На х*й или нах*й? Направление движения "русского мира" перегружено

Перед тим як відправити армію "денацифікувати" Україну, путін за звичкою згадав про утиски російської мови "в усіх громадських сферах".

В ту мить він ще не здогадувався, яку силу вивільнює з "ящика Пандори".

Не минуло й 24-х годин після початку вторгнення, як стало зрозуміло, наскільки справно "бандерівці" користуються "великою и могутньою" російською мовою.

Фраза "русский военный корабль, иди на х..й!", якою захисники українського острова Зміїний відповіли на вимогу здатися, стала високоточною зброєю масового знищення.

До безпрецедентного "флешмобу" приєдналися практично всі країни, окрім Білорусі, Сирії, КНДР та Еритреї.

За визначеним маршрутом російського корабля невдовзі вирушили російський поїзд, російський літак, російський банк, російський олігарх, російський газогін, російські опера та балет, російський хокей, російське кіно і навіть російські коти.

Лічені дні знадобилися українцям, щоб максимально коротко та афористично сформулювати національну ідею.

Власне, не зовсім нову – ще 100 років тому Микола Хвильовий сформулював ту саму думку фразою "геть від Москви!". Але, погодьтеся, "російський військовий корабель, йди на х..й!" надає більш точного вектора руху.

Питання, яке сьогодні ставлять собі особливо цнотливі українці – чи є в нас право у боротьбі з ворогом використовувати російську лайку.

"Відео розгромленої колони на фб з обгорілими на барбекю "браттями". І експресивна розповідь нашого українського дядька про цей бій.

Внизу під відео обурений комент нашої жінки: "Це вже занадто! Хіба не можна без матюків? Це ж діти дивляться!" – так нашу мовну цнотливість описав один із блогерів.

Використання під час війни лексики, що у мирний час зазвичай пишуть на парканах, – загально схвалена практика.

У звичайний час лайки – табу та дурний тон. Але все змінюється в ситуації, коли потрібно вийти зі стану стресу найкоротшим шляхом. Стрес діє паралітично. Використовувати матюки – найпростіший спосіб розблокувати себе, вербальний сплеск гніву, який одразу б'є в ціль.

Можна, наприклад, згадати середньовічних рибальдів у Франції та Італії. Зараз їх назвали б бійцями інформаційного фронту. Перед початком битви вони виходили вперед і починали посипати ворога лайками й образами. Іноді словами не обмежувалися, до справи долучалися демонстрації частин тіла, які зазвичай приховують.

З української історії та міфології можна пригадати відповідь запорожців турецькому султанові.

"Вавілонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп. Великого и Малого Єгипта свинар, армянська свиня, татарський сагайдак, каменецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча срака, різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт!"

Назвати мусульманина "свинячою мордою" – хід не менш потужний, ніж відправити російський військовий корабель на три літери.

До речі, про три літери. Є відносно легкий спосіб приспати свого внутрішнього цензора. Перетворити три літери на п'ять.

І нехай словники стверджують, що прізвища пишуться з великої літери, а "на х*й" – це два слова.

Мова – живий організм і не може залишатися осторонь живих подій.

Отже, "путін" – лише з малої літери (іноді до прізвища не гріх додати зворот "так званий"). А "нах*й" – тільки разом.

Тому що це не про частину тіла, а про напрямок руху "руського миру". Разом з його кораблями, поїздами, літаками, банками і навіть котами. Втім, якщо вже бути відвертими, останні винні у тому, що відбувається, найменше.

Михайло Кригель