Весна 22. Моя Украина сегодня
Моя Україна сьогодні це ранкова розмова в чисто прибраному до Великодня селі:
– Слава Ісусу Христу!
– Навіки Слава Богу!
– Чули, Тетяно Володимирівно, який подарунок наші хлопці зробили всій Україні?
– Дай Боже щастя! "Москва" на дні!
– Нарешті – справдилось пророцтво.
– Щоб ці нелюді назавжди забули дорогу до нас. Щоб запам'ятали, що не вольно нікому вбивати українців.
Це дві дівчинки, кожна зростом з півтора АКМ, зі зброєю, з написами на бронниках МАМКА і ГИРЯ і уривок типової дівочої розмови:
– Дальність прямого пострілу ПКМ? 650 метрів по ростовій фігурі.
– Патрон? 7.62 на 54 ер.
Це два улюблених слова одного з інструкторів на полігоні:
– Запитання?
– Бі-і-ігом!
Це ще один наполегливий інструктор з ССО:
– Якщо ви правша – всі маніпуляції зі зброєю тільки лівою рукою, права завжди на пістолетній рукоятці, вказівний палець уздовж зброї.
Це коли, як тобі здається, ти дуже влучно та швидко стріляєш, а твій інструктор обводячи маркером пробоїни в мішені каже коротко: "Тут все добре".
Це коли ти можеш тільки почути, тільки побачити і тільки в смартфоні свою кохану дружину в річницю весілля.
Це коли кохана дружина допомагає знаходити житло і школи в Варшаві нашим біженцям, а потім відкладає підручники і віддає перевагу вивченню ТТХ і порівнянню Javelin з NLAW.
Це коли замовники з бізнесу цифрового друку наполегливо лобіюють поставки нових категорій озброєння для ЗСУ і просять надати порівняльний аналіз декількох перспективних зразків.
Це коли поліграфісти власним коштом і дуже якісно друкують брошури та інші матеріали для Збройних Сил, а провідні українські дизайнери і маркетологи створюють фантастично якісний контент для ССО і ЗСУ.
Це коли іноземні колеги щодня пишуть слова підтримки, цікавляться і захоплюються Україною.
Це коли країни Європи конкурують між собою за можливість прийняти українських біженців.
Це коли ти дякуєш керівникові громади за смачний обід і у відповідь чуєш: "Це ми вдячні вам, я вперше з початку війни спокійно спала, тому що знаю – ЗСУ поруч".
Це коли ти вивчаєш і налаштовуєш надсучасну електроніку і декілька разів перечитуєш в захопленні ТТХ обладнання – too good to be true (з англ. "надто добре, щоб бути правдою).
Це волонтери, які продовжують допомагати армії в усіх потребах і фактично нема такого, що б вони не могли дістати. Якщо щось складне, то це просто займе трішки довше часу. Чув,що наші вже хочуть замовити їм Путіна – "нравітса не нравітса, Гаага ждіот красавіца".
Це коли твоя молодша донька розказує тобі в Signal про новий LEGO і цікавинки в вивченні наступної іноземної мови, а ти на екрані смартфона помічаєш, що замість випавших молочних в неї вже ростуть і сяють новенькі корінні зуби.
Це коли твоя старша донька, після 10 годин стоячі в потязі Укрзалізниці з осадженого Києва до Львова – дай Бог здоров’я нашим залізничникам – надсилає тобі посилання в YouTube на пісню гурту "Один в каное" "У мене немає дому", а ти вимикаєш пісню, не дослухав, тому що знаєш що плакатимеш, якщо дослухаєш.
Це холодна лють і бажання помститися коли читаєш, чуєш і бачиш свідоцтва воєнних злочинів москалів, коли дізнаєшся про вбитих, зґвалтованих і закатованих українців – чоловіків, жінок і дітей.
Це розуміння для чого окупанти примусово депортували на територію Росії понад 500 тисяч українців – московіти знов не здатні розвивати свою країну самі, їм бракує розумних, працьовитих, талановитих і здорових людей. Московська Росія – це сучасний рашистський улус стародавньої Орди; агресор, що намагається захопити вільних людей і перетворити їх на рабів-манкуртів, або знищити всіх до ноги.
Це розуміння того, що Росія приречена. І що вона не зміниться найближчим часом, тож маємо перемогти зараз і бути в формі завжди.
Це вдячність операторам ССО за САУ, БТР-и, танки, системи ППО, контейнери з новітньою електронікою, відбиті у ворога нашими спецпризначенцями і Спротивом, за знищенні конвої з пальним та боєприпасами.
Це вдячність ППО України за збиті ракети окупантів. За літаки і гелікоптери окрема подяка, але збиті ракети – це безпосередньо збережені життя.
Це щасливі очі колеги що служив з 2013-го по 2018-й в 95-й Житомирській бригаді, коли його брати з ДШВ помножують на нуль новітній Ка-52 москалів нашим ПТРК "Стугна".
Це захоплення бійцями Спротиву ССО, що кожної ночі тихо і холоднокровно знищують окупантів – як в Мелітополі, де менш ніж за місяць вони ліквідували 70 військовослужбовців РФ.
Це коли ти ще раз згадуєш – Москва на дні, ми можемо. Найпотужніший московський корабель, флагман, що обстрілював Україну своїми ракетами ще з лютого, знищено нашими українськими проти корабельними ракетами.
Це коли ти радієш кожній новині про підтримку України, про поставку нової зброї ЗСУ, і вдячний всім, хто підтримує нас в війні з уламком імперії Зла та Брехні.
Це щоденні запити в месенджерах від партнерів і замовників: "Як ти? Чим допомогти?".
Це коли "Червону Калину" співає вся Україна і пів-Європи, і додатково, як бонус, ти чуєш Андрія Хливнюка ще з Pink Floyd і на рінгтонах.
Це коли ти з побратимами кожного ранку співаєш гімн України і вшановуєш всіх українців, що загинули в війні. Коли ти гордий бути українцем.
Це коли ти знаєш, що на нас ще чекають запеклі бої з Ордою, і все одно залізно впевнений – Україна переможе. Московія піде за своїм кораблем, підводний флагман вже вказує їм точний напрямок.
"Коли я впадаю у відчай, я згадую, що протягом всієї історії завжди перемагав шлях правди і любові. Були тирани і вбивці і деякий час вони можуть здаватися непереможними, але врешті-решт вони завжди падають. Думайте про це завжди". – Махатма Ганді.
Все буде Україна. Перемоги нам всім.
Дмитро Толстолужський
