Будет ли большая война с РФ? И что сейчас делать

Це головні питання, які хвилюють більшість громадян України й залишаються без відповіді через складність передбачити поведінку влади РФ і її виняткову нахабність у геополітиці. 

Проте, аналізуючи логіку попередніх рішень, загальну динаміку безпекового середовища, спроможності України та стратегічні цілі РФ, нижче надаю позицію експертів Центру оборонних стратегій. 

Вважаємо, що ризик широкомасштабних наступальних дій РФ на територію України є дуже малоймовірним у найближчий перспективі. 

Поясню нижче підстави для такої позиції.

Широкомасштабна стратегічна наступальна операція РФ (або операція на одному оперативному напрямку з обмеженими цілями) із одночасним застосуванням спроможностей всіх родів військ і сил може розвиватися за наступними сценаріями:

1. Окупація окремих територій України. Цей найбільш імовірний сценарій операції на одному оперативному напрямку може бути реалізований насамперед для отримання контролю над гідротехнічними спорудами Північно-Кримського каналу у Херсонській області, розв’язання проблеми водопостачання Криму або розширення тимчасово окупованих територій Донецької і Луганської областей до меж їх адміністративних кордонів, вирішення їхніх інших проблем безпекового й економічного характеру.
2. Окупація лівобережної України та причорноморських областей в ході стратегічної наступальної операції на декількох оперативних напрямах одночасно заради отримання контролю над об’єктами критичної інфраструктури, насамперед – оборонно-промислового комплексу України з подальшим приєднанням до РФ чи створення контрольованої квазідержави.
3. Повна окупація України в ході стратегічної наступальної операції зі всіх можливих напрямків і включення її до складу РФ чи створення контрольованої квазідержави або набору квазідержав.

Вважаємо, що жоден з таких сценаріїв є невигідним для керівництва РФ. Вірогідні негативні наслідки для РФ будуть набагато дорожчими за можливі здобутки.

Основними чинниками, що перешкоджатимуть РФ у реалізації цих сценаріїв, є: 

• оперативні (бойові, спеціальні) спроможності Збройних сил України (далі – "ЗС України") та інших складових сил оборони і безпеки;
• політичні та економічні санкції, що будуть запроваджені стратегічними партнерами України;
• широка міжнародна підтримка України;
• військово-технічна допомога від стратегічних партнерів України;
• неприйняття абсолютною більшістю українського народу ідеї російської окупації;
• готовність значної частини населення України чинити збройний опір;
• розгортання широкого добровольчого, волонтерського руху та руху опору на тимчасово окупованих територіях;
• надвисока економічна вартість окупації для РФ;
• абстрактність цілей війни для переважної більшості населення РФ, низька мотивація громадян РФ брати участь в такій війні.

Значні потенційні втрати є наскрізним фактором, що перешкоджатиме успішній реалізації керівництвом РФ будь-якого з вищезгаданих сценаріїв. 

Жоден з цих сценаріїв або їх комбінації з іншими невоєнними діями неможливі без суттєвих втрат (в гострі періоди – тисячі вбитих і поранених на день) для військ РФ. 

Фактори, що перешкоджатимуть реалізації РФ сценаріїв захоплення: 

Локальна операція

У випадку обрання військово-політичним керівництвом РФ сценарію проведення стратегічної наступальної операції з обмеженими цілями проти військ РФ будуть діяти угруповання ЗСУ, що здатні завдати дуже значних втрат агресору.

Результативність сценарію такої операції викликає великий сумнів. Спроможність сил вторгнення утримати тимчасово окуповані території також викликає значні сумніви.

Окремий випадок із захопленням гідротехнічних споруд Північно-Кримського каналу та територій навколо них. 

Навіть у випадку тимчасової окупації території навколо каналу утримання цього об’єкту, особливо в справному стані, буде дуже складним через відкритість до ураження силами та засобами збройних сил.

Таким чином, вважаємо, що ресурси, витрачені на проведення стратегічної наступальної операції з обмеженими цілями, не дадуть бажаного результату, а негативні наслідки від ведення бойових дій значно переважатимуть здобутки. 

Читайте також: Шантаж чи війна?

Операція із захоплення більшої частини чи всієї території України 

Потенційні спроможності сил і засобів РФ дозволяють провести таку операцію, та існує теоретична можливість її відносно успішного завершення. Проте, для такого сценарію російські війська мають задіяти приблизно до 400 тисяч особового складу збройних сил та росгвардії (ФСБ), тобто фактично всі наявні боєздатні сили. 

При цьому необхідно врахувати, що значний відсоток угруповання (до 30%) можуть складати військовослужбовці строкової служби не лише без досвіду бойових дій, але й без належної військової підготовки. 

Така операція можлива лише із застосуванням ракетних та авіаційних ударів, забезпеченням авіацією панування у повітрі на напрямках дій ударних угруповань, очікуванням великих втрат живої сили з обох сторін, втрат серед мирного населення та величезних збитків, завданих цивільній інфраструктурі, що важко точно оцінити. 

Незважаючи на перевагу російських угруповань ЗС РФ не спроможні забезпечити таку кількість сил і засобів на оперативних напрямах, яка б гарантувала успіх операції. 

При цьому російські війська спроможні завдати відчутних втрат ЗСУв особовому складі, озброєнні, військовій техніці, а також об’єктам інфраструктури, насамперед подвійного призначення.

Навіть за таких умов під час проведення наземної частини операції з’єднання військові частини Збройних Сил все одно зможуть нанести великих втрат окупантам і перешкодити швидкому захопленню території. 

Українські війська мають непорівняно вищу мотивацію, знання місцевості, бойовий досвід і високий професіоналізм. 

Ці фактори є не менш важливими за математичну різницю в кількості техніки та живої сили сторін. 

За результатами аналізу та оцінки всіх наявних факторів сценарій "швидкої переможної війни" для РФ у найближчий перспективі ми не вбачаємо реалістичним. 

Вартість такої операції для обох сторін буде непідйомною. Але якщо весь світ буде симпатизувати Україні, то Росія отримає весь негатив у вигляді ізоляції, санкцій і численних судових позовів. 

Європейські та інші цивілізовані країни не мають жодних позитивних емоцій до великої війни на сході Європи. 

Незважаючи на суттєві можливості РФ у дипломатичній роботі, лобіюванню та інформаційних операціях в США та ЄС, їх не вистачить, щоби штучно обґрунтувати причини цього конфлікту на свою користь. 

Це призведе до всебічного засудження дій РФ і найжорсткішої відповіді від всієї світової спільноти.

У цьому сценарію знеціняться майже всі закордонні інвестиції та торговельні угоди в Україні, криза в Україні зачепить країни ЄС, крім того, Європу заповнять мільйони біженців і мігрантів. 

Європа категорично не хоче такого розвитку подій і готова застосовувати будь-які превентивні заходи. 

Утримання великої окупованої території України з відсутньою по факту економікою буде неприйнятним економічним тягарем для РФ (за нашими оцінками, лише утримання ОРДЛО коштує РФ близько 3-4 млрд доларів США на рік).

Також втрати особового складу будуть створювати негативний імідж як російським військам, так і військово-політичному керівництву – десятки тисяч жертв війни, яку важко буде пояснити вдома. 

У поєднанні з економічною кризою (викликаною санкціями, відмовою західного капіталу від співпраці з РФ, блокуванням операцій із суверенним боргом РФ, міжнародних розрахунків і активів (зокрема Північного потоку), а також замороженням інвестицій в самій РФ) це призведе до невдоволення режимом у РФ, що може призвести до суттєвої політичної й економічної кризи. 

Але головною проблемою для РФ у такому сценарії буде утримання нових тимчасово окупованих територій. Вмотивовані військовослужбовці, зокрема з основного складу Збройних сил, резерву, а також численні добровольці створять рух опору, який вкрай ускладнить контроль над окупованими територіями. 

Переваги РФ в повітрі та на морі будуть безсилими до вмотивованого руху опору. 

У Росії немає необхідної кількості підготовленого персоналу, який погодиться або зможе працювати в окупаційних адміністраціях та ефективно ними керувати з врахуванням щоденних ризиків для життя, навіть з урахуванням можливості потенційних колаборантів. 

Вважаємо, що ефективне функціонування окупаційних адміністрацій буде апріорі неможливим і втрати серед персоналу й особового складу будуть відбуватися постійно.

Через безповоротні втрати особового складу та техніки Росія втратить як у внутрішньому, так і міжнародному інформаційному просторі імідж сильної держави та непереборної військової сили. Такий імідж є основою режиму Путіна, і його можлива втрата є неприйнятним для влади РФ розвитком подій.

Всі ці негативні наслідки призведуть до ізоляції РФ, втрат на міжнародних ринках, неприйнятних економічних та політичних втрат і внутрішню економічну соціальну й політичну кризу. 

У результаті ця кампанія має великий шанс стати причиною економічного банкрутства РФ та кінцем діючого режиму РФ. 

Ми знаємо з аналізу російських джерел, що ці ризики відомі росіянам і усвідомлюються ними. Таким чином, вважаємо, що для діючого режиму РФ будуть неприйнятними ризики початку стратегічної наступальної операції і вони не підуть на них. 

Але завжди є виключення. Описана вище конструкція базувалася на припущенні, що керівництво РФ буде мислити раціонально. Є фактори, які ці допущення можуть порушити. Головними є три: 

1. Можливі ілюзії в керівництві РФ щодо справжньої боєздатності ЗС РФ через відсутність в РФ ефективної системи незалежного державного та демократичного цивільного контролю над збройними силами. Відсутність цієї системи призводить до типового для пострадянських і тоталітарних країн фактору відсутності об’єктивної оцінки стану спроможностей. 
2. Можливі внутрішньо-політичні провокації та підбурювання війни всередині РФ політичними групами, що через викликану війною масштабну кризу будуть намагатися перехопити владу в РФ або здобути на периферії значно більшу незалежність від Кремля. 
3. Сьогоднішня залежність усіх політичних рішень в РФ від однієї особи, що може втратити раціональний спосіб прийняття рішень. 

Ці фактори є слушними, але ми залишаємося при думці, що влада РФ, усвідомлюючи катастрофічність сценаріїв війни для самої себе, не піде на вищеописаний розвиток подій. 

При цьому ми вважаємо, що влада РФ, навіть отримавши від керівництва США початкову відмову у задоволенні їхніх вимог і попередження про "пекельні" санкції та посилення військової допомоги Україні, не полишить своїх стратегічних цілей. Серед них є наступні: 

1. недопущення успішного розвитку єдиної вільної демократичної європейської України. Натомість включення України (бажано у вигляді набору окремих квазідержав) до зони повного контролю РФ на кшталт сьогоднішньої Республіки Білорусь;
2. недопущення розширення НАТО на схід через погодження надання повноправного членства Україні;
3. недопущення повернення Криму та ОРДЛО під законну владу України, а також міжнародної відповідальності РФ за розв’язання війни з 2014 року, окупацію Криму та частини Чорноморсько-Азовського регіону тощо; 
4. штучне створення дисбалансу правового порядку та безпекового середовища в Європі та країнах Заходу. Отримання вигод через подальше врегулювання цих криз ("ескалація заради деескалації").

Для досягнення цих цілей РФ з великою вірогідністю буде продовжувати використовувати створену на кордонах України воєнну загрозу. 

Сьогодні головною метою створеної кризи на кордоні є примушування через погрозу війни США та інших країн Заходу піти на компроміси та позбавити Україну військової підтримки й прийняти якісь письмові гарантії нерозширення НАТО. 

Зрозуміло, що гіпотетичне задоволення цих потреб не позбавить РФ бажання досягнення вищезазначених стратегічних цілей, а лише посилить мотивацію рухати "червоні лінії" далі. 

Серед можливих дій є входження в переговори з США через нові формати "врегулювання" – або оновлений Нормандський формат, або інші – для дискусії про побоювання РФ щодо розширення НАТО, а також фактичного ступору мінського й нормандських процесів. 

Очікується затягування цих переговорів і постійна підтримка напруги через демонстративні дії військ, інформаційні, психологічні, кібер- і інші операції та їх комбінації. Через такий пресинг, втому від загроз і потенційної війни РФ буде намагатися витягнути з США та країн Європи поступки щодо заявлених вимог. 

Напруга може підтримуватись через: 

1. Постійну присутність у районах поблизу кордону з Україною значних угруповань військ.
2. Постійні інформаційні дії щодо можливого початку широкомасштабної війни в інформаційному просторі країн Заходу. Постійні скарги на вигадані загрози з боку України / НАТО тощо. 
3. Можливе збільшення сил і засобів аж до декількох сотень тисяч, логістична підтримка (наприклад: шпиталі, ділянки під поховання, запаси палива тощо), а також прийняття документів та офіційних рішень про наступ для створення враження справжньої готовності до наступу в будь-який момент. Можлива часткова мобілізація резервістів у РФ, виділення бюджетних коштів, підготовка груп окупаційної влади та інші демонстраційні дії. 
4. Поширення інформаційного хаосу. Інформаційні операції серед жителів України. Намагання посіяти паніку та постійне відчуття загрози (на кшталт операції в Нових Санжарах на початку 2020 року). 
5. Провокування та активна інформаційна підтримка будь-яких внутрішньополітичних і соціальних конфліктів всередині України. Позиціонування України як "вічної проблеми" та "другорядної" країни, що перебуває в нескінченній кризі, та неспроможної здійснювати ефективне врядування. 
6. Висвітлення, зокрема через дезінформацію, різниці спроможностей ЗС України та ЗС РФ (насамперед для аудиторій країн Заходу) з метою впровадження наративу про неможливість ЗС України завдати неприйнятних втрат росіянам у випадку їхнього наступу. 
7. Провокації на кордоні та удавані провокації для демонстрації напруги та "загроз" для РФ.
8. Ембаргові та блокадні операції в Чорному та Азовському морях, порушення принципів вільного судноплавства.
9. Демонстративні заходи нарощування бойової готовності сил і засобів ЗС РФ, розміщених у так званій Придністровській Молдавській республіці. 
10. Спеціальні операції на території України.
11. Удари зокрема через кібератаки по об’єктах критичної (інформаційної) інфраструктури для створення панічних настроїв і підриву економіки та безпеки.
12. Провокаційні дії через вплив на Республіку Білорусь (РБ) і застосування її збройних сил для дій проти України. Можливе розміщення підрозділів РБ в ОРДЛО. Спеціальні операції на кордоні з РБ тощо. Взагалі РБ буде активно застосовуватись у цьому конфлікті через позиціювання громадянина О. Лукашенка як "ідеальної маріонетки". На відміну від так званих ЛНР/ДНР Республіка Білорусь є незалежною суверенною державою, за дії якої РФ ніяким чином не відповідає. Але яка знаходиться де-факто під повним контролем РФ. Тому, на нашу думку, треба очікувати загострень як з боку РБ, так і використання її території як плацдарму російських військ. 
13. Одночасне проведення комплексу заходів з метою перевантажити спроможності існуючої системи національної стійкості та стримування української держави. 
14. Суттєва збройна ескалація з боку ОРДЛО на лінії зіткнення на Сході України.

Що робити українцям?

Насамперед не панікувати й спокійно усвідомлювати, що 2014 рік давно позаду (навіть тоді РФ була неспроможна розвалити Україну). 

Треба розуміти, що Збройні Сили України сьогодні є потужною професійною та мотивованою силою, що здатна завдати неприйнятної шкоди ворогу. 

На щастя, на цей час Міноборони та ЗС України мають кваліфіковане та патріотичне керівництво як у вищих органах військового управління, так і в командуваннях військ (сил), бригадах і батальйонах. Суспільству є на кого покластися.

Треба розуміти, що Україна знаходиться поруч із сусідом, який не бачить мирного співіснування з успішною незалежною країною. Що вони будуть робити все можливе для дестабілізації ситуації, поки існує їх режим. 

Це загроза на роки, можливо, десятиліття. Ми маємо спокійно усвідомлювати це і будувати успішну країну, чітко усвідомлювати свої потужності і силу, а також вразливості. Такій країні як, наприклад, Ізраїль, це вдається, вдасться і нам. 

Розуміти стратегічну картину (зокрема описану в цій колонці) й усвідомлювати, що якщо тільки Путін не став божевільним, він не піде на захоплення України. А якщо піде – це буде кінцем його правління і початком кінця створеної ним недоімперії. 

Усвідомлювати, що напруга, описана в провокаційних заходах вище (і, можливо, інших), буде створюватися штучно і треба проявляти стійкість і вмикати критичне мислення в умовах інформаційного хаосу та намагань розхитати суспільство. 

Треба бути пильними до будь-яких впливів із РФ і розуміти, що всередині України все ще діють групи впливу та агенти ворога. 

Але не можна розслаблятися та ігнорувати загрози. 

Єдність суспільства та його психологічна стійкість і готовність до боротьби є важливими стримуючими факторами поряд із готовністю війська та міжнародною підтримкою. Тому ми маємо виховувати в собі готовність до кризових викликів і боротьби. 

Територіальна оборона є місцем, де може знайти та реалізувати себе кожний свідомий громадянин, готовий стати на захист батьківщини зі зброєю в руках. Всі інші мають бути готові надавати всю необхідну всебічну підтримку. 

Держава має нарешті реалізувати моделі народного спротиву, закладені новим законом. 

Органи влади та місцевого врядування постійно мають тренуватися діяти в умовах кризових сценаріїв разом із військовими та спеціальними службами. 

Система стійкості суспільства (як і індивідуальна тактична підготовка) в часи кризи дорівнює реально існуючій підготовці та отриманим навичкам, а не збільшується до віртуального рівня побажань. 

Навчання з моделювання кризових ситуацій та їх відпрацювання має проходити постійно та системно. 

Держава ж має наполегливо йти напрацьованим шляхом, не зволікаючи. 

Заплановані дії включають продовження реформи сектору безпеки і оборони України, посилення спроможностей сил оборони, міжнародну адвокацію України, інтеграцію до структур і процесів НАТО, заповнення прогалин у спроможностях, зокрема через програми міжнародного військового співробітництва, захист кордонів, виконання заходів оборонного планування та плану оборони і постійну інформаційну роботу через регулярні комунікації як з населенням України, так і державами-партнерами. 

Ми впевнені у нашій здатності подолати ці виклики і побудувати успішну державу. РФ не виграє в цій боротьбі. 

Автор висловлює подяку експертам Центру оборонних стратегій (зокрема адміралу І.Кабаненко, полк. О. Павлючик, полк. В. Кевлюк, кап. 1-го рангу А. Риженко та Хансу Пітеру Мідтуну) і зовнішнім рецензентам (військовим, цивільним і дипломатам) як українським, так і представникам країн-партнерів, які брали участь у створенні цього документу.