Латинка придет – порядок наведет?
Останні років з десять українську громадськість час від часу збурюють обговорення теми заміни звичного нам всім кириличного алфавіту на латинський.
Ця концепція має як палких прихильників, так і категоричних супротивників ідеї.
З одного боку латинкарі (прихильники переходу України на латинську абетку) запевняють, що відмова від кирилиці на користь західних алфавітів не лише наблизить нас на усіх можливих рівнях до Європи, а й встановить ментальну межу з Росією, що зупинить розростання "русского мира".
Противники ж навпаки наполягають на тому, що відмова від кирилиці призведе до добровільної ампутації тисячолітньої української спадщини з часів Русі, Великого князівства Литовського та доби Козаччини, за яких розвивалася і формувалася наша сучасна культура. І поширювали цю концепцію, на їхню думку, саме окупанти українських земель – Польща, Росія, Румунія, Угорщина.
Спробуємо розібратися у цьому непростому питанні, щоб вияснити чому така концепція з’явилася і чи й справді перехід на латинку наблизить нас до країн ЄС.
У вересні цього року несподіваний коментар секретаря РНБО Олексія Данілова про підтримку переходу на латинку викликав бурхливі дискусії в інтернеті, які невдовзі змусили чиновника виправдовуватися і пояснювати що він мав на увазі.
При цьому він чомусь спробував пояснити критику виключно реакціями проросійської партії ОПЗЖ. Цю ж ідею підхопив і Олексій Арестович, який на додачу запропонував ще й перейменувати Україну в Русь.
Втім, справжні причини невдоволення такою позицією найчіткіше пояснила голова Національної комісії зі стандартів державної мови Орися Демська.
Ще задовго до висловів Данілова, у лютому 2020 р., під час публічного звіту вона пояснила які негативні наслідки буде нести собою перехід України на латинку:
"Я думаю, що ми не перейдемо на латиницю. Це пов’язано з тим, що якщо ми відмовимося від кирилиці, якою ми користуємося від моменту, коли вона виникла, то ми відріжемо велетенський пласт української писаної культури", – сказала Демська.
За її ж висновками наслідки переходу на латинку стануть великі культурні втрати в нашій культурі та мові.
Схожі оцінки ініціативам латинкарів дав і ексочільник Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович: "Відмова від кирилиці зробить нас слабшими, позбавить унікальності, відріже наступні покоління, які не читатимуть кирилицею, від культурної спадщини наших предків".
Ідею переходу на латинку підтримують і нечисленні групи фанатів, які розробляють варіанти вжитку у побуті латинки і діляться ними у соцмережах. Таких спільнот безліч, правда вони мініатюрні і всередині них досі немає єдиної думки і загального стандарту написання.
Наприклад, спільнота ЗА ЛАТИНКУ намагається популяризувати свої напрацювання як наукові здобутки, а всіх, хто їх критикує, зазвичай називають "агентами Кремля" і "сектантами". Хоча, критики цієї спільноти і відносять адептів поширення латинки "сектою", бо у більшості вони не бажають вести аргументовану дискусію і приймати обґрунтовані тези протилежної сторони, навіть якщо вони їм не подобаються.
Найголовніші аргументи, які називають адепти переходу на латинку, є твердження, що це швидко інтегрує Україну до Європи, ментально відділивши від Кремля і створить неподоланий бар’єр для поширення "русского міра" на наших теренах; викине "совок з голови", а також змінить спосіб мислення. Як приклад наводяться такі країни, як Чехія, Польща, Казахстан.
На думку прихильників латинки, саме цей алфавіт робить країни успішними і економічно розвиненими, тоді як у кирилиці вони вбачають "гальмо", яке стримує нас від швидкого технологічного ривка у світ новітніх технологій і розвинених наддержав.
Кажуть, що з латинкою Україну краще розумітимуть на Заході, і середньостатистичному громадянину ЄС простіше буде вчити українську мову, адже з кирилицею в нього виникає проблема.
Ці тези необхідно розібрати по одній, адже загалом вони виглядають логічними і аргументованими. Допоки не почати детальніше розглядати їх по суті.
Читайте також: "Маск літає в космос, а ми мочимо тряпочки у відеречку біля дошки". Що не так з викладанням української – пояснює Артур Пройдаков
Латинка – бар’єр від "русского міра"?
Теза про те, що латинка відгороджує нації, в яких їх вживають, від "русского міра" розсипається при детальному розгляді прикладів.
Так, та ж Польща, у якій майже тисячоліття існує древня традиція латинки, так же підпадає під вплив Кремля і його спецслужб, що показують розслідування причин авіакатастрофи 2010 р. під Смоленськом, у якій загинув президент Лех Качинський з командою.
Так само цю ж тезу руйнує прокремлівська позиція президента Чехії Мілоша Земана, як і причини того, чому в країні такі сильні позиції російської мафії.
Очевидно, що малозрозумілі росіянам мови і алфавіти не стають на заваді у таких питаннях. А причиною поширення впливу Москви тут є виключно корупція та діяльність спецслужб.
Приклад Молдови, який також наводиться, теж невдалий. Адже першопочатковою абеткою в Молдові (та і більшості сучасної Румунії) була саме кирилиця, і ця традиція взагалі не має нічого спільного з Москвою.
Латинку до Молдови принесла Румунія у 1932 році, по суті нав’язавши імперські наративи нового бачення історії. В той же час румуни розгорнули репресії і проти українців, і забороняли поширення кирилиці і викладання української мови.
Після включення Молдови до СРСР кирилицю повернули, але перед розпадом СРСР у 1989 р. місцеві еліти вирішили орієнтуватися на сусіда, а тому повернулися до вживання латинки.
Заборони української мови
Зазвичай, говорячи про заборони української мови, небезпідставно вказують на Москву як головного переслідувача нашої ідентичності.
Однак, наші "північні брати" були не першими у таких ініціативах, і прихильникам латинки варто нагадати, що проти української мови і української писемної традиції активно боролися поляки – нав’язуванням латинки.
При цьому цей тиск поволі посилювався після захоплення Галичини та частини Волині ще з XIV ст., а найбільше польський шовінізм активізувався після Люблінської унії 1569 року, коли розгорнулося масове гоніння на українську ідентичність, вживання нашої мови у діловодстві на підлеглих Польщі територіях.
З того часу тиск на наші традиції щороку посилювалися. Поляки не хотіли вважати "русь" (як називали вони нас за звичаєм) серед рівних, а тому створювали всілякі обмеження і заборони для її вживання навіть на побутовому рівні.
Так, 1696 р. Сейм Речі Посполитої прийняв ухвалу про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України – із забороною вживання української у діловодстві.
А 1789 р. прийняли розпорядження едукаційної комісії Сейму Речі Посполитої про закриття усіх українських шкіл.
Про переслідування української мови у Російській імперії широкому загалу більше відомо, однак, описуючи події буремного ХХ ст. зазвичай не вказують і на той факт, що на територіях України, окуповані Польщею, Румунією та Угорщиною так само забороняли поширення кирилиці (як символа української ідентичності, поряд з мовою) і насаджували вживання латинки.
Ці процеси зупинилися лише з 1945 року, коли більшість українських земель повернулися до складу України. І, як бачимо, за попередні століття латинка була далеко не носієм культурних ідей, а таким же символом поневолення і боротьби з українською ідентичністю.
Читайте також: Русскій міф про "історичну єдність русскіх та українців"
Кирилиця за часів Русі
Але менше з тим. Розглядаючи основи фунціонування на наших теренах кирилиці, слід зауважити, що цей алфавіт, вірніше його прототипи, з'явилася задовго до часів хрещення Русі Володимиром Святославичем і вживався на наших землях щонайменше усе Х століття. Тобто ця абетка панує на наших землях понад тисячоліття.
Після обрання Володимиром релігії - православ'я візантійського обряду, на наших теренах поширилася грамотність, і кирилися в подальшому стала писемністю книжності, науки і традиції.
Цікаво, що деякі латинкарі вигадують тезу, буцімто Данило Галицький запровадив у своєму оточенні латину як головну мову діловодства. Але це фейкова маніпуляція, адже латина була міжнародною мовою, і нею користувалися для переписки із західними володарями.
В той же час дипломати Данила Галицького так само володіли і грецькою мовою, і переписувалися із золотоординськими ханами.
До всього, саме після ХІІІ ст. ми маємо безліч документів, переважно грамот та літописів, написаних на давньоукраїнській мові тогочасним варіантом кирилиці.
Із входженням наших земель до Великого Князівства Литовського та Королівства Польща, українську мову використовували у діловодстві – нею написані численні документи, литовські метрики, грамоти. При цьому наша мова для діловодства використовувалася і в князівстві Молдова, де для діловодства та складання місцевих літописів і хронік вживали місцевий варіант української мови і кирилицю.
Спроби нав’язати латинку у ХІХ столітті
Вже наприкінці XVIII ст. перед вітчизняними митцями гостро постало питання розробки власного алфавіту, який би передавав питомо українські особливості мовлення. З подібним завданням в часи колоніальних імперій стикалися сотні народів, і в середовищі українських просвітників довго точилася дискусія з цього приводу.
На початку ХІХ ст. польські, румунські та мадярські еліти вхопилися за тему насадження українцям латинки.
Показовою є історія "Абецадла Лозинського", яку просували польські еліти з метою заміни кириличного алфавіту на польську версію латинки.
Ворожість і згубність для українців цієї ідеї чудово розкрили представники "Руської трійці", зокрема Маркіян Шашкевич у творі "Азбука і абецадло". Саме позиція "Руської трійці" відвернула галицьких інтелектуалів від спроби добровільної відмови від символу самоідентифікації.
При цьому дискусії продовжували точитися, і розроблялися різноманітні варіанти латинки. Поштовхом цьому стала діяльність західнослов’янських інтелектуалів середини ХІХ ст., зокрема Шафарика, який товаришував з українськими діячами. Під його впливом спочатку навіть сам Іван Франко був прихильником сербського варіанту латинко-кирилиці, але згодом, після досліджень української історії, відмовився від вживання латинки, зауваживши, що це відсікає нас від тисячолітньої спадщини Русі і дарує її Москві.
Нагадуванням про цей період в історії Франка є старіша 20-гривнева банкнота, де і відобразили експерименти поета у створенні нових абеток.
У центральній частині банкноти наведено першу строфу вірша "Земле, моя всеплодющая мати...", написаного драгоманівкою:
 |
Земле, моjа всеплодьучаjа мати! Сили, шчо в твоjіj движель глубині, Краплоу, шчоб в боjу сміліjше стоjати, даj і міні! |
У ХХ столітті питання переходу на латинку фактично не поставало.
Однак, з поверненням незалежності в 1991 р. в історіографії часів Русі в першу чергу Москва почала агресивний перегляд історичного бачення на події і головне – на право вимагання спадщини тих часів. На думку кремлівських імперців, лише сучасна РФ має право на це.
Саме від цієї парадигми вони і намагаються підмінити "руську спадщину" "русским наследием", а Давню Русь – Россией.
Москва активно стимулює і наративи, які б дозволили посіяти у свідомості білорусів та українців тезу, за якою, начебто, відмова від кирилиці відмежує нас від Москви та її впливу.
Одним із запевнень покращень, які принесе із собою перехід на латинку, є теза, що, буцімто, англомовним особам буде краще розуміти українців, навіть вивчати нашу мову будуть завдяки латинці. Однак, розгляд елементарних даних дозволяє побачити наскільки це примітивна маніпуляція.
Так, як ми бачимо, носіям англійської фактично однаковий час доведеться витратити на вивчення української, албанської, хорватської, чеської грецької та турецької мов. Як і болгарської чи польської.
Тобто теза про те, що, буцімто, перехід на латинку зблизить нас із західноєвропейським світом є, м’яко кажучи, перебільшенням, яке не відповідає дійсності.
Наслідки прийняття латинки на прикладі Туреччини та Казахстану
Не зайвим буде і поглянути на два класичних приклади країн, які перейшли на латинку і, буцімто, завдяки цьому і віддалилися від "російського світу" і почали завдяки цьому розвиватися. Це Туреччина та Казахстан.
Однак, казахське суспільство розкололося через політику клану Назарбаєвих, і інтелектуальні еліти досі гостро критикують їхній крок із переходом на латинку. Так, письменник Мухтар Шаханов, лідер казахських націоналістів, написав:
"Зараз на кирилиці надруковано понад один мільйон книг, серед них є і наукові роботи. Якщо ми перейдемо, то це все залишиться.
Звичайно, можна вибрати що-небудь і передрукувати, проте виникає питання — хто це надрукує?.. І ще — це ж всі казахськомовні газети перейдуть на латиницю. Тоді казахи просто будуть купувати газети російською мовою і будуть їх читати. Усе це розділить казахський народ рівно на дві половини".
Тобто патріоти відверто показують очевидні проблеми, які постануть із повним переходом на латинку.
А як же перехід на латинку вплинув на саму Туреччину? Ататюрк почав жорстку реформу алфавіту 1928 року, яка, до слова, приймалася жорсткими заходами і далеко не мирним шляхом.
Окрім відмови від старого алфафіту, нова влада взяла і курс на очищення турецької від арабських та іранських слів, які понад 500 років функціонували у повсякденні.
З одного боку, начебто, деякі тези тут були резонними: арабська транскрипція некоректно передавала деякі голосні звуки турецької мови. Однак, разом із цим Ататюрк і дистанціювався від османської спадщини. Також він прагнув відірвати населення від релігійної традиції ісламу, як головної релігії населення Туреччини.
Разом зі зростанням Туреччини, відбувається і поширення пантюркізму по усій зоні розселення тюрків у світі. Процес набув популярності навіть серед кримських татар. Сприйняли модель і в Азербайджані.
Втім, є і проблемні території. Наприклад, в Узбекистані перехід на латинку йде шкереберть через особливості історії і розвитку країни. При цьому спроба запровадити латинку призвела до поширення безграмотності, бо молодь однаково з помилками пише як латинкою, так і кирилицею. За висновками самих узбеків, ціною реформи стало щонайменше одне неграмотне покоління і зростання злочинності.
Читайте також: Остап Українець: Твоя індивідуальна українська мова не має бути такою, як вимагає неіснуючий "золотий стандарт"
Висновки
Перехід на латинку в Україні викличе цілий цикл проблем, які будуть поглиблюватися і викликати нові гілки проблем, а також призведе до відмови від нашої тисячолітньої історії і спадщини з часів Русі.
Поміж кількома поколіннями виникне катастрофічна прірва сприйняття та, можливо, самоідентифікації, при цьому щонайменше одне покоління буде цілковито безграмотним.
Більше того, без належної патріотичної пропаганди з боку держави насадження латинки може призвести до комплексу меншовартості у молоді, яка буде сприймати власну мову і культуру як щось неповноцінне.
Негативно це вплине і політично, адже кирилиця справді слугувала бар’єром та невід’ємним кодом самоідентифікації.
А з насадженням латинки на нашу ідентичність будуть посягати усі сусіди: поляки, румуни та угорці будуть намагатися вплинути на самовизначення населення Західної України, а Москва буде намагатися вплинути на населення, яке протистоятиме впровадженню латинки у Центральній та Східній Україні.
Тож варто задуматися – чи варто взагалі піднімати тему впровадження латинки на наших теренах, і чи не стане це поштовхом до тотальної катастрофи самоідентифікації українців у ХХІ столітті.
Очевидно, що політичним діячам варто обережно ставитися до заяв такого роду і ретельніше вивчати досвід і наслідки від подібних кроків. А якщо ж їм усі ці наслідки відомі – потрібно більш прискіпливо оглядати мету запланованих ними кроків. Адже на сьогодні виходить, що впровадження в Україні латинки найбільше схвалюють у Москві.
Сергій Дрозд
