Гуманитарное сопротивление: что делать тем, кто не готов браться за оружие
Якщо велика війна таки почнеться, у нас усіх буде багато роботи. І у тих, хто планує боронити країну в лавах армії, і у тих, хто не готовий до збройного опору. Кожен та кожна з нас будуть потрібні. І краще починати планувати цю роботу вже зараз. Часу на тривогу просто нема.
Навіть армія потребуватиме не тільки тих, хто тримає в руках зброю.
З огляду на різке збільшення кількості солдат, українській армії знову будуть потрібні амуніція, прилади, транспорт та багато іншого. Війську знову знадобиться допомога волонтерів. І, якщо ви вважаєте, що це робота для вас, вже час шукати для себе організацію або ініціативу, яка має досвід такої діяльності. Донуйте та допомагайте.
Але допомога буде потрібна не тільки військовим. Її потребуватимуть й цивільні.
Якщо Кремль реалізує сценарій повномасштабного вторгнення, мільйони людей намагатимуться виїхати з охоплених війною регіонів. Десятки, а можливо і сотні тисяч людей, не зможуть зробити цього самостійно і потребуватимуть нашої підтримки.
Тисячам старих або хворих людей, які не можуть забезпечувати себе самостійно, будуть потрібні дах над головою, їжа, одяг та інші важливі речі.
Наявного ресурсу державних органів не вистачить, щоб закрити потреби всіх постраждалих, і саме ви можете стати надією для цих людей.
Допомога цивільним не менш важлива, ніж допомога військовим. Бо страждання цивільних – це теж зброя, яку цинічно використовує противник.
Страждання та паніка серед цивільних жителів впливає на бойовий дух української армії, вони відбирають у неї моральні сили, потрібні для опору.
Усі ми бачили, як у перші роки війни російські проксі цілеспрямовано руйнували цивільну інфраструктуру та обстрілювали житлові квартали для того, щоб налякані та зневірені місцеві вимагали в українських військових залишити їхні міста. Таким чином, зменшення страждань цивільних – це теж допомога військовим. Але, в першу чергу, це наш громадянський та людський обов'язок.
Отже, якщо ви вирішили допомагати цивільним, зробіть "ревізію" власних ресурсів, зрозумійте, що ви готові запропонувати постраждалим від війни.
Можливо, у вас є тимчасове житло для вимушених переселенців, транспорт для евакуації, одяг, теплі речі, надлишки медикаментів, продуктів, засобів гігієни.
Або, якщо маєте управлінський досвід, сформуйте власну команду, визначте сферу діяльності – кому і у який спосіб ви будете допомагати – шукайте волонтерів та готуйтеся до розгортання. Обов’язково повідомте про це інші подібні організації. Роботи вистачить на всіх, бракуватиме усіх видів допомоги.
Читайте також: Чи можливе вторгнення в Україну? Які перспективи наступу Росії
Якщо ми хочемо, щоб наші обмежені ресурси були використані максимально ефективно, наші зусилля мають бути скоординовані. Ініціативам, які працюватимуть з наслідками російської агресії, варто комунікувати. Комунікувати, відклавши вбік дрібні протиріччя та все особисте.
Варто обговорювати тактики та стратегії спільних дій на випадок надзвичайного стану, і розподіляти ролі.
Різний досвід та компетенції багатьох команд, доповнюючи одна одну, можуть сплести мережу настільки міцну, що вона витримає будь-який удар. До того ж сьогодні іншою стала і влада.
На відміну від першого року війни ми маємо набагато більше можливостей для конструктивної співпраці з державним сектором. Цими можливостями також варто скористатися і активно включати в процес планування спільних дій представників дотичних державних інституцій та місцеве самоврядування.
Є сенс в тому, щоб встояти та перемогти. Але зробити це ми зможемо тільки разом, об’єднавши всі наявні в нас ресурси.
Доки Росія не зміниться, або не перестане існувати, нам доведеться жити під постійною загрозою військової інтервенції або спроб зруйнувати нашу країну зсередини. Час прийняти це. Але саме дамоклів меч російської загрози може і має стати стимулом для нашого стрімкого розвитку.
Костянтин Рєуцький
