"Проект", или О выдуманном "латинском корне -ject"

Якби ви вчились так, як треба, 

То й мудрость би була своя... 

Тарас Шевченко

Одним із сумнівних, недоречних і так і не сприйнятих українським суспільством нововведень правопису 2019 р., який в народі вже встигли охрестити кривописом, стала йотація для слова "проект". Відповідно, воно мало б перетворитися на "проєкт". 

Яка ж така доконечна потреба виникла, щоб, ні сіло ні впало, переінакшувати звичне написання? 

Виправдання не забарилося: бачте, тут "латинський корінь -ject". Та чи є такий насправді? 

"Посутнє завдання правопису" 

Для чого знадобилися дивні, притягнені за вуха зміни – то предмет окремої розмови. Тому зараз на цьому не зупинятимусь. Зазначу тільки, що написання "проєкт" передбачалося правилами 1928 р., які в 1933-му були відкинуті. 

У 1999 р. окремі осоружні особи нав’язували суспільству відразливий "Проект найновішої редакції українського правопису". А то такий безпросвітний морок, така чорна діра, що словами не передати. 

Крім усього іншого, ішлось і про приведення вищезгаданого іменника до стану 70-річної давності. Та й усе там було в такому ж або в ще більш жахливому дусі. 

На щастя, та спроба всеосяжної перетряски, після якої про милозвучність нашого говору довелося б забути, з тріском провалилася. 

Принагідно нагадаю слова відомого вченого Юрія Шевельова: "Посутнє завдання правопису – формулювати, як писати те, що є в мові, а не реформувати мову". Це слушне міркування, ним і варто керуватися. 

Проте застрільники недолугих перевтілень і не думали полишати намірів накинути громаді своє викривлене бачення як квітучої та солов’їної, так і її основного закону. 

Й ось у 2019 р. горе-діячі відчули, що нарешті настав їхній час. Чимало з них опинилось у складі Української національної комісії з питань правопису. Наслідки відомі – поява кривопису. 

Їх аж розпирало від задоволення. Й у передмові до свого кострубатого творіння мудрі голови написали: "Сучасна редакція Українського правопису повертає до життя деякі особливості правопису 1928 р., що є частиною української орфографічної традиції і поновлення яких має сучасне наукове підґрунтя". 

Невеличкий ліричний відступ 

Ознайомився я із цією напрочуд глибокою думкою – стало вельми прикро. Просто разюче неуцтво та явні ознаки нечуття мови! 

Люди щонайменше не розуміють значень усталених словосполучень, не усвідомлюють суті слів, не знають закономірностей поєднування останніх. 

Раджу заглянути в Словник української мови в 11 томах. Там "повертати (повернути) до життя" тлумачиться так: "а) виліковувати тяжко хвору людину; б) надавати кому-небудь сил, бадьорості після душевного занепаду, переживань і т. ін.; відроджувати". 

Тобто в обох випадках ідеться про людину. Як у такому разі можна повернути до життя "особливості" чогось? Їх не вдасться навіть відродити, якщо мати на увазі пряме, а не переносне значення цього дієслова – "відновити те, що припинило існування". 

Особливості якогось правопису – то його своєрідні риси, ознаки, властивості. Отже, це щось невіддільне від нього. Тому ті особливості назавжди залишаться з ним, цебто ніколи не зникнуть, не припинять існування. 

Можна спробувати поновити, інакше кажучи, почати знову використовувати сам правопис 1928 р. (хоча я обома руками проти). Коли ж хтось пише про "поновлення" особливостей чогось у відриві від того самого чогось, маємо справу з маячнею. 

А як наукове підґрунтя може бути сучасним чи минулим? Це ще одне до творців кривопису запитання. Підґрунтя, якщо воно дійсно наукове, або є, або відсутнє. Є чи відсутнє хоч колись, хоч тепер. 

"Сучасна редакція", "сучасне підґрунтя"... Почитаєш їхню писанину – і може скластися враження, що ті стріляні птахи просто марять сучасністю. Та для посвяченої людини є одне "але" – ідеться ж про тих, хто глибоко й безнадійно загруз ще десь у 1928 р. 

Утім, то таке – невеличкий ліричний відступ. Отож повернемось до основної лінії нашого обговорення. 

Кортить, як бабі скоринка 

Як сказано вище, серед тих "особливостей" правил 1928 р. був і "проєкт". Та от біда: ця одиниця згадувалася в § 63 як виняток, оскільки "сполучення "ое" завсіди не змінюємо". 

Як же бути? "Проєкт" кортить, як бабі скоринка, але виглядає зміною заради змін або в ім’я задоволення чиєїсь одержимості чи непогамовного марнославства. 

Це ж явний відступ від старих, перевірених часом засад, згідно з якими передання мови на письмі завжди йшло шляхом скорочення кількості винятків. 

Таким чином, потрібно було дати якісь пояснення. Вони не змусили довго себе чекати й виявилися навдивовижу докладними та змістовними. 

Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України по гарячих слідах випустив обіжник, в якому повідомив про "власне зміни у написанні слів (без варіантів) проєкт, проєкція (так само як ін’єкція, траєкторія, об’єкт та інші слова з латинським коренем -ject-)". 

Невдовзі директор цього інституту та член вищезгаданої комісії Богдан Ажнюк без тіні сумніву копнув глибше: "Це єдине слово в українській мові серед тих, які мають латинський корінь -ject, що писалося через "е" без вагомих лінгвістичних підстав. Тому "проєкт" стане "проєктом" без варіантів". 

Не відставав іще один представник комісії – професор Олександр Пономарів: "У лексемі "проєкт" той самий корінь (від латинського дієслова injecto – "вкидаю"), що й у словах "ін’єкція", "об’єкт", "суб’єкт", "траєкторія"". 

Схожого змісту думку (з наголошуванням на необхідності "усунути усталену помилку") останній поширював ще з тих часів, коли намагався проштовхнути неоковирний, тому закономірно знехтуваний проект правопису 1999 р. 

Заглядати в рот дутим знавцям 

Вельми прикро, але ніде правди діти: останніми роками рівень освіченості в нашій країні дуже сильно впав. А тим, хто має великі прогалини в знаннях, легко навіювати. 

Такі особи не вміють самостійно докопуватися до істини, не здатні до перевірки правдивості чого-небудь, тому готові приймати на віру будь-які начебто правдоподібні викладки. Головне, щоб останні злетіли з вуст чи з-під пера якоїсь знаменитості з ученим званням. 

На жаль, у широкої громадськості виробилася звичка заглядати в рот таким собі властителям дум, навіть коли ті властителі дуті. 

Це сповна стосується й сивочолих дядьків, із чиєїсь легкої руки прилучених до лику видатних, неперевершених знавців мови. Тому загал з легкістю проковтнув несусвітність про "латинський корінь -ject". 

Більше того, хибне твердження побігло, мов перекотиполе, його почали повторювати, як заклинання. Крім того, на захист осоружного нововведення підспівувачі почали городити всілякі нісенітниці, з-поміж яких посилання на "відновлення справедливості" та "повернення до своїх коренів" – чи не найбільш простодушні та безневинні, але все ж висмоктані з пальця доводи. 

Твердження ж, що "фактично слово "проект" завжди було винятком. Новий правопис це виправив" узагалі є спробою перевернути дійсний стан речей з ніг на голову. Як зауважено вище, усе з точністю до навпаки. 

Звичайно ж, небилиці писали люди, які ніколи не те що не вивчали латинської мови, а й навіть не цікавилися нею. Як правило, їхні знання вичерпуються десятком-другим одиниць, які серед іншомовних слів значаться як запозичені з латині. 

На шляху до істини 

Утім, для з’ясування істини не потрібно докладати значних зусиль. 

По-перше, у знаменній рукописній пам’ятці української мови середини XVII ст. – Лексиконі латинському Єпіфанія Славинецького – ні одиниці projеkt, ні інших з -ject вам виявити не вдасться. Натомість там є: proicio, proiect(us), proiecta, proiectio, proiectiti(us), proiecto, proiectura... 

По-друге, ознайомившись із підручником Романа Оленича "Латинська мова" (1993), довідаємося, що букви "j" у класичній латині не було. Її ввів французький учений Петрус Рамус у 1559 р. 

Понад те, сьогодні "j" латинською писемністю теж переважно відкидається, хоч у деяких словниках і підручниках цей знак використовується для позначення нескладового "і" (тобто нашого "й"). 

По-третє, Р. Оленич також наголошував, що "немає прямого спостереження вимови латинських звуків, і їх артикуляцію можна лише приблизно реконструювати... Сучасна їх вимова у різних національностей підлягає умовам артикуляційної бази відповідної мови, а звідси й певні артикуляційні розбіжності". 

Це саме стосується й слів, які ведуть свій родовід з латинської мови. Тому, скажімо, у німців і поляків – Projekt (projekt) {проєкт}, у французів – projet {прожет}, в англійців – project {проджет}, в італійців – progetto {проджетто}. 

По-четверте, з Етимологічного словника української мови в 7 томах (ЕСУМ) можна почерпнути відомості, що "проект" – запозичення з німецької мови, а не безпосередньо з латині. Це для німців і поляків справа стосується латинського слова, а в нас воно з’явилося за їхнім посередництвом. 

По-п’яте, в ЕСУМ написано, що іменник "проект" (нім. Projekt) походить від латинського дієприкметника projectus (доречніше було б написати proiectus, як у праці Є. Славинецького), а той, своєю чергою, утворено від дієслова projicio (proicio). 

Далі пригадаємо, що таке корінь. Це головна неподільна частина слова, спільна для всіх споріднених з ним одиниць, що виражає його основне значення. 

А тепер спробуйте знайти -ject у proicio. 

Висновок щодо -ject

Про що ще згадували плутаники з науковими ступенями? "Ін’єкція", "об’єкт", "суб’єкт", "траєкторія"? Розберемось і з цими іменниками. 

"Ін’єкція" – запозичення із західноєвропейських мов (нім. Injektion, фр. та англ. injection), тобто теж не безпосередньо з латині. Усі слова походять від лат. дієслова inicio. 

"Об’єкт" також перейнято із західноєвропейських мов (нім. Objekt). Породжений лат. дієсловом obicio. 

І слово "суб’єкт" прийшло до нас із німецької мови (Subjekt). Завдячує своєю появою лат. дієслову subicio. 

Одиниця "траєкторія" так само виникла в західноєвропейських мовах (нім. Trajektoriе, фр. trajectoire, англ. trajectory). Витворена з лат. дієслова traicio. 

Може, пошукаєте -ject ще й в inicio, obicio, subicio, traicio? Висновок простий та однозначний: не існує ніякого "латинського кореня -ject". 

Та й здоровий глузд мав би підказати: є дуже багато слів латинського походження з буквосполуками "ект": вектор, детектор, колектор, коректор, лектор, прозектор, ректор, сектор, селектор... Невже в усіх із них то корінь чи його частина? 

Таке враження, що наші мудрагелі ніколи не чули про те, що в ході творення дієприкметника до основи дієслова додається якийсь наросток. Так відбулось і у випадку з proicio → proiectus. 

Безперечно, дієслова proicio, inicio, obicio, subicio, traicio однокореневі. Відповідно, pro-, in-, ob-, sub-, tra- – приростки. Проте для української мови це чужорідні утворення, які їй ні про що не говорять. 

Тому про подільність основ запозичень "проект", "ін’єкція", "об’єкт", "суб’єкт", "траєкторія" говорити не доводиться. 

Складник "ект" ("єкт", "єкц") не є вільним і також для нашої мови ніякого значення не виражає. Отже, слово "проект" необхідно розглядати як неподільне, тобто коренем тут буде "проект". 

Запитання, які відповідей не потребують 

Колупати правопис – це вам не в носі колупатися. Тож у голові не вкладається: як з таким низьким рівнем знань, з украй вузьким кругозором можна братися за дуже важливу справу? Це прояв не тільки безвідповідальності, а й кричущого нахабства! 

Якщо замахнулися на зміну основоположних правил мови, то той самий рівень знань, ступінь володіння словом у вас мають бути чи не найвищими. Натомість у творців кривопису такі страшенні діри в освіті, що вітер свище. А посередність завжди породжує сірятину. 

Заблудлі душі вигадують таке, що й купи не держиться, грубо помиляються в побудові словосполучень і визначенні коренів чужомовних слів. 

То чи є підстави сподіватися, що вони були безпомильні й в усіх інших речах виданої ними на-гора мазанини? 

Чому ж тоді суспільство повинне бути заручником навіть не самих осіб з явно неблискучими знаннями, а їхніх вибриків? 

Чому всі мають залежати від зверхності та марнолюбства купки книжників, котрі, як виявилось, українську мову знають поверхово й просто ганьблять високе звання "науковець"? 

Це запитання з розряду тих, які відповідей не потребують. І так усе зрозуміло. 

З надією на перемогу здорового глузду 

Вірю, що Україна таки на шляху до свого становлення як правової держави. 

Постанову "Питання українського правопису" від 22.05.2019 № 437, яка пустила кривопис у світ, Уряд прийняв з явним перевищенням повноважень. Тому Верховний Суд обов’язково має ухвалити рішення про визнання її протиправною та нечинною. 

Далі на виднокіл вийде Національна комісія зі стандартів державної мови. Відповідно до пп. "а" п. 1 ч. 1 ст. 44 закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної" від 25.04.2019 № 2704-VIII затверджувати новий правопис (якщо в такому виникне потреба) – обов’язок саме цієї установи. 

Її робота теж викликає чимало нарікань. 

Упадають в око численні помилки й недоладності, нічим не виправдана впертість, обмеженість вузьким колом довірених осіб, але заслуговує на увагу одна правильна настанова. 

Комісія наполягає, що наміри змінити те чи інше правило повинні бути підкріплені "пояснювальною документацією", яка має охоплювати як "загальну лінгвістичну характеристику", так і "обґрунтування причин". 

Якщо ця установа керуватиметься саме таким підходом, то, можливо, ми повернемося до засад, перевірених часом. Згідно з ними слід: 

1. без поважних причин не чіпати того, що вже усталилося в мові; 
2. у міру можливості уникати різноманітних написань одного й того самого; 
3. не вигадувати нових правил; 
4. іти шляхом спрощення положень; 
5. скорочувати кількість винятків. 

Коли ж до всього цього додати ще й гласність, тоді така дурниця, як посилання на надуманий "латинський корінь -ject", не пройде. 

Віктор Радіонов