Ставка: существование Украины, а не Донбасс
Мені часто доводилося чути, що Путін скоріше тактик, а не стратег. Можливо, це частково вірно, але точно не у випадку України.
Він сформував у своїй голові картину світу, на якій України або немає, або вона є частиною Російської імперії – у будь-якому вигляді.
Його статті та виступи про штучність Української державності, української мови, української історії і взагалі всього українського становлять невід’ємну частину його уявлень.
З цих питань з ним немає сенсу сперечатися: це добре відчули Макрон та Шольц під час останніх зустрічей у Москві. Останній навіть назвав Путіна "істориком".
Постійне підвищення ставок з боку Кремля багато хто в Україні вважає блефом і шантажем. Це прикра помилка, яка може нам задорого коштувати.
Росії не цікавий Донбас, як насправді не цікаві і мінські домовленості.
Росії також не потрібні гарантії, що Україна не буде в НАТО – власне тому, що в будь-які гарантії в Кремлі ніхто не вірить.
Ми живемо в час, коли гарантії не підписують, а створюють. Кремль створює в Україні гарантії шляхом видачі паспортів, контроль над Донбасом у складі України теж для цього пасував би.
Однак реальна мета Путіна полягає у створенні російської сфери впливу і поверненні до неї України – у будь-якому вигляді.
Ідеал для Кремля – в анексії територій, які в Росії називають "Новоросією" та створенні буферних сірих зон на іншій частині.
Всі дії РФ, які ми бачимо зараз: провокації, скликання радбезу та ради Федерації з метою визнати так звані ЛДНР, війська та навчання навколо наших кордонів – все це прагнення довести Україну до колапсу і змінити статус-кво: будь-яким шляхом – гібридним або військовим.
Читайте також: Театр кремлівських маріонеток. Як Путін визнав фейкові республіки Донбасу
Сьогоднішнє статус-кво України Путін визначив як "анти Росія" і прагнутиме його змінити, незважаючи на будь-які попередньо погоджені санкції.
Визнання так званих ЛДНР це лише проміжний етап, Кремль на цьому не зупиниться, він спробує піти далі і зруйнувати Українську державність як таку, посилаючись на все можливе: від начебто бажання створити ядерну зброю до спекуляцій про "радикальність" української влади.
Ми будемо жити в умовах постійної російської загрози і навіть ситуативні домовленості із Заходом не змінять мету Кремля. Саме Кремля, а не Путіна, руйнація нашої державності це не його особисте прагнення, а консенсус російських еліт.
Захід дуже добре розуміє ментальність Путіна. Він не готовий йому поступатися, але демонструє готовність домовлятися.
Поступки на адресу Кремля очевидно стануть "точкою неповернення" у світовій історії: Захід був автором та "охоронцем" правил поведінки цього світу.
Ставка у переговорах між Заходом та РФ, за якою проглядається Китай: чи буде багатополярний світ будуватися на сферах випливу, в яких глобальні правила не працюватимуть, або на правилах, що будуть універсальними.
Україна потрапила до жорновів світової політики і маємо отримати підтримку: безпекову та економічну.
Безпекову у вигляді гарантій від США шляхом укладення безпекової угоди з розміщенням військ союзників на нашій території – як мінімум на кшталт присутності у балтійських країнах.
Будь-які інші гарантії будуть позбавлені сенсу і порушені Росією у будь-який момент.
Економічні – у вигляді плану підтримки української економіки, насамперед гарантій для всіх західних інвесторів. Будь-які інші кроки, що обговорюються зараз, будуть продовженням стратегії "діяти, як до цього" і не втримають Кремль від підняття ставок.
Саме тому потрібно вимагати від наших партнерів не тільки санкцій, які якісно нічого не змінять, а саме безпекові та економічні гарантії.
Наразі час істини: для нас і для Заходу. Якщо останній програє в Україні, то 21 століття буде часом його остаточного занепаду.
Вийти з теплої ванни дуже непросто, але місія України – допомогти Заходу зрозуміти, що себе необхідно захищати. Це означає бути готовим на жертви, проактивно реагувати на російські загрози, а не чекати на сюрпризи Путіна. В цьому унікальна цінність України для Заходу і ми маємо цей момент використати, щоб довести – Україна як частина західного світу робить його не просто сильнішим, а здатним виживати у світі 21 століття.
А нам потрібно нарешті зрозуміти, що гібридне ставлення до російської загрози заважає нам захищати Україну.
Гра в політику не дає нам грати на перемогу, час чесно сказати собі та нашим союзникам, що Україна знаходиться потенційно у більш складній ситуації, ніж у 2014 році.
Ця ситуація вимагає неординарних і політично складних рішень вже зараз, без них ми не "пропетляємо", вчорашня промова Путіна є точкою неповернення для всіх, хто сподівався, що "якось складеться".
Врешті-решт, нам потрібні чесний діалог із суспільством та його мобілізація. Реальна, а не гаслами.
Росії нас вважають "недокраїною" і точно не вважають державою – ми або маємо їм довести наше право на існування та успіх, або їх втратити. Саме така ставка на найближчі роки.
Павло Клімкін