Как будут отбирать имущество во время войны: риски законопроекта 4673

Скупчення російських військ біля кордону та наростаюча загроза повномасштабного вторгнення актуалізували питання обмеження конституційних прав в умовах воєнного стану.

Законопроєктом 4673 пропонується нове регулювання порядку застосування реквізиції (примусового відчуження майна на користь держави) в умовах військового та надзвичайного стану.

Авторами документа є Слуги Народу – Гривко Сергій та Мазурашу Георгій. У рейтингу депутатів, за кількістю поданих корупційних законопроєктів, вони посідають 45 та 19 місце відповідно.

Незважаючи на назву законопроєкту "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення реквізиції як інституту захисту суспільних інтересів в умовах воєнного або надзвичайного стану", його положення не сприяють такому захисту, а навпаки – несуть суттєві ризики порушення прав власників. 

Наприклад, умови проведення реквізиції будуть визначатися у кожному конкретному випадку рішенням органу, який її здійснюватиме, а не у законі. Відшкодування за вилучене майно більше не гарантуватиметься, адже залежатиме від фінансової можливості держави.

Антикорупційна експертиза виявила у документі низку корупціогенних факторів. На ключові недоліки законопроєкту також вказало Міністерство юстиції України.

Що таке "реквізиція" та чи законним є примусове позбавлення майна?

Реквізиція – це примусове, з метою суспільної необхідност,і вилучення державою майна власника з відшкодуванням його вартості.

Відповідно до Конституції України примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. 

Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану (стаття 41).

Вказаним положенням кореспондує стаття 353 Цивільного кодексу, яка розкриває реквізицію як одну з підстав припинення права власності.

Виходячи з тлумачення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) та  практики Європейського суду з прав людини, вилучення майна вважається правомірним, якщо воно є законним, здійсненим з легітимною метою та не покладає на власника надмірного тягаря, тобто якщо йому забезпечене "належне відшкодування" вартості майна.

Отже, примусове відчуження майна у виняткових випадках є законним інструментом, який застосовується у світі.

Читайте також: Контроль Росії над тимчасово окупованими територіями: чи треба тут щось доводити?

Як пропонують вилучати майно в умовах воєнного або надзвичайного стану?

• Відшкодування лише після реквізиції

У законопроєкті пропонується доповнити Цивільний кодекс новою статтею 353-1 "Реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану". 

В частині 1 визначено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану, з метою суспільної необхідності реквізиція (примусове відчуження) на користь держави об’єктів права власності здійснюється в порядку, встановленому цією статтею, з наступним повним відшкодуванням власнику вартості відповідних об’єктів.

Водночас, з чинної статті 353 вилучається частина 2, відповідно до якої в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. Таким чином, пропонується проводити відшкодування лише після реквізиції, тоді як зараз визначена можливість також і попереднього відшкодування. Запропоновані зміни суперечать ст. 41 Конституції України та обмежують права власників на попереднє відшкодування за вилучене майно.

• Визначення умов проведення реквізиції у рішенні органу, а не у законі

Відповідно до ч. 3 пропонованої статті"Рішення про реквізицію на користь держави об’єктів права власності в умовах воєнного або надзвичайного стану приймається постановою Верховної Ради України, указом Президента України або розпорядчим актом уповноваженого ними органу державної влади, органу військового командування, органу місцевого самоврядування. У відповідному рішенні про реквізицію вказується порядок оцінки та відшкодування власнику (власникам) вартості реквізованих об’єктів, які визначаються з урахуванням фінансових можливостей держави, а також інші умови проведення реквізиції".

Таким чином, основні моменти, які впливатимуть на компенсацію за вилучене майно будуть врегульовані на рівні рішення органу, який здійснюватиме реквізицію, а не на рівні закону, як того вимагає ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав). Такий підхід не забезпечить належного дотримання прав власників та сприятиме формуванню різної практики правозастосування. 

Окрім цього, вказане положення законопроєкту наділяє орган, який здійснює реквізицію, надмірним дискреційним повноваженням визначати умови її проведення на власний розсуд.

Законопроєктом не встановлено жодних орієнтирів та вимог до визначення "порядку оцінки та відшкодування власнику, а також інших умов проведення реквізиції". Це створює підґрунтя для корупційних зловживань.

Наприклад, посадові особи зможуть вимагати неправомірну вигоду як умову здійснення вигідної оцінки майна чи нарахування більшого та швидкого відшкодування. 

Читайте також: Чи буде велика війна з РФ? І що зараз робити

• Залежність відшкодування від "фінансових можливостей держави"

Пропозиція щодо визначення вартості реквізованих об’єктів, яка підлягає відшкодуванню власнику з урахуванням "фінансових можливостей держави" може призвести до непропорційного відшкодування та порушення прав власників.

По-перше, законопроєктом не визначено, що розуміється під "фінансовою можливістю держави". Зважаючи на надмірні дискреційні повноваження органу щодо визначення умов реквізиції, вказане поняття може тлумачитися на власний розсуд.

По-друге, така пропозиція не гарантує не те що повне чи пропорційне відшкодування, а й будь-яке належне відшкодування за понесені власником втрати, адже посадові особи органу зможуть посилатися на "фінансову неможливість держави". Наприклад, особі може бути відмовлено на невизначений строк у відшкодуванні поки у держави не з’явиться фінансова можливість його здійснення.

Реалізація таких ризиків на практиці може стати підставою звернень до Європейського суду з прав людини з метою встановлення порушень Україною Протоколу 1 до Конвенції, наслідком чого може бути виплата сатисфакцій за рахунок платників податків.

• Проведення реквізиції Верховною Радою та Президентом без внесення змін до Конституції 

Виходячи з системного тлумачення норм Конституції України (ст. 85, 106), повноваження Верховної Ради України та Президента України визначаються лише Основним Законом України. На це неодноразово вказував Конституційний Суд України.

Таким чином, з метою надання цим органам повноважень щодо прийняття рішення про реквізицію на користь держави об’єктів права власності в умовах воєнного або надзвичайного стану, необхідно внести відповідні зміни до Конституції України.

Прийняття положень, які суперечать зазначеним конституційним нормам ускладнить правозастосування, сприятиме корупційним ризикам та порушенню прав власників, оскільки такі повноваження в майбутньому можуть бути визнані Конституційним Судом неконституційними, що створить додаткові проблеми для приватних осіб, майно яких було примусово відчужене.

Чи варто ухвалювати цей законопроєкт?

Без сумніву, на сьогодні питання удосконалення регулювання реквізиції в умовах воєнного або надзвичайного стану є на часі. Однак такі зміни повинні спрямовуватись на посилення захисту конституційних прав, а не на "закручування гайок" та закріплення додаткових корупційних ризиків. Тому, вказаний законопроєкт може бути прийнятий лише після його суттєвого доопрацювання з метою усунення виявлених недоліків. 

Климосюк Андрій

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.