Стратегия единого фронта: как Украине противостоять нарастающей агрессии России

Завтра, 7 грудня, відбудуться перемовини президента Байдена з Путіним. 

Говоритимуть насамперед про Україну, бо активізація російських військ та ескалація агресії викликає неабиякі побоювання наших союзників. При цьому українська влада зберігає незрозумілу "мовчанку". 

Безумовно, ми всі маємо зберігати спокій та готуватися до будь-яких дій Росії без паніки. Але з позицією президента та його оточення є декілька проблем. 

Перша проблема. Коли союзники б'ють на сполох і розглядають вірогідність вторгнення Росії на територію України як найвищу з 2014 року, не можна мовчати. Бо це підсилює недовіру та поглиблює страхи суспільства перед ймовірним вторгненням. 

Влада повинна коментувати ситуацію та доповідати суспільству про те, що вона робить задля протидії агресору. 

Друга проблема. Власне, питання підготовки влади до вторгнення. 

Немає кращого засобу захиститися, ніж бути готовим. 

Всередині країни – виконувати оборонне замовлення, посилювати економіку, дбати про захисників, активно працювати з союзниками. 

Ззовні – добиватися превентивних заходів для запобігання агресії, посилювати санкції в болючих секторах економіки Росії, забезпечити для України економічну, політичну, військову підтримку у разі продовження агресивних кроків РФ. 

Чи відбудеться новий етап ескалації з боку Росії? Я впевнена, що якщо Україна буде готовою до нього, то Путін не буде ризикувати новими санкціями та ризиком отримати сильний удар у відповідь від українського війська. 

Головний страх Путіна – втратити владу. І війна, що складається невдало або веде до довгострокових негативних наслідків – це його головний страх. 

Путін любить легкі перемоги, як в Криму. І тому найкраща відповідь України – адекватно готуватися до можливої агресії.

Чому саме так? Давайте розберемо, чого прагне режим в Кремлі?

Путін та його оточення діють виключно з одним інтересом – збереження власної влади у Росії і збереження можливості заробляти на її природних ресурсах та бюджетах. 

Це дуже раціональні і жадібні люди, які готові на що завгодно для досягнення двох цілей – збереження влади та грошового потоку. Тому, чого хоче режим Путіна, відповісти дуже просто – зберегти владу та гроші навічно. 

Збереження влади в Росії досягається зрозумілими інструментами: 

• силові структури для переслідування опозиції аж до фізичного знищення; 
• всебічний контроль за економікою через де-юре та де-факто державні компанії та кишенькових олігархів; 
• система державної пропаганди, з якою дуже добре знайомі в Україні. 

Збереження доходів – це завдання зовнішньої політики. У своїй зовнішній політиці Росія вирішує пов'язані завдання:

1. треба зберігати максимально високі ціни на російські експортні товари: нафту, газ, бажано метал та руду, добрива. 
   Для цього можна дестабілізувати газовий ринок ЄС, вести війну у Сирії, фінансувати терористів у нафтовидобувних країнах, через підконтрольні ЗМІ, на кшталт Раша Тудей, дискредитувати відновлювальну енергетику чи сланцевий газ. 
2. треба зберігати ринки збуту та захищати їх від конкурентів. Для цього Росія готова створювати та фінансувати кишенькові радикальні (ліві чи праві – їм байдуже) партії в Європі для лобіювання власних інтересів, влаштовувати війни та провокації. 
3. треба примножувати та чітко контролювати засоби доставки ресурсів з Росії до ринків збуту – саме тому на лобіювання північних та південних потоків йдуть сотні мільйонів доларів, за які можна навіть купити прихильність окремих політиків; 
4. треба робити все, щоб всі, хто може завадити заробляти чи зберігати владу всередині Росії, був ослаблений або дискредитований.
   Саме для цього дуже важливо для російської влади, щоб Захід був "особистим" ворогом в очах росіян, а Україна та інші країни колишнього СРСР, що обрали євроатлантичний шлях у пропаганді, залишались Failed states. В логіку дискредитації Заходу вкладаються і спонсорування антивакцинаторських рухів у світі, і агресивну пропаганду проти України. 

Якщо проаналізувати дії Путіна за останні 10 років, то фактично вся їх зовнішня політика спрямована на вирішення цих 4 завдань, окремо чи в комплексі.

Всі останні дії Росії, які ми спостерігаємо у відношенні Заходу: від втручання у вибори у США до загострення міграційної кризи та дестабілізації ринку газу – повністю вкладаються в таку логіку дій Росії. 

Читайте також: Де варто говорити з Путіним

Чому Путіну може бути вигідна додаткова ескалація зараз?

Перше – бо слабка Україна і "маленька переможна війна" це чудова страва для внутрішнього споживання та роботи з кліше "Путін – відновлювач Імперії". Друге – для забезпечення комфортного експорту сировини в Україну Путіну необхідний або кишеньковий диктатор рівня Лукашенка, або суцільне "ЛДНР". При цьому наважиться він на агресію виключно у випадку, якщо Україна буде слабкою та неготовою, а Росія буде впевнена, що реакція Заходу буде кволою. 

Оточення президента Зеленського зараз настільки захопилося боротьбою зі своїми політичними опонентами, нелояльним великим бізнесом та проектами самовозвеличування, що зовнішня загроза відійшла для них на другий план. І тому ризик політичної дестабілізації, економічна криза та коронавірус роблять нас вразливими до агресії.

Влада має змінити власні пріоритети: національна безпека важливіша за завдання зберегти свої посади ще на 5-7 років. 

В цих обставинах бездіяльності влади тішить, що наші союзники постійно наголошують на ризику агресії і на тому, що Росія буде нести важку відповідальність за ескалацію. І позиція нової німецької коаліції, де посаду міністра закордонних справ зайняла налаштована рішуче до Росії Анабелла Бербак, і заяви британського Уряду про відрядження до України військового контингенту в разі агресії, і заяви Сполучених Штатів додають оптимізму. 

Але крім заяв потрібні дії. І в Україні, і від наших союзників. Дії, що дадуть Путіну та його оточенню зрозуміти, що ціна вторгнення буде високою. Які саме дії? 

І в Україні, і на Заході мають нарешті зрозуміти, що Росія нікуди не дінеться, її логіка не зазнає змін, вона чітко розуміє свою мету та діє дуже комплексно, цинічно та нахабно.

Росія – це серйозна та постійна загроза. Методи та рівень зухвалості Росії прямо залежать від рівня протидії.

Доки багато хто з європейських чи американських політиків розглядає опцію "домовитись" або прямо користується російськими ресурсами для власних політичних чи фінансових цілей – Росію зупинити не вдасться. 

Тому перше – необхідно ефективно протидіяти агентам впливу Росії в Європі та в Україні. Нам як країні треба реформувати СБУ, яка має перетворитися у реальний контррозвідувальний орган. Крім того, має отримати політичну і юридичну оцінку діяльність проросійських політиків в Україні.

Друге – ми маємо бути постійно готові до військового загострення з боку Росії. Не завтра, не за місяць, а постійно. Влада повинна: 

1. Проводити регулярні консультації з представниками всіх проукраїнських політичних сил, а також з нашими союзниками щодо протидії Росії.
2. Забезпечити виконання оборонного замовлення та належне забезпечення Збройних сил усім необхідним. 
3. Провести прозоре розслідування щодо наявності агентів російського впливу у оточенні президента, бо після історії з вагнерівцями рівень довіри до влади впав до критичного рівня. Крім того, необхідно відмовитись від практики призначати виключно своїх посіпак на ключові посади – країні в часи криз потрібно компетентне керівництво. 

Третє – ми маємо реагувати на виклики так само комплексно, як Росія їх нам створює.

Росія веде свою агресію не тільки у військовій сфері. Вона атакує Україну та союзників в економіці, енергетиці, інформаційному просторі. Саме тому Україні потрібна чітка енергетична стратегія.

Україні потрібна відповідальна економічна політика замість фіскального тероризму від Уряду у вигляді закону 5600.

Україні потрібна стратегія кібербезпеки, а також реальна деолігархізація, а не імітація. Але влада про це не думає, що і є головною загрозою національної безпеки. 

І четверте – політика санкцій проти Росії, російських державних компаній, проти оточення Путіна має тільки посилюватися.

Не може бути й мови про послаблення санкцій, поки триває окупація Криму та Донбасу, а також гібридна агресія проти світу. Ми не маємо допустити повторення історії подібної до "Північного потоку-2", коли короткострокові фінансові інтереси стали вище за економічну та енергетичну безпеку України та Європи. 

Росія – це коронавірус у міжнародній політиці. Вона постійно мутує у формах своєї агресії і тому цивілізований світ і України як його частина мають виробляти більш досконалі засоби протидії аж доти, доки режим у Росії не припинить своїх спроб дестабілізувати світ. Ми можемо зупинити Росію виключно спільними зусиллями України, Європи та Америки. Саме над цим і має працювати України та союзники. 

Кіра Рудик