонтерів обмежені й вичерпні. І це мають розуміти як самі волонтери, так і всі, хто потребує волонтерської допомоги.
Кожен має робити те, що вміє найкраще
На фоні стихійного волонтерства, яке охопило всю країну, багато організацій та фондів були змушені переглянути свої пріоритети.
Ми не можемо допомогти всім, тому нам треба сфокусуватись на чомусь одному. Коли пройшов перший шок, саме ця ідея стала головною для багатьох організацій.
Якщо замовляти амуніцію, то треба розібратись, якої вона якості та побудувати логістику.
Якщо закуповувати ліки, то зрозуміти, як їх ввезти та передати тим, хто їх потребує.
Якщо запускати пошив розгрузок та броніків, то вивчити весь перелік і вимоги до якості. Доводилось обирати та шукати контакт з тими, хто вже розібрався у дотичній темі. Паралельно пояснюючи іншим, чому не можна виготовляти турнікети у себе на кухні. Бо це несе небезпеку для військових.
Це не спринт, а марафон
Після 58 днів повномасштабної війни ми починаємо розуміти, що є велика ймовірність того, що, як би нам цього не хотілося, це не закінчиться швидко. А значить, потрібно готуватися до роботи на довгу дистанцію.
Що це означає для волонтерського руху? Насамперед, треба вчитись розраховувати свої сили та кожному волонтеру і волонтерці дбати про себе. Це основа сталості роботи.
Чим кращий ваш психологічний і фізичний стан, тим якісніше ви можете допомогти іншим.
Війна доводить, що українці – дійсно непереможна нація, спроможна швидко мобілізуватись у кризу.
Це як великий вулик, де кожен знає своє місце та виконує свою роль, посилюючи та допомагаючи іншим.
Я свідомо не згадую в цій колонці про весь той жах та біль, якого було так багато протягом цього часу.
Біль – це те, що кожен проживає самостійно, а плакати за тими, хто вже не з нами, ми будемо після перемоги. На їхню честь називатимуть дітей та вулиці, а події цих місяців ніколи не зітруться з пам'яті.
Проте єдине, що має значення, поки ми ще не перемогли – це робити максимум, щоб наблизити перемогу. І в цьому сенсі у кожного з нас є свій фронт.
Анна Бондаренко
