Украина послезавтра: что нужно знать и что нужно сделать
Автори колонки: Олександр Данилюк, Павло Клімкін, Руслан Рябошапка – співзасновники Центру національної стійкості та розвитку
Час підводити підсумки 21-го року, прогнозуючи одночасно ще невідомий і можливо ще більш складний 2022 рік.
Чому він може виявитися надскладним для України? Відповідь однозначна: можливістю повномасштабного російського вторгнення. Але попри всю актуальність і важливість цього питання, не воно є предметом розгляду у цьому матеріалі.
Ми говоритимемо про другий фронт – про політику і політиків, які після новорічних свят за нашими прогнозами неабияк активізуються, адже бачать для себе низку тактичних і стратегічних можливостей у тому, чим Україна завершує 2021 рік і як проведе наступний рік.
Що ми маємо? Соціологія свідчить, що українці далі все більше сумніваються в адекватності шляху, яким веде країну чинна влада.
Публічні вагання президента про майбутнє балотування на другий термін впираються в стіну народної недовіри – понад 60% виборців виступають проти цього.
На екваторі своє каденції Зеленський лідирує як у рейтингах (поки що), так і антирейтингах (вже) суспільства, яке довірило йому владу і власні сподівання.
Партія випадкових нових облич з весільних фотографів і кумедних діджеїв в парламенті втрачає монобільшість, а виборці – терпіння.
Країна позбувається останніх залишків суб’єктності на міжнародній арені: про Україну говорять здебільшого без неї.
Провалено боротьбу з корупцією: конкурс на керівника Спеціальної антикорупційної прокуратури зірвано, попри обіцянки всьому світу. Зеленський вляпався у світовий офшорний скандал. Власними руками руйнуються державні інституції: РНБО підмінює собою судову гілку влади і правоохоронні органи, розвідка потерпає публічно від Верховного головнокомандувача у справі "Вагнергейту".
Читайте також: Вагнергейт: як би це мало бути у демократичній країні і як зберегти довіру
Зухвала поведінка Гогілашвілі у пацанському стилі – це лише дрібний сюжет, який демонструє загальний хаос і непрофесіоналізм у кадровій політиці.
В опалювальний сезон країна входить разом з енергетичною кризою та віяловими вимкненнями, а керівника президентської фракції в парламенті Арахамію підозрюють в організації схеми щодо постачання електроенергії з Білорусі через фірму-прокладку з ОАЕ.
Розкриємо детальніше, що мається на увазі.
Президент не має критичної маси позитивних змін, він втрачає довіру суспільства та рейтинг. Він втомлений, бо дедалі більше помітним є делегування ним своїх конституційних обов’язків третій особі, але при цьому є бажання самозберегтися у владі. Зокрема, і з метою відтягнути відповідальність за масштабні порушення закону ним самим і оточенням. Тому замість змагання шляхом демократичних виборів вигадуються сценарії утриматися при владі за будь-яку ціну.
Сценарій перший. Переламати через коліно Конституційний суд і видавити з нього правове обґрунтування проведення парламентських виборів після виборів президента або одночасно з ними.
Наразі парламентські вибори мають пройти за 6 місяців до президентських. Логіка зрозуміла: поки що особистий рейтинг президента дозволяє мріяти про другий термін. А досягнення цього результату значно спростить шлях до підкорення парламенту.
Сценарій другий. Переписати правила гри під себе. Передусім правила виборчі. Те, що віталося, як демократизація виборчого процесу – пропорційна система з відкритими списками – приноситься в жертву інтересам слуг президента.
Повернення мажоритарки – це боротьба фінансового ресурсу в рамках конкретного виборчого округу. Ресурсу у влади вдосталь – звернімо увагу хоча б на обсяги корупції на "великому будівництві". А отже, це заявка на успіх у більшості округів. Нагадаємо, що саме цим шляхом пішов ресурсний Янукович на парламентські вибори 2012 року.
Читайте також: Вибори близько: парламент повертає правила гри Януковича
Ці сценарії яскраво демонструють, як передчасно зістарилася нинішня владна команда. Недосвідчені політики, замість того, щоб зламати стару систему – а це був ключовий запит суспільства – на третьому році при владі перейшли до використання найгірших її практик. На жаль, це приклад того, що українська політична система значно більше змінює політиків, аніж політики змінюють її.
У цій ситуації старі політики – лідери старих партій – вбачають свій унікальний шанс на повернення у владу. З якої їх, нагадаємо, легко випхали неофіти, очоливши ентузіазм обуреного суспільства.
Отже, наступного року давно старі політики і ті, що нещодавно зістарилися, кожен у своїй логіці, готують суспільство до такого полярного протистояння. Бо кожен з них, на думку іншого, є найприйнятнішим спаринг партнером. І ті, і інші однаково бояться нових сил – бо саме вони можуть стати реальною загрозою на шляху до утримання або повернення до влади.
Що робити українцям? Їх знову штучно позбавляють альтернативи.
Отже, є стара політика і нова. Стара політика – це не про вік і не про те, був хтось на посадах чи ні. Це про те, яку політику реалізовував.
Стара політика – це про популізм, невиконані обіцянки, відверту брехню в очі людям і "договорняки" між собою, між владою і олігархами. Це про марнування історичних можливостей і нехтування довірою людей задля власного збагачення та насолодження владою.
Це лідери старих партій, які вже неодноразово були при владі.
Нова політика – це про ефективні і професійні необхідні рішення, які роблять державу сильнішою, а українців заможними та захищеними.
Це про стратегію, а не про "шмигаляння" зі сторони в сторону.
Це національна політика, яка спроможна задовільнити бажання людей жити в безпеці, справедливості і добробуті. Врешті-решт, це про країну, а не про особисті рейтинги.
Цієї альтернативи – нової політики та нових сил – хочуть позбавити країну Зеленський, Порошенко та інші.
Українське суспільство, ціною великих жертв і свідоме своєї мети, відстояло власне бачення майбутнього. Але сьогодні старі політики позбавляють нас майбутнього щодня. Малими дозами: не зробивши крок у правильному напрямку, не завершивши важливу реформу, саботуючи іншу, не розуміючи важливість тих чи інших рішень, не усвідомлюючи своєї відповідальності.
Країна має рухатися вперед. Зеленський вже не здатний запропонувати та реалізувати нічого нового через надвисокий рівень недовіри суспільства та слабку команду, а старі політики апріорі на це не здатні – бо вміють діяти лише по-старому. Тому ми переконані, що, нові сили мають почати формувати альтернативну нову політику спільними зусиллями вже сьогодні.
Питання – як? На нашу думку, є декілька обов’язкових передумов та кроків.
Перше. Нові сили повинні вже найближчим часом розпочати між собою розробку плану дій щодо відбудови держави після наступних виборів, коли чинна влада втратить свої повноваження. Аби ще до виборів на столі був чіткий план перетворень та відновлення країни. І на наступний день після виборів нові сили розпочали його практичну реалізацію.
Друге. Нові сили мають взяти відповідальність за те, щоб після Зе не почалася чергова хвиля "міжвидової боротьби" всіх проти всіх. Адже сучасний політичний ландшафт говорить про те, що за підсумками чергових виборів ніхто не зможе претендувати на безумовну владу.
У наступних виборах, вочевидь, братимуть участь одразу декілька нових у правильному сенсі політичних сил. Їх зобов’язанням має бути публічна домовленість: на виборах – цивілізована конкуренція та протидія старим політикам, після виборів – взаємодія.
Третє. Потрібно вже сьогодні, спільно з громадянським суспільством, перешкодити планам переписати виборчі правила гри (як щодо президентських, так і щодо парламентських виборів) під себе. Перші кроки в цьому напрямку вже робляться, але зупинятися не можна.
Переконані, що робота по усіх трьох означених напрямках має активізуватися одразу після нового року.
