У нас армия – 40 миллионов!
Путін прорахувався. Він думав, що він воюватиме з українською владою, яка віддає накази армії.
Він судив по собі, по своїй країні, яка сотні років живе у пасивності і страху. Він думав, що в Україні, як і в Росії, є один "товаріщ начальнік", який приймає усі рішення, і що залякати і зламати кількох людей на чолі держави буде дуже легко.
Але насправді Путін воює з усією країною.
Росія зробила своїм ворогом кожну і кожного з нас. У нас такий високий рівень самоорганізації, який люди з авторитарної країни просто не в змозі осягнути.
Десятки тисяч людей, які записуються в територіальну самооборону. Черги у донорські пункти здати кров для армії. Цивільні, звичайні сільські та міські люди, які розбирають "могутню російську армію" на запчастини, і знешкоджують групи диверсантів, які намагаються зайти у наші міста.
Станція сортування сміття повертає людям пляшки, аби було куди розливати коктейлі молотова.
Провідні науковці – хіміки пишуть інструкції, як оптимально знищити мітки для наведення ворожого вогню.
Дідусь підходить з камерою до трьох озброєних автоматами солдатів, вимагає сказати "Паляниця", щоб ідентифікувати їх, і цитує Конституцію України, обґрунтовуючи своє право їх знімати.
Люди, що займаються металобрухтом, організовують підряди, аби будувати "їжаки" – щоб заважати заїжджати танкам.
Графітчики відслідковують та знищують оголошення та інші позначки, які розміщують російські диверсанти для коректування вогню, висадки і орієнтування десанту.
Канал Верховної Ради України інформує про те, як зробити "особливе" пальне, яке виведе з ладу техніку ворога, а поліція розсилає інструкції з виготовлення коктейлів молотова. А власниця ресторану у Києві відкриває заклад з єдиною метою – віддати 200 пляшок теробороні, щоб робити ті самі коктейлі-молотова.
Прості українці – через різні канали повідомляють військовим та одним одному про розміщення ворожих сил.
Саме тому, коли міністр оборони Резніков просить мешканців сільських територій спалювати машини з паливом, які слідують за російською бронетехнікою, – я не сумніваюсь, що саме так і буде.
Усі наші люди за кордоном разом із іноземцями, яким важлива свобода, мир та справедливість, влаштовують акції та тиснуть на політиків, аби змусити їх допомагати Україні – і це працює, бо саме так відбувається у демократіях.
Кожен знаходить, кому і що робити. Ми це бачимо в масштабі всієї країни і на рівні нашого нового щоденного досвіду.
Я як депутатка – переважно спілкуюсь з провідним іноземними каналами, поширюю інформацію про ситуацію в Україні та пояснюю, яка саме підтримка треба Україні.
Навколо мене сидять мої колишні студенти та студентки – які по 20 годин на добу не відриваються від компів та телефонів, координують різні групи з отримання гуманітарної та іншої допомоги з Заходу. Я лиш краєм вуха чую щось про "зараз в Угорщині збирають…почекай, мені дзвонять з Італії".
Моя помічниця-юристка допомагає розміщувати біженців у Львові.
Мій 61-річний тато – іде записуватися у тероборону.
Мені здається, на часі знімати екскурсію для росіян про те, як працює громадянське суспільство, що таке солідарність і самоорганізація, аби до них дійшло, що шансів проти України у Путіна нуль.
Таку екскурсію може провести кожен і кожна в Україні, і тому у росіян нуль шансів проти нас.
Жоден диктатор не перемоме країну, народ якої організується в чатиках та соцмережах краще, ніж весь російський генштаб разом узятий. Тому що ми усі просто беремо і робимо те, що треба робити. Самі, без вказівки згори та заградотрядів.
За нашим військом стоїть уся країна.
Вся країна – це і є наше військо.
Інна Совсун
